З 1941 року

За другої світової війни Ч. м. України була в значній мірі зруйнована. Велику частину устаткування вивезено на Схід, решту знищили рад. і нім. війська. Відбудова Ч. м. після війни в Україні відбувалася повільно, і тільки 1950 року частково досягнено передвоєнного рівня. За перших повоєнних п'ятирічок Ч. м. України користувалася досить значними капіталовкладеннями, що уможливило деяку реконструкції давніших підприємств на новій технічній базі та будову нових зав. Так, у 1945—1950 pp. введено в дію 10 потужних доменних печей, 27 мартенівських печей, на зміну 30-40-тонним прийшли нові, потужністю 150 — 200, а навіть 300-тонні. За 1950—1970-і pp. приблизно 30 % всесоюзних капіталовкладень одержувала укр. Ч. м.; за цей час введено в дію 32 доменні печі (у тому ч. 4 об'ємом 2 000 м³ та по одній 2 300 м³ і 2 700 м³), 36 мартенівських печей (у тому числі 11 місткістю 650 і 900 т), 18 кисневих конверторів, 53 прокатних станів, 17 нових станів на трубопрокатних зав. тощо. У. прокатних цехах на станах всіх типів значно збільшено продуктивність шляхом удосконалення нагрівання металу, збільшення ваги і габаритів зливків та скорочення циклу прокату. Значно сконцентровано виробництво. Питома вага України у заг.-союзному виробництві становила 48 % чавуну, 40 % сталі, 41 % готового прокату і 36 % сталевих труб. Виробництво основних видів продукції Ч. м. УССР таке (в млн т):

рік	чавун	сталь	прокат	сталеві труби
1913	2,9	2,4	2,1	0,07
1928	2,4	2,4	2,0	0,11
1940	9,6	8,9	6,5	0,56
1950	9,2	8,3	6,9	0,92
1960	24,2	26,2	21,1	2,22
1970	41,4	46,6	37,4	4,49
1978	38,0	56,7	37,6	4,00

Не зважаючи на кількісне збільшення виробництва в абсолютних числах питома вага Ч. м. України у заг.-союзному виробництві зменшується.

Починаючи з 1970-х pp. ці тенденції виразно посилюються. Ч. м. України відсунено на дальший план; продукція чавуну й сталі навіть зменшується. Не зважаючи на факт, що в Україні збудовано за попередні роки ряд великих зав. чи скорше — комплексів виробництва (найбільший Криворізький металургійний комплекс ім. Леніна, друге за величиною підприємство Ч. м. в СССР після Магнітогорського металургійного комбінату), устаткування більшости підприємств Ч. м. застаріле, собівартість палива та сировини вища, ніж у сх. осередках, видайність праці зменшується.

Почавши з 1979, Статистичне Управління УРСР не публікує повних даних про Ч. м. в Україні (їх подається тільки для всього СССР). 1971—1975 виробництво прокату збільшилося всього на 0,4 %, за 1976—1980 — на 0,2 %, сталевих труб на 0,4 % і 0,1 %.

Розміщення Ч. м. в Україні пов'язане з розміщенням вугілля і залізної та марганцевої руд. В Україні є три райони Ч. м.: Дніпровський, Донецький та Приазовський; два перші — основні, вони постали за останні десятиліття 19 ст., Приазовський виник в кін. 19 ст. Нині найважливішим є Придніпровський район (див. Дніпровський пром. район); його підставою є величезні родовища руд — залізної у Кривому Розі і марганцевої у Никополі, відносно недалека відстань від коксівного вугілля Донбасу та вигідне положення на перехресті шляхів Дніпрового і Донбас — Кривий Ріг. Найважливішим вузлом Дніпровського району є Дніпропетровський вузол, який включає три осередки: Дніпропетровське (найбільше пром. м. України; найбільші зав.: Дніпропетровський металургійний зав. ім. Петровського — один з найбільших заводів в Україні, Дніпропетровський металургійний зав. ім. Леніна та ін.), Дніпродзержинське (найбільший зав. — Дніпровський металургійний зав. ім. Ф. Дзержинського, один з найбільших металургійних зав. СССР, закладений 1887 — 89) і Новомосковське. Запорізький металургійний вузол використовує, крім донецького вугілля і Криворізької залізної руди, електроенергію Дніпрогесу; найбільші зав.: «Запоріжсталь», електроплавильний «Дніпроспецсталь» та феросплавний.

Криворізький металургійний вузол постав у районі розробки залізної руди (див. Криворізький залізнорудний басейн), розпочатої 1881, яка посіла з кін. 19 ст. перше місце в Рос. Імперії. Територія експлуатації залізної руди постійно збільшувалася; з часом щораз більше переходили до експлуатації вбогих руд, а у зв'язку з цим творено рудозбагачувальні комбінати. Видобудок товарної залізної руди на Криворіжжі становив 1913 6,4 млн т, тобто 94 % всієї УССР і 70 % Рос. Імперії. Довший час залізорудна промисловість була єдиною галуззю промисловості на Криворіжжі, щойно 1930 постав металургійний комбінат на базі вбогих руд і донецького вугілля. Тепер Криворіжжя є після Донбасу і Дніпропетровського пром. району третім в Україні осередком Ч. м.; характеристичні великі комплекси підприємств. Найбільші заводи: Криворізький гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», Криворізький коксохім. зав., зав. гірничого устаткування «Комуніст».

На півд. сх. від Криворіжжя простягається Никопільський марганцевий басейн з найбільшими запасами марганцевої руди в СССР. Експлуатація марганцевої руди зростала до сер. 1970-их pp., згодом не зазнавала змін; виробництво у тис. т: 1928 — 531, 1940 — 893, 1950 — 903, 1960 — 3 725, 1970 — 5 202, 1975 — 6 537, 1980 — 7 031. Гол. зав. (всі у Никополі): півд.-трубний, кранобудів. і феросплавів.

Продовженням Криворізького залізорудного басейну є Кременчуцький залізорудний басейн, руду якого розробляють щойно з 1970, зав.: Дніпровський гірничо-збагачувальний комбінат, зав. нафтопереробний, техн. вугілля тощо.

Донецький металургійний центр базується на привізній залізній руді з Кривого Рогу, марганцевій руді з Никополя, на власному паливі (коксівне вугілля) та на вапняках. Металургійна продукція Донбасу виробляє бл. пол. чавуну і бл. 1/3 всієї продукції металургії України (перше місце посідає Придніпров'я). Поч. Ч. м. на Донбасі датується 1870-ми рр.

Заводи виявляють велику концентрацію продукції (число заводів зменшилося, натомість значно зросла їх продукція). Виробництво Ч. м. на Донбасі з сер. 1970-их pp. не зростає. Центрами Ч. м. є Донецьке (найбільший зав. ім. Леніна), Макіївка (Макіївський металургійний зав.), Єнакієве (Єнакіївський металургійний зав. ім. С. Кірова), Алчевськ (Алчевський металургійний завод) і менші у Костянтинівці, Краматорську, Ворошиловграді, Харцизьку.

Третім, меншим районом Ч. м. є Приазовський, до складу якого входять Керчинський залізорудний басейн на Керчинському піво. та м. Жданов на півн. побережжі Азовського м. Базою Ч. м. є руди заліза (також довожені з Кривого Рогу) і коксівне вугілля з сусіднього Донбасу та високоякісні вапняки. Поч. експлуатації керчинських руд припадає на кін. 19 ст. 1913 видобуто 270 000 т (3,9 % продукції УССР), у 1956 — 4,3 млн т 8,8 %).

Керчинську руду збагачують на сусідньому Комиш-Буринському залізорудному комбінаті.

Осередками чорної металургії є Маріуполь (комбінат «Азовсталь», одне з найпотужніших металургійних підприємств в Україні; Ілліча та ін.) і Керч (Комиш-Бурунський залізорудний комбінат).

Отже, проаналізувавши всі вищезгадані факти, можна виділити такі основні етапи розвитку даної галузі :

• 1870—1913 рр. — початкове зародження і розвиток чорної металургії;

• 1914—1918 рр. — воєнні роки, застій промисловості;

• 1918—1940 рр. — відбудова та значний розвиток металургії, пов`язаний з періодом індустріалізації;

• 1940—1945 рр. — воєнний застій;

• 1945—1990 рр. — постійне зростання в галузі чорної металургії;

• 1990—1999 рр. — нестабільне становище, пов`язане з переходом до ринкової економіки .