3. Києво-Могилянська Академія, її просвітницький вплив на філософську думку українського народу.

Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська Академія, заснована в 1632р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. В процесі вивчення матеріалів про діяльність Академії зверніть увагу на терміни навчання, структуру гуманітарної підготовки, джерела, які вивчали студенти. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалась 2-3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії ХУІІ-ХУІІ ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й.Кононович-Горбацький, І.Гізель, І.Галятовський, С.Яворський, Г.Бужинський, Ф.Прокопович, Л.Барановський та ін. Феофан Прокопович /1677-1736 рр./ - це один з найбільш яскравих діячів Академії, професор і ректор, який перебував у тісних стосунках з Петром І. Він мав значний вплив на формування філософських і суспільно-політичних поглядів А.Кантимира, М.Лононосова. Діяльність Прокоповича в Академії позначилась на рівні організації й викладання більшості предметів. І хоч за своїми поглядами він був ідеалістом релігійного ґатунку, проте велику увагу приділяв природознавству, математиці, викладав ідеї, які не збігались з християнським віровченням.Прокопович зближує і ототожнює бога з природою. "Під природою, - пише він в філософському курсі "Натурфілософія", - розумію бога". Повне визначення природи сходиться з богом відносно природних речей, в яких він з необхідністю існує і які він рухає. З цього випливає, що це визначення не тільки природи, але воно, зрозуміло, стосується матерії і форми. Прокопович стверджує, що ні матерія, ні форма, взяті окремо, не є тілом або субстанцією. Тільки поєднуючись, вони утворюють тіло, яке є їх єдністю, завершеністю. Реально матерія і форма існують лише в цій єдності, а Їх поділ можливий тільки в абстракції. Ці погляди, які підтримували інші професори, протистояли поглядам томістів і зближувались з позиціями філософів епохи Відродження. Критика поглядів томістів проводиться у двох напрямах: по-перше, Прокопович не погоджується а роз’єднанням сутності і існування ,вважаючи їх єдиними і неподільними; по-друге, заперечує те, що матерія отримує свій початок від форми. Він виходить з думки, що сутність не може існувати без того, суттю чого вона є. Сутність і існування становлять визначеність природного тіла і невіддільні від нього та одне від одного. Критика томізму, спрямована проти применшення значення матерії, проти схоластики, віддзеркалювала потреби боротьби проти унії та католицизму. Прогресивні погляди Прокоповича пов’язані з розвитком природознавства і, хоч зони набули пантеїстичної форми, проте мають велике світоглядне значення. Формулювання М.В.Ломоносовим законів збереження матерії і руху виникло саме завдяки ідеям Прокоповича. Своєрідні погляди на живе розвивав Феофан Прокопович. Він казав, що все живе має принаймні три властивості: вегетативність, яка включає живлення, ріст, розмноження /притаманна рослинам, тваринам і людині/, чуттєвість, яка є у тварин і людини та розумність, яка властива тільки людині. Звідси він розвиває погляди на процес пізнання, які зближують його з Локком, оскільки стверджує, що "кольори, смак, запахи не можна віднести до першочергових властивостей". Разом з тим, він відхиляє принцип "вроджених" знань. . Заслуговують на увагу суспільно-політичні та етичні погляди мислителя, зокрема його ідеї про людське щастя, яке досягається лише із задоволенням духовних і тілесних потреб людини. В основі етичної концепції лежить розуміння людини як вершини макрокосму. Розвиваючи гуманістичні ідеї, Прокопович звеличував і реабілітував у людині те, що принижувалось середньовічний теологічним світоглядом: свободу людського розуму, красу тіла і почуттів; він заперечував, що тіло людини є лише джерелом гріха і зла, оскільки від природи воно добре і прекрасне. Ф.Прокопович - видатна фігура в Україні і Росії за часів Петра І; мислитель, релігійний і освітній діяч. Він підтримував всі починання Петра І, спрямовуючи свої сили на зміцнення російської імперії. Але не можна однозначно оцінити його діяльність щодо політики репресій Петра І.

У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597—1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними.

Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчесності. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом.

Професор академії І. Гізель (бл. 1600—1683), зокрема, описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів. Речі зовнішнього світу, діючи на органи чуття, посилають їм, на його думку, чуттєві образи. Останні, потрапляючи на якийсь із органів чуття, відбиваються на ньому і стають "закарбованими образами". Закарбований образ, діючи на відповідний орган чуття, викликає відчуття, внаслідок чого цей закарбований образ стає вже відображенням. У свою чергу відображений образ, що містить певну інформацію про якусь річ, стає об'єктом діяльності внутрішнього чуття.

Згодом деякі професори академії заперечували теорію образів. Так, Г. Кониський вважав, що відчуття виникають в органах чуття внаслідок модифікації анімальних духів, що відбувається або в результаті безпосередньої дії об'єктів, або спричиняється субстанціональними потоками.

Отже, здобуття істини мислилося викладачами Києво-Могилянської академії як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях — чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони, на відміну від своїх вітчизняних попередників, вважали чуттєвий досвід.

У філософському курсі Георгія Щербацького (1725—?) простежується дещо інше розуміння філософії і шляху пошуку істини. Г. Щербацький визначає філософію у дусі картезіанського раціоналізму, вказуючи на неї як на науку. Дослідний інтерес філософії при цьому спрямований на пізнання насамперед навколишнього світу й людини, він спирається на людський розум, керується єдиним методом, що уможливлює здобуття істини.

Спираючись на вчення Декарта, Г. Щербацький усуває традиційне розрізнення розуму й душі і відповідно розподіл пізнання на чуттєве та розумове.

Оригінально у філософії Києво-Могилянської академії представлено вчення про матерію і форму. Згідно з цим вченням, в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ.

Серед натурфілософських проблем, що розглядалися у філософських курсах Києво-Могилянської академії, значна увага приділялася проблемі руху. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану: природний рух — до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений — до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей.

Професори Києво-Могилянської академії обґрунтували ідею невіддільності простору і часу від природних тіл, заперечували існування порожнечі.

Вони висловлювали оригінальні думки щодо етичних проблем. Етика поділялась ними на теоретичну й практичну. Перша займалася обґрунтуванням ролі людини в світі, розглядала проблеми сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Друга вказувала на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину.

Сенс життя, твердять професори академії, — у творчій праці, спрямованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і, духовних.