Неокантіанство

Філософія як методологія і теорія пізнання. Виникло в 60-х р. 19 в. у Німеччині (Отто Лібман – гасло «Назад, до Канта!», Г.Гемгольц, А.Ланге й ін.)

Марбургська школа неоканттіанства («логицистская»): Орієнтується на природознавство. Панлогізм = розвиток природи і суспільства зводиться до сукупності логічних зв’язків (діяльності світового розуму та світової ідеї). 

М.Коген (1842-1918):

1. Ф-я = ф-я науки. Ідеал пізнання = мат-ка і матем.фізика.

2. Неможливість редукції науки до емпіричних фактів, які перевіряють: факти завжди дані нам крізь «теоретичні» окуляри. Науку формує не хаос фактів, а певний спосіб їхньої уніфікації і схематизації за допомогою гіпотез і теорій. Тобто, закони і теорії не виводяться з фактів, а передують їм. Виходить, будь-яка теорія апріорна.  

Суперечка фактуалізму і теоретизму у філософії науки:

Фактуалізм: незалежність і автономність фактів по відношенню до наукових теорій («факти - уперта річ») - неопозитивізм

Теоретизм: залежність фактів від теорій, «теоретична навантаженість фактів» + при зміні теорій відбувається зміна фактичної бази науки. – Т. Кун, П. Фейерабенд і ін.

А. Уайтхед: наукове пізнання являє собою з'єднання двох шарів. Шар спостереження складається з безпосередніх даних, отриманих в експериментальній практиці. Концептуальний шар представлений нашим загальним способом осягнення світу.

 3. Теза «іманентності буття свідомості» (будь-який факт науки припускає, що є не просто щось, а щось усвідомлене в категоріях логічного мислення): «Ми знаходимо дійсність у думці, а не у відчутті».

4. Три складових «загальної теорії досвіду (опыта)»: логіка (досліджує причини мислення), етика (досліджує причини можливості моральної дії), естетика (такі форми чуттєвості, як простір і час = причини людського сприйняття) .

 П. Наторп (1854-1924): 1. Предмет ф-ії – теорія пізнання. Але вона вивчає не психіку, а зміст пізнання = більш повні визначення об'єкта. Реальність = це процес визначення.

2. «Для мислення не існує ніякого буття, яке саме не було б покладене в думці». Питання про те, що передує мисленню, є його джерелом - не має сенсу.

3. Ф-я= метод, що постійно розвивається (не застигла система!)

Е.Кассірер (1874-1945):

1. Логіка науки: Прогрес науки пов'язаний з тим, що на визначеному етапі вчені припинили пошуки суті речей, вони шукають функціонального зв'язку між речами (закони). Предмет – не джерело, а ціль пізнання («Ми пізнаємо не предмети, а предметно»).

2. Ф-я – не тільки критика пізнання (як у Канта), але і критика цивілізації. Символічні форми: Культура символична. Міф, мистецтво, мова, логіка = фундаментальні форми розуміння, а вони – символичні.

Символи – породження культури. Людина = «тварина, що створює символи» (animal simbolicum). Людина бачить оточуючу її реальність опосредовано, через символічні форми (міфи, художні образи, ритуали і т.п.)

 Баденська школа неокантіанства.

 На відміну від маргбурзців, ф-я – не як логіка, а як вчення (наука) про цінності. Орієнтована не тільки на природознавсто, але на всю цілісність культури. Основу буття творять не логічні, а аксіологічні зв’язки.

 В.Віндельбанд (1848-1915):

1. Класифікація наук не за предметом, а за методом.

2.Ф-я = критична наука про загальні цінності. Треба визначити ті цінності, що лежать в основі пізнання, моралі і мистецтва. Цінності – загальнозначущі (логічні, етичні, естетичні, релігійні і т.д.)

М.Ріккерт (1863-1936):

Світ поділяється на 2 сфери: дійсність і цінності. Цінності недійсні, вони не існують, не мають буття, вони значать. «Зовсім самостійне царство, що лежить по ту сторону суб'єкта й об'єкта». Цінності – це ідеальне буття, буття норми, сенс.