3. Експериментальний метод.

Экспериментальный метод - это исследовательский метод, в отличие от наблюдения предполагающий активную позицию исследователя, создающего в целях проверки определенной гипотезы необходимые условия (независимые переменные) для проявления изучаемой особенности (зависимой переменной). К существенным особенностям эксперимента относится возможность четкого контроля факторов, обусловливающих протекание явления, установления их причин и по необходимости возможность повторения.

экспериментальный метод существует в трех формах: лабораторный, естественный и формирующий эксперимент.

Против лабораторного эксперимента выдвигается три соображения. Ука-зывается на искусственность эксперимента, аналитичность и абстрактность эксперимента, на осложняющую роль воздействия экспериментатора.

Своеобразным вариантом эксперимента, представляющим как бы промежуточную форму между наблюдением и экспериментом, является метод так называемого естественного эксперимента, предложенного русским ученым А.Ф.Лазурским (1910). Его основная тенденция — сочетать экспериментальность исследования с естественностью условий. Вместо того, чтобы переводить изучаемые явления в лабораторные условия, исследователи стараются подобрать естественные условия, соответствующие их целям. Естественный эксперимент, который решает задачи психолого-педагогического исследования, называют психолого-педагогическим экспериментом. Его роль исключительно велика при изучении познавательных возможностей учащихся на различных возрастных этапах.

Еще одна разновидность экспериментального метода называется формирующим экспериментом. В этом случае эксперимент выступает как средство воздействия, изменения психологии людей. Его своеобразие заключается в том, что он одновременно служит и средством исследования, и средством формирования изучаемого явления. Для формирующего эксперимента характерно активное вмешательство исследователя в изучаемые им психические процессы. Как пример формирующего эксперимента можно рассматривать моделирование психолого-педагогических ситуаций. Этот метод опирается на конструирование новых программ воспитания и обучения и способов их реализации.

4. Тестування, аналіз продуктів діяльності, контент-аналіз, кореляційний метод.

Тестування стр 3, 1 вопрос

Контент-аналіз — метод досліджень текстів іншої подібної інформації, систематична процедура, метою якої є об'єктивний аналіз змісту будь-якого тексту.

Винахідниками та лідерами контент-аналізу небезпідставно вважають американців, проте насправді вперше контент-аналіз (пор. інтент-аналіз) було застосовано у 1640 році у Швеції. Там, під час дискусії з офіційним лютерантством, теологи порівняли апокрифічну збірку релігійних гімнів «Пісні Сіону» з гімнами офіційної церкви та підрахували кількість основних релігійних ідей та їх висвітлення (позитивне, негативне чи реальне).

На американському континенті формалізований аналіз тексту вперше застосував Дж. Спід, котрий 1893 року опублікував статтю «Чи дають тепер газети новини?» — це був результат контент-аналізу недільних випусків нью-йоркських газет за 1881—1883 роки. Спід виміряв обсяг матеріалів за кожною темою у дюймах і порівняв результати. Виявилося, що газети стали приділяти більше уваги пліткам та скандалам, але менше — літературі, політиці та релігії.

Новітня історія контент-аналізу бере свій початок у роки Другої світової війни, коли розвідка союзників відстежувала число та тип популярних пісень, які пускали в ефір європейські радіостанції. Таким чином робилися висновки про переміщення та концентрацію війська на континенті. На тихоокеанському театрі воєнних дій відстежували радіокомунікацію між Японією та її військовими базами на різних островах. Збільшення обсягу комунікації вказували на те, що японці планують операцію в даному районі Тихого океану.

Тоді ж, у 1940-х, контент-аналіз почали використовувати для визначення автентичності історичних документів. Дослідники рахували певні слова у тих документах певного автора, чия автентичність була доведена, та порівнювали їх кількість із сумнівними документами. Контент-аналіз також застосовувався для вивчення пропаганди.Українські дослідники застосовують контент-аналіз при проведенні культурно-історичних досліджень, зокрема, для атрибутування текстів, записаних у літопис з вуст Бояна

Вже наприкінці 1960-х контент-аналіз став методологією, найпоширенішою у магістерських роботах, які захищали в американських університетах, — і дотепер залишається найулюбленішою методологією медіа-дослідників у США

Популярність контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє виміряти людську поведінку (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.

Кореляційний аналіз — це статистичне дослідження (стохастичної) залежності між випадковими величинами (англ. correlation — взаємозв'язок). У найпростішому випадку досліджують дві вибірки (набори даних), у загальному — їх багатовимірні комплекси (групи).[1]

Мета кореляційного аналізу — виявити чи існує істотна залежність однієї змінної від інших.

Головні завдання кореляційного аналізу:

оцінка за вибірковими даними коефіцієнтів кореляції

перевірка значущості вибіркових коефіцієнтів кореляції або кореляційного відношення

оцінка близькості виявленого зв'язку до лінійного

побудова довірчого інтервалу для коефіцієнтів кореляції.

Обмеження кореляційного аналізу

Кореляція відображає лише лінійну залежність величин, але не відображає їх функціональної зв'язаності. Наприклад, якщо обчислити коефіцієнт кореляції між величинами A = sin(x) та B = cos(x), він буде наближений до нуля, тобто залежність між величинами відсутня. Між тим, величини А та В очевидно зв'язані між собою за законом sin²(x) + cos²(x) = 1.

Використання можливе у випадку наявності достатньої кількості випадків для вивчення: для конкретного типу коефіцієнту кореляції становить від 25 до 100 пар спостережень.

Кореляція не означає причинність.