8. Європейська культура xXст.

1. Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у XX — на початку XXI ст. відбувається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, військові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її ціннісні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток.

2. Визначним представником фовізму був Анрі Матісс. Творчості художника («Червоні рибки», «Танок» (іл. 1), «Музика») властиві життєствердність, оспівування молодості і грації. Дослідники відзначають мотиви давньогрецького вазопису у творах французького художника. Один з найвідоміших напрямків модернізму — кубізм — з´явився у 1908 р. Основоположниками цього напрямку вважаються П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже. Це була перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципу наслідування дійсності класичного мистецтва. Батьківщиною експресіонізму стала Німеччина, де у 1905 р. виникла мистецька група «Міст», куди увійшли студенти архітектурного факультету Вищого технічного училища в Дрездені Е. Кірхнер, Ф. Блейль, Е. Хеккель, К. Ротлуфф. Молоді художники, займаючись живописом та графікою, дискутували про естетичні принципи мистецтва і вважали, що їхня група повинна єднати класичне мистецтво минулого та сучасну художню культуру як міст єднає два береги ріки. Експресіоністи головним вважали відображення суб´єктивних уявлень автора, тяжіли до ірраціональності, загостреної емоційності, що призводило до різких кольорових контрастів, геометрично спрощених форм, деформацій зображуваного, підкреслення предметів чіткими контурами графічних чорних ліній («Група художників» Е. Кірхнера, «Вітрильні човни в гавані» Е. Хеккеля). Одним з мистецьких напрямів початку XX ст. був футуризм (лат. futurum — майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф. Марінетті, автор «Маніфесту футуризму» (1909). Футуристи (У. Боччоні, Дж. Балла, Дж. Северіні) вважали, що XX ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком техніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обожнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творах намагалися передати динамізм життя і вражень людини («Динамізм мускулів» У. Боччоні, «Абстрактна швидкість — автомобіль проїхав», «Динамізм дога на шворці» Дж. Балла). У 70-ті pp. в Західній Європі, Японії, Латинській Америці набув поширення концептуалізм. Представники концептуального мистецтва відмовлялися від створення традиційних художніх творів, а натомість зверталися до концептуальних об´єктів у формі ідей чи проектів, які супроводжувалися написами, текстами, іншими видами позаестетичної документації (Д. Х´юблер, Р. Беррі, Л. Вейнер тощо).

3. Визначними французькими прозаїками першої половини XX ст. були Анатоль Франс (1844—1924), Ромен Роллан (1866—1944), Анрі Барбюс (1873—1935). А. Франс— автор гротескно-пародійного філософського роману «Повстання ангелів». Р. Роллан у романі-епопеї «Жан-Крістоф» синтезував два найбільші напрями XIX ст. — романтизм і реалізм, зображуючи духовний занепад у Західній Європі напередодні Першої світової війни. А. Барбюс (романи «Вогонь», «Ясність», «Кільця ланцюга») був не лише письменником, а й громадським діячем, активним борцем за мир. Його романи «Вогонь» (1916) та «Ясність» (1919) викривали імперіалістичну війну, показували наростання соціального невдоволення серед солдат. У документально-публіцистичній книзі «Кати» (1926) викривав фашистський терор у балканських країнах.

4. Реалістичний напрям продовжували розвивати німецькі прозаїки брати Г. Манн (1871—1950) і Т. Манн (1875—1955), які у 30-ті pp. були змушені емігрувати за кордон, оскільки були діячами антифашистського руху. Генріх Манн — автор сатиричних романів «Земля обітована», «Вірнопідданий», публіцистичних творів, історичної дилогії «Молоді літа короля Генріха IV». Нобелівський лауреат (1929) Томас Манн у романах «Будденброки», «Чарівна гора», «Доктор Фауст» викривав негативні явища в буржуазному суспільстві, зокрема духовну кризу, відстоював ідеї гуманізму, демократії і прогресу.

Антифашизм, антивоєнна тема властиві творчості визначного німецького письменника Е. М. Ремарка (1898—1970). Учасник Першої світової війни, Е. М. Ремарк кращі свої твори присвятив зображенню «втраченого покоління», яке, розчарувавшись у духовних цінностях XX ст., шукає опору в міжособистісних стосунках — дружбі, коханні, фронтовому товаристві («На західному фронті без змін». «Три товариші», «Тріумфальна арка», «Час жити і час помирати»). Твори письменника пройняті ідеями гуманізму, осуду мілітаризму та фашизму.

5. В англійській літературі з´явилися епічні твори, присвячені аналізу внутрішнього світу людини, пройняті глибоким психологізмом. Герберт Уелс (1866—1946) розвивав жанр науково-фантастичного роману («Машина часу», «Війна світів»), гостро сатиричного («Острів доктора Моро»). Фантастичні романи Г. Уелса сповнені геніальних соціально-філософських передбачень. Класик англійської літератури Джон Ґолсуорсі (1867—1933) у своїх творах засудив лицемірство і егоїзм аристократичного суспільства, критикував англійську колоніальну політику. Світову славу прозаїкові приніс цикл романів про долю кількох поколінь буржуазної сім´ї («Сага про Форсайтів» та ін.). Автор змальовує занепад могутньої англійської буржуазної родини на фоні суспільно-історичних подій. Д. Ґолсуорсі цікавили проблеми теорії літератури. У своїх критичних статтях («Література і життя», «Створення характеру в літературі») відстоював принципи реалізму, критикував модерністські течії.

У добу так званого «срібного віку» російської поезії (рубіж XIX—XX ст.) риси символізму властиві творчості Д. Мережковського, 3. Гіппіус, В. Брюсова, А. Белого, О. Блока та ін. Для поезії російських символістів властиві мотиви смутку, меланхолії, похмурих осінніх пейзажів, вишукані поетичні форми з великою кількістю звуконаслідувань. На початку XX ст. із середовища російських символістів виділився окремий напрям — акмеїзм (гр. acme — вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь). До цього напряму належали М. Гумільов, С. Городецький, А. Ахматова, О. Мандельштам та інші. Лідери акмеїстів проголосили відхід від символізму з його багатозначними словами-символами і повернення до реального життя. Твори поетів-акмеїстів оспівували сильну особистість, утверджували культ біологічного начала в людині, проводили ідею про переважання біологічного над соціальним.

Література XX ст. намагалася відобразити нове світовідчуття. У творах австрійського письменника Ф. Кафки (1883—1924) (романи «Процес», «Замок», «Америка», збірки новел «Спостереження», «Сільський лікар», «Художник голоду») показано безнадійність людського існування, відчуження особистості, її самотність в умовах сучасної цивілізації. Конфлікти, відображені Ф. Кафкою, мають соціальний та особистісний характер, його твори поєднують відображення повсякденного життя зі світом нереального.

6. Отже, реалізм XX ст. увібрав у себе кращі традиції літератури попередньої доби, живився багатством соціального та історичного досвіду народів, виявляв суспільно-політичну позицію митців, їхню реакцію на всі важливі події, що відбувалися у світі.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Антофійчук В. Культурологія: термінол. словник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Вид. 2-ге, випр. і доп. — Чернівці : Книги-XXI, 2007. — 159с.

3. Афонін В. Культурологія: Навч. посіб. для самост. роботи студ. вищ. навч. закл. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології та кіно-, телемистецтва — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 248с.

4. Білик Б. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНИГА, 2004. — 408с.

5. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Мережа дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2003. — 323 с.

6. Гнатчук О. Культурологія: Навч.-метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. — Чернівці, 2007. — 202с.

7. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред.). — К. : Знання, 2004. — 567с.

8. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.

9. Матвєєва Л. Культурологія: Курс лекцій:Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2005. — 512с.

10. Матвієнко Л. Культурологія: навч. посібник / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 285с.

11. Парахонський Б. О. Культурологія: Навч. посібник / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія" / О.І. Погорілий (упоряд.), М.А. Собуцький (упоряд.). — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. — 314с.

12. Пащенко Н. Культурологія. Теорія культури: Конспект лекцій / Київський національний ун- т будівництва і архітектури. — К. : КНУБА, 2006. — 136с.

13. Тюрменко І. І., Буравченкова С. Б., Рудик П. А., Береговий С. І., Кобилянський Є. Е. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Національний ун-т харчових технологій / І.І. Тюрменко (ред.). — 2-е вид., перероб. та доп. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 368с.