Психологічна сутність та зміст національного характеру
Національний характер - це система ставлень конкретної етнічної спільності до різноманітних сторін оточуючої дійсності, що виявляється у стійких стереотипах їх мислення, емоційних реакціях і поведінці в цілому.
Національний характер є поєднанням фізичних і духовних рис, які відрізняють одну націю від іншої (О. Бауер).
Кожна нація має свою специфічну культуру, систему знаків, символів, звичаїв і т. ін. У буденній свідомості помітні психологічні відмінності між народами. Так, пунктуальність є цінною якістю для німців і голландців, однак іспанці не надають великого значення цій якості. Стереотипні уявлення про психологічні властивості та культуру різних народів, що поширені у буденній свідомості, завжди мають ціннісний, оцінний характер і усвідомлено та неусвідомлено співвідносяться з окремими уявленнями про специфіку свого народу і його культури (за І.С. Коном).
Кожній людині притаманні два види свідомості, що мають безпосереднє відношення до її національного характеру:
- перша містить стани, які властиві індивіду;
- друга містить стани, які характерні групі індивідів.
Ці стани пов'язують індивіда з суспільством, утворюючи так зване "суспільство всередині нас", яке існує у вигляді однотипних реакцій на звичайні ситуації у формі почуттів, що й складає національний характер. Національний характер є важливою складовою особистості (Е. Дюркгейм).
Риси національного характеру розподілено між представниками нації нерівномірно - від наявності усіх цих рис до їх цілковитої відсутності.
Характер відрізняється від темпераменту за змістом: характер має спільні риси серед етносів, а темперамент - це індивідуальна риса кожної людини (Г.Ф. Гегель).
Національний характер складається повільно, упродовж століть і тому не може змінюватися швидко.
Водночас вчені стверджують, що у народів характер змінюється, тобто характер має динамічні властивості.
Ці зміни відбуваються під дією певних чинників: в результаті зміни форм правління;
зміні громадського виховання; - змішування з іншими народами.
Національний характер має такі властивості:
- у ньому зафіксовано типові риси, які сформовані неоднаковою мірою і присутні в різноманітних поєднаннях у більшості представників етносу;( але він не є простою сумою якостей окремих людей);
- неповторними є не риси чи їх сума, а структура характеру;.
Наприклад, працелюбність є однією з найважливіших рис як японського, так і німецького національного характеру. Однак німці працюють "економно", у них все передбачено і прораховано. Японці ж віддаються праці самозречено, з насолодою, для них притаманне почуття прекрасного, яке вони виявляють і в процесі праці.
Джерелами становлення національного характеру виступають: сім'я, батьківський дім, рід, природне оточення.
Риси національного характеру передаються від покоління до покоління, утворюючи міцну і стійку структуру.
За результатами досліджень Д. Чижевського ("Нариси з історії філософії на Україні") основними позитивними і негативними рисами національного характеру українців є:
позитивні риси емоційність; сентиментальність; чуттєвість і ліризм; працелюбність; гостинність; прагнення до освіти; статичність у сімейних взаєминах; прагнення до духовного життя; повага до старших; мужність; здоровий оптимізм; прагнення до незалежності |
негативні риси взаємне нерозуміння; схильність до анархізму; неузгодженість між словом і ділом; невизначеність; мрійливість; імпульсивність; індивідуалізм,.
|
Національний характер не може обмежуватися лише однією домінуючою рисою. Необхідно уникати акцентуації й абсолютизації негативних рис.
Отже, національний характер - це сукупність рис, які склалися історично у представників тієї чи іншої нації, що визначають звичну манеру їх поведінки, типовий спосіб дій, які виявляються у побутовій сфері, оточуючому світові, праці, ставленні до своєї та інших спільностей.