Тема 9. Основи цивільного права.

9.7. Спадкове право. Порядок прийняття спадку.

План

1. Поняття спадкування

2. Спадкування за законом.

3. Спадкування за заповітом. Право на обов’язкову частку у спадщині.

4. Порядок прийняття спадку.

1. Спадкування – це перехід майнових прав і обов’язків померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкодавцем може бути тільки фізична особа.

Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, що були в живих на час смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті.

Є категорія осіб, яких називають негідними спадкоємцями. Не мають права на спадкування:

1) особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;

2) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміна або скасувати заповіт;

3) батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;

4) особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця;

5) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Крім фізичних осіб, спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи, держава Україна, інші суб’єкти цивільних прав і обов’язків.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини спадщина визнається відумерлою і переходить у власність територіальної громади.

Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини. Відкриття спадщини – це настання певних обставин ( смерть особи або оголошення особи померлою), за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, бо на час відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а коли воно не відоме – місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Нормами цивільного законодавства встановлюються два види спадкування – за законом і за заповітом.

2.Спадкування за законом має місце у таких випадках:

1) якщо спадкодавець не залишив заповіту;

2) заповіт визнано недійсним;

3) спадкоємці, які вказані у заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовилися її прийняти.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Принцип черговості при залученні до спадщини дозволяє справедливо розподілити майно померлого – у такому випадку його одержать найбільш близькі до спадкодавця люди.

Перша черга: діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, один із подружжя (чоловік, дружина).

Друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця.

Четверта черга: особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

П’ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення; утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї основним джерело засобів до існування.

У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.