4. Структура педагогічної науки

У рамках педагогіки існує ряд відносно самостійних розділів, пов'язаних із дослідженням окремих сторін учбово-виховного процесу. Розробкою цілей, завдань, змісту, принципів, методів і організації освіти й навчання займається дидактика (теорія освіти й навчання); питання формування етичних якостей особи, політичних переконань, естетичних смаків, організації різноманітної діяльності учнів складають предмет теорії й методики виховання. Дослідженням сукупності всіх організаційно-педагогічних проблем, пов'язаних з управлінням народною освітою, мережею й структурою учбово-виховних установ і керівництвом їх діяльністю, займається школознавство.

У цілях конкретизації науково-дослідної роботи в області педагогіки і поглибленого професійного вивчення педагогіки як учбового предмету виникає потреба у виділенні специфічних особливостей виховання і навчання окремих вікових або професійно орієнтованих груп населення (діти дошкільного віку, учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних, середніх спеціальних або вищих учбових закладів, військовослужбовці і т. д.). У цьому разі умовно говорять про П. дошкільною, шкільною, вузівською тощо й розглядають питання організації й методів виховання й навчання даного контингенту учнів з урахуванням специфіки прояву в цих умовах педагогічних закономірностей.

До власне педагогіки примикають методики викладання окремих учбових дисциплін, що вивчаються в учбових закладах різного типу; дефектологія, що досліджує психофізіологічні особливості розвитку аномальних дітей, закономірності їхнього виховання, освіти і навчання (з виділенням вузькоспеціалізованих галузей: теорія і методика виховання, освіти і навчання глухих і слабочуючих дітей — сурдопедагогіка; сліпих і слабобачучих — тифлопедагогіка, з недоліками розумового розвитку — олігофренопедагогіка, з порушеннями мови — логопедія); історія педагогіки, що вивчає розвиток теорії і практики виховання, освіти і навчання в різні історичні епохи.

5. Сутність, мета, завдання та функції соціальної педагогіки як науки

У сучасній соціально-педагогічній науці існують різні підходи до розуміння її теоретичних засад. Наприклад, В.В. Краєвський та Г.М. Філонов до теорії соціальної педагогіки відносять: визначенням: об'єкту й предмету; збереження специфіки аналізу педагогічних реалій на всіх рівнях етичного абстрагування; реалізацію інтегративної функції педагогічної теорії; забезпечення зв'язку між теорією й практикою та звідність теорії сучасним вимогам. Вважаємо, що це далеко не повний перелік структурних компонентів будь-якої науки й він вимагає суттєвого доповнення: методологія, закономірності, принципи тощо. З метою визначення теоретичних основ соціальної педагогіки звернемося до праць з науковедення та довідкової літератури. Якщо будь-яка наука - це система "понять про явища й закони зовнішнього світу або духовну діяльність людей, що дає можливість передбачення та перебудови дійсності в інтересах суспільства; історично сформована форма людської діяльності, "духовного виробництва", яка має своїм змістом і результатом цілеспрямовано зібрані факти, вироблені гіпотези й теорії…", то структура соціально-педагогічної науки насамперед вимагає з'ясування таких питань, як: визначення її об'єкту, предмету, мети, завдань, методологічних засад, законів, закономірностей, принципів та змісту практичної діяльності.

Дослідниками висловлюються різні точки зору, іноді навіть суперечливі та діаметрально протилежні. Це сприяє неоднозначному тлумаченню одних і тих же соціально-педагогічних фактів, появі розбіжностей в трактуванні основних категорій даної науки. В тлумаченні фахівцями сутності соціально-педагогічної науки можна простежити кілька напрямків. Доцільно звернути увагу, що соціально-педагогічну науку вчені розглядають: як інтегративну галузь знань, як прикладну науку, що обмежується тільки здійсненням соціальної роботи та як галузь педагогічного знання. В розкритті сутності соціальної педагогіки як самостійної галузі педагогічного знання серед фахівців також існують два основні підходи. Одна група дослідників (А.В. Басов, Н.П. Бурая, Ю.В. Васількова, М.А. Галагузова, А.Й. Капська, В.О. Нікітін, Л.В. Філіппова) розглядає соціальну педагогіку як науку про закономірності соціалізації особистості. Інша група вчених (І.Д. Звєрєва, Л.Г. Коваль, А.О. Малько, Л.І. Міщик, А.В. Мудрик, В.Д. Сємьонов, С.Р. Хлєбік, Г.М. Філонов) зводить соціальну педагогіку до науки про соціальне виховання. Взагалі, терміни "соціалізація" та "соціальне виховання" тісно пов'язані між собою. Виходячи з широкого тлумачення терміну "соціалізація" як узагальнюючої міждисциплінарної категорії; котра далеко не в повній мірі відбиває особливості соціально-педагогічної теорії та практики можна стверджувати, що в більш загальному вигляді соціальна педагогіка - це наука про соціальне виховання. Вивчення світового досвіду становлення та розвитку соціальної педагогіки як науки приводить до висновку, що зведення сутності соціально-педагогічної науки до процесів соціального виховання й соціалізації особистості характерне не тільки для України та Росії, але й для провідних країн світу (США, Франція, Японія). Таке різне тлумачення сутності соціальної педагогіки пов'язане з тим, що й до визначення педагогічної науки серед дослідників існує різне відношення. "У поглядах вчених на педагогіку, - відзначає В.О. Сластьонін, - у минулому і тепер існують три концепції, згідно з якими педагогіка визначається, як: міждисциплінарна галузь людського знання; прикладна дисципліна й відносно самостійна дисципліна, яка має свій об'єкт та предмет вивчення". Для обґрунтування соціальної педагогіки як науки необхідно насамперед з'ясувати, що вона повинна вивчати, тобто визначити її власну галузь дослідження. Дім цього існують такі поняття як об'єкт та предмет. У найбільш загальному вигляді об'єкт науки - сфера діяльності, на яку спрямовано процес пізнання, а предмет - те, що досліджується в залежності від об'єкту. В якості об'єкта соціально-педагогічної науки вчені виділяють: дитину (М.А. Галагузова); людину та суспільство (В.О. Нікітін); процес розвитку людини в соціумі (Г.М. Філонов); людину та середовище (Б.З. Вульфов). Таке різне тлумачення об'єкту соціально-педагогічної теорії пов'язане з недостатньою з'ясовністю даної категорії і в загальній педагогіці. Зокрема, В.В. Краєвський і сьогодні порушує питання про визначення об'єкту педагогіки як науки. На основі вивчення різних підходів ми дійшли висновку, що об'єктом даної науки є соціально-педагогічний процес, тому що він, на відміну від педагогічного (що за визначенням більшості авторів виступає об'єктом педагогічної науки взагалі), здійснюється не тільки в школі, а переважно поза школою, в широкому соціальному оточенні дитини (сім'ї, мікрорайоні тощо).

Предмет науки - результат теоретичного абстрагування, який дозволяє виділити суттєві боки, закономірності розвитку та функціонування об'єкта, що досліджується. Так, у "Філософському енциклопедичному словнику" відзначається, що "основна структурна відмінність предмету від об'єкту полягає в тому, що до предмету входять лише головні, найбільш суттєві якості, властивості та ознаки". У залежності від предмету дослідження, всі науки поділяються на загальні (філософія) та спеціальні (які вивчають природу або суспільство, або їх взаємодію). Уже виходячи з даної класифікації, можна стверджувати, що соціальна педагогіка - спеціальна наука, котра має свою теорію й результати якої перевіряються на практиці, про що свідчить багаторічний досвід організації соціальної роботи як в Україні, так і в інших державах світу. В якості предмета соціальної педагогіки науковці визначають: відкриту систему виховання (Л.І. Міщик); соціальне виховання (Г.М. Філонов); людину як суспільну істоту (А.І. Арнольдов); виховання як суспільне явище (В.Д. Сємьонов); зміст та закономірності процесу соціалізації М.А. Галагузова; А.Й. Капська); впливи оточуючого середовища на особистість (А.О. Малько); виховні сили суспільства (А.В. Мудрик); теорію та практику навчання й виховання (Ю.В. Васількова); групу, суспільство (Н.П. Бурая). Аналіз цих підходів дозволяє констатувати, що окремі вчені (А.І. Арнольдов, Н.П. Бурая) до предмету даної науки помилково відносять об'єкти педагогічного впливу. Більшість дослідників під предметом соціальної педагогіки як науки розуміють закономірності та зміст процесу виховання дитячої особистості в соціумі Вважаємо, що дане визначення вимагає певної конкретизації. В якості предмета соціальної педагогіки, виходячи із структури науки, ми означаємо закономірності, принципи та методи соціально-педагогічного процесу. Таке тлумачення предмета дозволяє стверджувати, що соціальна педагогіка - наука, яка вивчає сутність соціально-педагогічного процесу, його закономірності, принципи та методи. Отже, соціально-педагогічна наука досліджує сутність, закономірності та принципи виховання в різних соціальних інститутах, розробляє методику соціально-педагогічної роботи, її зміст, організаційні форми, методи та прийоми. З'ясування об'єкта та предмета соціально-педагогічної науки дозволило дослідникам підійти до визначення її мети й завдань. Під науковою метою даної галузі знань учені розуміють: інтеграцію знань про соціальну природу особистості (А.Й. Капська, Л.І. Міщик); координацію та розробку методологічних підходів і соціально-педагогічних технологій (Г.М. Філонов); відпрацювання парадигми соціального виховання (А.І. Арнольдов); сприяння розвитку людини, реалізації її здібностей і задатків у плюралістичному громадянському суспільстві (І.Д. Звєрєва); науково-педагогічне забезпечення соціальної роботи (А.В. Мудрик). Як бачимо з різних визначень, одна група дослідників (А.Й. Капська, Л.І. Міщик, А.В. Мудрик, Г.М. Філонов) мету соціальної педагогіки розглядають як розробку теоретичних засад даної науки. Інша (А.І. Арнольдов, І.Д. Звєрєва) - особливу увагу звертають на зміст соціально-педагогічної діяльності. На нашу думку, головна мета соціально-педагогічної науки полягає у визначенні об'єктивних закономірностей і тенденцій виховання особистості в різних соціальних інститутах (системах) та цілеспрямованому застосуванні їх на практиці. Мета соціальної педагогіки конкретизується завданнями даної науки. У науковеденні існує багато класифікацій їх за різними ознаками. Особливе значення для соціально-педагогічної теорії та практики має угрупування завдань за часом виконання. Згідно з цією класифікацією завдання соціально-педагогічної науки можна поділити на постійні та тимчасові.

Аналіз науково-педагогічних досліджень дозволяє до постійних завдань соціальної педагогіки як науки віднести:

o здійснення соціальної адаптації людини;

o забезпечення соціалізації як інтегрованого процесу становлення й розвитку особистості;

o аналіз та осмислення основних рівнів соціалізації особистості;

o організацію й забезпечення міждисциплінарних зв'язків соціальної педагогіки та міждіяльнісних зв'язків соціально-педагогічних технологій;

o розкриття принципів даної науки та вивчення тенденцій їх розвитку;

o вивчення та аналіз соціально-педагогічної теорії і практики зарубіжних країн;

o з'ясування методологічних засад соціальної педагогіки;

o розробку теорії та методики виховання особистості в соціумі;

o дослідження закономірностей взаємодії особистості й соціуму;

o пошук методів та засобів попередження проблем;

o виявлення й обгрунтування шляхів усунення причин, що породжують ці проблеми;

o розробку власне соціально-педагогічних форм і методів виховання;

o організацію наукових досліджень, конференцій та семінарів із проблем соціальної роботи;

o видання наукової та методичної літератури;

o узагальнення досліджень інших наук з проблеми взаємодії людини з суспільством та деякі інші.

Прикладом тимчасового завдання може бути надання екстреної кваліфікованої допомоги дитині, яка знаходиться в кризовому стані та ін. Слід підкреслити, що в сучасній соціально-педагогічній науці існують й інші підходи до класифікації завдань даної науки. Так, Л.І. Міщик ці завдання поділяє на наукові та практичні. Враховуючи те, що визначення науки взагалі й соціальне-педагогічної зокрема включає як теоретичні наробки, так і зміст конкретної діяльності соціального педагога, вважаємо що таке угрупування завдань також має право на існування. Розкриття сутності соціальної педагогіки як науки передбачає і з'ясування її провідних функцій. Функції науки визначаються в залежності конкретних цілей та завдань, які стоять перед нею. В сучасній науці існує класифікація функцій за різними ознаками:

За спільністю предмета та мети дослідження (теоретико-пізнавальні та прикладні);

За методами, які застосовуються при прогнозуванні та конструюванні соціальне-педагогічних моделей (функції описові, пояснюючі, прогностичні, перетворюючі та ін.);

За спільністю та специфікою виходу соціальної педагогіки в різні сфери життя (загальнопедагогічні та специфічні);

За часом (довготривалі та ті, що визначаються особливостями певного етапу розвитку або особливостями соціальної ситуації);

За зв'язками з соціальною роботою та соціальним вихованням (загальносоціальні, міжгалузеві та галузеві).

Існують й інші підходи до класифікації функцій соціально-педагогічної науки. В якості провідних функцій педагогіки як науки вчені виділяють:

комунікативну та гносеологічну (пізнавальну) (В.Є. Гмурман);

гносеологічну (теоретико-пізнавальну), організаційно-виховну, регулятивно-профілактичну, інформаційно-комунікативну, соціоінтеграційну та аналітико-прогностичну (І.І. Мигович);

теоретико-пізнавальні і прикладні (Г.М. Філонов);

пізнавальну, пояснювальну, практичну, прогностичну, світоглядну (В.М. Лавриненко);

описову, діагностичну, пояснювальну, проективно-конструктивну, прогностичну, перетворюючу, критеріально-оціночну, корекційну (Б.С. Гершунський);

теоретико-пізнавальну, прикладну, гуманістичну (А.В. Мудрик);

загальнотеоретичну, практичну, прогностичну (Т.А. Стефановська);

теоретичну, технологічну (В. Сластьонін, І. Ісаєв, А. Міщенко, Є. Шиянов);

описову, пояснювальну передбачення (П.І. Підкасистий);

теоретичну . практичну (Ю.В.Васількова).

Взагалі, класифікацію функцій соціальної педагогіки як науки вважаємо досить умовною. Наприклад, прикладні функції можуть виступати і в якості теоретико-пізнавальних. На нашу думку, найбільш доцільним, виходячи з предмету дослідження, є розподіл функцій на теоретичні та технологічні, запропонований групою вчених під керівництвом В.О. Сластьоніна. Беремо його за основу, тому що він об'єднує майже всі перелічені функшї. Теоретичні функції соціальної педагогіки реалізуються на трьох рівнях: * описовому та пояснювальному - вивчення й узагальнення передового досвіду соціального виховання і пояснення джерел виникнення та генези наукових знань у соціально-педагогічній сфері; * діагностичному - виявлення стану соціально-педагогічних явиш, ефективності діяльності соціального педагога та вихованців, встановлення умов та причин, які їх забезпечують; * прогностичному - пізнання принципів та способів соціально-педагогічного прогнозування і побудови моделей перетворення дійсності. Взагалі, педагогічна наука націлена на майбутнє, тому поділяємо думку Б. Гершунського про те, що однією з провідних її функцій повинна стати прогностична. "За ступенем розробки прогностичної функції, - пише вчений, - можна відрізнити дійсну науку від простої сукупності фактів". Технологічна функція передбачає також три рівні реалізації:

o проективний, що пов'язаний із розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальні плани, програми, рекомендації, підручники та посібники);

o перетворюючий, який спрямований на впровадження досягнень соціально-педагогічної науки в діяльність соціального педагога з метою її вдосконалення;

o рефлексивний та корегуючий, що передбачає оцінку впливів результатів соціально-педагогічних досліджень на організацію соціальної роботи й наступну корекцію наукової теорії у відповідності з практичною діяльністю.