2 Структура особистості

Для педагогіки важливим є з'ясування структури особистості як відносно стійких її властивостей, що мають певну біологічну чи соціальну детермінованість, а також свої особливі механізми розвитку та функціонування. У психології існує чимало теорій, які стосуються структури особистості. Кожна із них базується на певному уявленні її автора про суть особистості і являє собою свого роду теоретичну модель цього поняття. Теорія особистості, запропонована російським психологом К.К.Платоновим, вирізняється серед інших тим, що виділені в ній структурні компоненти проектуються на модель педагогічної теорії та практики і переконливо показують, чим викликана необхідність в педагогіці окремого розгляду питань виховання і навчання.

К.К. Платонов на основі системно - діяльнісного підходу виділив в структурі особистості такі чотири підструктури:

1) підструктура спрямованості об'єднує прагнення, бажання, інтереси, нахили, ідеали, переконання, ставлення та моральні якості особистості, її самооцінку. Спрямованість особистості не має тих задатків і відображає суспільні цінності, норми та ідеали. Формується вона шляхом виховання і є соціально зумовленою;

2) підструктура досвіду включає знання, навички, уміння та звички набуті людиною. Вона формується переважно в процесі навчання, має соціально зумовлений характер;

3. підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості психічних процесів особистості: відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Розвиток цієї підструктури залежить як від вроджених факторів, так і від вправляння, тренування;

4. біологічно зумовлена підструктура: конституція тіла, властивості темпераменту, статеві та вікові відмінності.

Перші три підструктури особистості, що мають соціально зумовлений характер і розвиваються під впливом виховання, можна умовно об'єднати у дві сфери:

• мотиваційно-ціннісна сфера, яка визначає вибірковість ставлень і спрямованість активності особистості: потреби, почуття, цінно­сті, переконання, ідеали, риси характеру (власне підструктура спрямованості);

• інструментальна сфера, яка визначає ефективність діяльності особистості: знання, уміння, навички, здібності, особливості пі­знавальних процесів (сприймання, уяви, пам'яті, мислення), тоб­то 2 і 3 підструктури за К.К.Платоновим.

У зв'язку з тим, що розвиток цих сфер характеризується специфічними особливостями, у педагогіці виділяють два великі розділи: теорію виховання і теорію навчання (дидактику). У першому розглядаються завдання, принципи, форми і методи виховання мотиваційно-ціннісної, в другому - інструментальної сфер особистості.

3 Розвиток та формування особистості. Фактори розвитку особистості

Розвиток особистості – взаємозв’язок процесу кількісних і якісних змін, які відбуваються в анатомо-фізіологічному дозріванні, вдосконаленні нервової системи і психіки, у формування світогляду, моральності поглядів і переконань, що є результатом біологічних процесів в організмі та впливів навколишнього середовища.

Формування особистості – це результат її розвитку, воно означає становлення, набуття людиною сукупності стійких властивостей і якостей.

Як правило, ці зміни прогресують і накопичуються, приводячи до посилення організації й ускладнення функцій. Наприклад, навіть недосвідчений спостерігач помітить, що моторний розвиток дитини починається з безладного руху руками і ногами. Незабаром дитина вже прагне щось схопити, тягнеться до предметів, учиться пересуватися поповзом і, нарешті, робить перший крок. Використання символів, особливо слів,— переломний момент на шляху до читання, лічби, якісного ускладнення мислен­ня. Розвиток останнього йде від здатності дитини впізнавати конкретні предмети до уміння підлітка формулювати складні поняття і мислити абстрактними категоріями.

Більшість сучасних дослідників схиляється до думки, що процес і результати людського розвитку детермінуються спільним впливом трьох генеральних факторів — спадковості, середовища (стихійного та організованого) й активності самої людини.

Фактор – умова, чинник, який спричинює ті чи інші явища.

Дані фактори поділяють на природні і соціальні фактори. Виділяють такі фактори:

Природний - 1) спадковість. Біологічна спадковість водночас визначає ті риси людини, які відрізняють її від тваринного світу, а також зовнішні і внутрішні відмінності однієї людини від іншої.

Соціальні фактори: 1) середовище – комплекс різноманітних зовнішніх явищ які стихійно діють на людину (частина факторів впливає на людину). Природне (географічне) середовище впливає на спосіб життя та характер трудової діяльності людини;

2) виховання. Під його впливом відбувається корекція успадкованих внутрішніх особливостей людини, розвиток природних задатків, які переходять у здібності, або ж навпаки, в разі неправильного виховання відбувається гальмування розвитку здібностей та подавлення слабких задатків.

Педагогіка як наука про виховання має чітко уявляти можливості та межі дії різних факторів на розвиток особистості. Але, щоб визначити ці межі, необхідно з'ясувати характер і міру впливу всіх факторів, які детермінують розвиток людини.