Контрольне аудіювання тексту

355

Ораторське мистецтво — це мистецтво побудови публічного виголошення промови з метою здійснення бажаного впливу на аудиторію. Ще в античні часи були поставлені основні питання, що визначали суть риторики,— це взаємини аудиторії та оратора.

То що ж таке риторика — наука чи мистецтво? З одного боку, риторика містить у собі ознаки науки, оскільки в ній точно випи­сані правила, яких повинен дотримуватися кожен, хто хотів би освоїти її ази. Іще античні філософи Платон і Аристотель розгля­дали красномовство у системі знань як спосіб пізнання і тлума­чення складних явищ.

Окремі вчені класифікують риторику як мистецтво повідом­лення знань.

М. Ломоносов, О. Мерзляков, А. Коні та інші вчені часто по­рівнювали красномовство з поезією й акторською майстерністю.

Феофан Прокопович у праці «Про ораторське мистецтво» стверджував, що силами красномовства ми допомагаємо друзям, засуджуємо нечесних, викриваємо засідки, перешкоджаємо роз- рухам безпутників, відвертаємо шкоди і небезпеки. Потім цим шляхом зав’язуємо і зберігаємо дружбу, ним же потішаємо гноб­лених у нещасті, даємо розраду в скрутих становищах, викорчо­вуємо ненависть, здобуваємо прихильність, втихомирюємо сварки і незгоди. Він вважав, що дар переконливого мовлення є такий самий, що і дар лікування, адже лікування допомагає тілові, а переконливе мовлення лікує душі.

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникло в Стародавній Греції. Як і епос, драма, скульптура й архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали «царицею всіх мистецтв».

Що ж зумовило появу ораторського мистецтва? Історія свід­чить, що найважливішою умовою появи і розвитку ораторського мистецтва є демократичні форми управління, активна участь громадян у політичному житті країни. Не випадково ораторське мистецтво називають «дітищем демократії».

Підтвердженням тому є порівняння двох найбільш вагомих міст держав Спарти і Афін, що мали різний державний устрій.

Спарта була типовою олігархічною республікою. Нею керували два царі і рада старійшин. Верховним органом влади вважались народні збори, але фактично вони ніякої сили не мали.

З розповідей Плутарха відомо, що порядок проведення збо­рів у Спарті був таким: місце, де проходили збори, не мало ні накриття, ні прикрас, оскільки це, на думку правителів, не сприяє здоровому судженню.

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

Народні збори інколи ухвалювали рішення, але воно не повинне суперечити рішенню царів. В іншому ж разі останні оголошували: «Якщо народ постановив неправильно, рішення вважати недій­сним, а збори розпустити». Такий порядок ведення державних справ давав можливість аристократам майже безконтрольно вирі­шувати всі питання і не сприяв залученню до них громадян.

По-іншому складалося політичне життя в Афінах, які в сере­дині V ст. до н. е. були наймогутнішим економічним, політичним і культурним центром Давньої Греції. Велике значення мали тут три установи: народні збори, рада п’ятисот і суд.

Провідна роль належала народним зборам, які юридично були наділені повною верховною владою.

Через кожні 10 днів афінські громадяни збиралися на площі міста й обговорювали важливі державні справи. Тільки народні збори вирішували питання оголошення війни чи підписання миру, тільки зборами обиралися вищі посадові особи, видавалися поста­нови тощо.

Між засіданнями народних зборів поточні питання розгля­дались радою п’ятисот. Члени ради обиралися жеребкуванням по 50 осіб від кожного з десяти районів.

Судовими справами, законодавчою діяльністю займалися суд присяжних. До нього входило 6 тисяч осіб, що перешкоджало підкупу суддів.

Державних звинувачувачів і захисників не було. Будь-який громадянин міг подати звинувачення. Підсудний же повинен був захищатися сам.

Звісно, що за такого державного устрою в Афінах громадянам часто доводилося виступати на зборах чи в суді. І щоб успішно виступити чи виграти справу, потрібно було вміти гарно і пере­конливо говорити, відстоювати свою позицію і відхиляти чи запе­речувати думку опонента. Тобто володіння ораторським мисте­цтвом і вміння сперечатися було першою необхідністю афінян. На думку дослідників, найбільш активно ораторське мистецтво розвивалось у переломні часи. У таких умовах красномовство стає необхідним кожній людині.

Тому різко зростає попит на досвідчених викладачів оратор­ського мистецтва. І одна за одною з’являються школи красно­мовства.

Найвідомішою школою (точніше, напрямком) у мистецтві пере­конувати стала софістична. Її представники, софісти, обрали своєю головною зброєю діалектику ситуаційних колізій і пара­докси. Софісти не лише навчали красномовству, а й складали

357

промови для потреб громадян. Вони майстерно володіли сло­вом, усіма формами ораторського мистецтва, вмінням впливати на аудиторію. Їх популярність була надзвичайно велика; ора­торська кар’єра у Давній Греції, а згодом у Римі стала почесною і прибутковою. Один із римських істориків писав: «Чиє мисте­цтво у славі своїй зрівняється з ораторським? Чиї імена батьки втлумачують своїм дітям, кого простий натовп знає по імені — ораторів, звичайно.»

Марк Туллій Цицерон, найбільший давньоримський оратор, політик, письменник писав: «Є два мистецтва, які можуть підне­сти людину на найвищий щабель пошани: одне — це мистецтво гарного полководця, друге — мистецтво гарного оратора».

У Стародавній Греції риторика була вагомою складовою час­тиною суспільного життя. У Гомерових творах справжнім героєм вважався той, хто не тільки виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську Агамемнона, що завоювало Трою, дуже допо­магав своїми промовами старий Нестор, хоч він уже й не міг без­посередньо брати участі у битві.

Зі стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична (публічних виступів), урочиста риторика. Почесне місце в історії ораторського мистецтва нале­жить Сократу (469-399 рр. до н. е.). Він був одним із родоначаль­ників діалектики, якщо розуміти її як відкриття істини за допо­могою бесіди, суперечки, дискусії. Свої бесіди Сократ будував у формі питань і відповідей. Спочатку він робив вигляд, що нічого не знає і просив просвітити його. Потім послідовно ста­вив своєму співбесіднику питання до тих пір, доки той не почи­нав суперечити самому собі і переконувався, що нічого не розу­міє. Такий метод пізніше був названий «сократівською іронією» (За Г. Баран; 812 слів).

Виконання учнями тестових завдань за змістом тексту

Варіант ІІ

1. Укажіть правильну відповідь: ораторське мистецтво — це.

А наука про вміння говорити гарно, красно, так, як і нале­жить у конкретному випадку;

Б це мистецтво побудови публічного виголошення промови з метою здійснення бажаного впливу на аудиторію;

В здатність, уміти говорити красиво, переконливо, упевнено;

Г майстерне володіння живим словом.

2. Хто із відомих людей вважав(ли) риторику як спосіб пізнання

і тлумачення складних явищ?

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

А М. Ломоносов, О. Мерзляков, А. Коні;

Б Ф. Прокопович;

В Платон і Аристотель;

Г Плутарх.

3. Хто із відомих людей порівнював(ли) красномовство з поезією й акторською майстерністю?

А М. Ломоносов, О. Мерзляков, А. Коні;

Б Ф. Прокопович;

В Платон і Аристотель;

Г Плутарх.

4. Хто із названих митців вважав, .що силами красномовства ми допомагаємо друзям, засуджуємо нечесних, викриваємо засідки, перешкоджаємо розрухам?..

А Плутарх;

Б Платон;

В Ф. Прокопович;

Г О. Мерзляков.

5. Назвіть країну, у якій виникло ораторське мистецтво.

А Стародавня Греція;

Б Стародавній Рим;

В Спарта;

Г Стародавній Єгипет.

6. Укажіть правильну відповідь. Риторику вважали:

А «царицею всіх наук»;

Б «царицею всіх зборів»;

В «царицею всіх мистецтв»;

Г «царицею красномовства».

7. Як ще називають ораторське мистецтво?

А «дітищем правителів»;

Б «дітищем риторики»;

В «дітищем пізнання»;

Г «дітищем демократії».

8. У якій державі велике значення мали три установи: народні збори, рада п’ятисот, суд?

А у Спарті;

Б у Єгипті;

В у Греції;

Г у Римі.

9. Скільки осіб входило до суду присяжних?

А 200 осіб;

Б шість тисяч;

359

В шістсот;

Г шістдесят тисяч.

10. Чому громадянам Афін часто доводилося виступати в суді?

А дуже дорого було найняти захисника;

Б не вистачало на всі справи захисників;

В не довіряли державним захисникам;

Г державних захисників не було.

11. Кому належать слова: «Є два мистецтва, які можуть піднести людину на найвищий щабель пошани: одне — це мистецтво гарного полководця, друге — мистецтво гарного оратора»?

А Плутарху;

Б Цицерону;

В Гомеру;

Г Сократу.

12. Який метод був названий «сократівською іронією»?

А той, що будував свої бесіди у формі питань і відповідей;

В той, що ставив питання і відповідав на них сам іронічно; В той, що робив вигляд, що нічого не знає і просив просвітити; Г той, що ставив питання співрозмовникові до тих пір доки той не переконувався, що нічого не розуміє.

Варіант ІІ

1. Який рівень майстерності публічного виступу автор називає ораторським мистецтвом?

А достатній;

Б високий;

В якісний;

Г недостатній.

2. Основні питання риторики були поставлені:

А у XVII ст.;

Б у X ст.;

В в античні часи;

Г у XIX ст.

3. Окремі вчені класифікують риторику як мистецтво:

А повідомлення знань;

Б узагальнення знань;

В засвоєння знань;

Г збагачення знань.

4. Ф. Прокопович вважав, що дар переконливого мовлення:

А допомагає у скруті;

Б приносить задоволення;

Усі уроки української мови в 11 класі. Академічний рівень

В лікує душі;

Г лікує тіло.

5. Автор праці «Про ораторське мистецтво»:

А Цицерон;

Б Ф. Прокопович;

В Плутарх;

Г Ломоносов.

6. Яку умову появи і розвитку ораторського мистецтва згадує автор?

А розвиток науки;

Б розвиток мистецтва;

В розповсюдження писемності;

Г демократичні форми управління.

7. Цицерона автор називає найбільшим римським:

А публіцистом, оратором, ученим;

Б оратором, політиком, полководцем;

В ученим, оратором, письменником;

Г оратором, політиком, письменником.

8. Провідна роль управління у Греції належала:

А суду;

Б аристократам;

В народним зборам;

Г раді п’ятисот.

9. Ораторська кар’єра у Давній Греції була:

А «необхідною і важливою»;

Б «почесною і важкою»;

В «почесною і прибутковою»;

Г «прибутковою і необхідною».

10. Автор вважає, що почесне місце в історії ораторського мисте­цтва належить:

А Цицерону;

Б Сократу;

В Платону;

Г Аристотелю.

11. Вставте слово у речення «У Гомерових творах справжнім ге­роєм вважався той, хто не тільки виявляв., а й умів гарно говорити»:

А доблесть;

Б силу;

В розум;

Г знання.