3. Поняття та види безробіття

Невід’ємною ознакою ринкової економіки є безробіття – тимчасова незайнятість економічно активного населення.

Причини безробіття:

1. Структурні зрушення в економіці, які виражаються в тому, що впровадження нових технологій, устаткування призводить до скорочення зайвої робочої сили.

2. Економічний спад або депресія, які спонукають роботодавців знижувати потребу в усіх ресурсах, в тому числі й трудових.

3. Політика уряду і профспілок в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.

4. Сезоні коливання у рівнях виробництва окремих галузей економіки.

5. Зміни в демографічній структурі населення, зокрема, зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує пропозицію а, отже, підвищує ймовірність виникнення безробіття.

Виходячи з причин безробіття виділяють його основні три види.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу. Причина даного виду безробіття полягає в тому, що і люди, і робочі місця неоднорідні, й тому необхідний певний час для “взаємного пошуку”. Фрикційне безробіття, іншими словами, пов’язане з пошуком або очікуванням роботи у найближчому майбутньому. Багато хто з економістів вважають його не тільки неминучим, але й в деякій мірі бажаним, пов’язуючи це з можливостями працівників перейти від низькооплачуваної до високооплачуваної, від репродуктивної до творчої роботи. Зрештою це призводить до раціонального розподілу та використання трудових ресурсів, створення більшого національного доходу. Продовженням фрикційного безробіття є структурне.

Структурне безробіття пов’язане із змінами в технологіях, а також з тим, що ринок товарів і послуг постійно змінюється: з’являються нові товари, які витісняють старі, що не користується попитом. Внаслідок цього підприємства переглядають структуру своїх ресурсів, зокрема ресурсів праці. Як правило, впровадження нових технологій призводить або до звільнення частини робочої сили, або до перенавчання персоналу. “Структурні” безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки і додаткового навчання, а при фрикційному безробітті вони мають навички, які можуть продати. Тому фрикційне безробіття має короткочасний характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш тяжким.

У складі структурного безробіття окремо виділяють:

• технічне безробіття, пов’язане із переходом до нових поколінь техніки і технології, що супроводжується вивільненням частини робочої сили і підвищеним попитом на працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації;

• конверсійне безробіття, викликане скороченням чисельності армії ;

• управлінське безробіття, яке спостерігається, наприклад, в останні роки серед менеджерів США, де перевага віддається молодим працівникам з меншою оплатою праці, більшою готовністю до переміщень та більш легкою адаптацією до специфіки корпорацій.

Циклічне безробіття викликане спадом, тобто фазою економічного циклу, яка характеризується падінням сукупного попиту на товари. Таке безробіття може і повинне бути регульованим за допомогою макроекономічної державної політики.

В економічній літературі також виділяють добровільне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням у зв’язку з незадовільним рівнем оплати праці, несприятливими умовами праці; через психологічний клімат в колективі або з інших причин всупереч бажанню адміністрації. Закономірність даного виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше у нього бажання добровільно залишити робоче місце. Тому під час економічного спаду добровільне безробіття знижується, а під час буму підвищується.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми примусово скорочує персонал, що має місце в періоди економічного спаду.

Приховане безробіття пов’язане з так званою неповною зайнятістю. За оцінками експертів, рівень прихованого безробіття в Україні становить 25-30%.

Повну зайнятість взагалі забезпечити неможливо, тому що існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невід’ємним. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менше 100 % працездатних. Інакше кажучи, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень називають нормальним або природним безробіттям.

Американський вчений Артур Оукен зробив спробу математично визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту (ВНП) від потенційного. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 % приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 %. Аналогічно кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на 2 % викликає зростання норми безробіття на 1%.

Закон Оукена дозволяє визначити нормальний рівень безробіття, який об’єктивно підвищується з розвитком ринкової економіки. Для 60-х років цей рівень в США дорівнював 4 %, для 80-х – 6 – 7 %. В інших країнах він може бути нижче в зв’язку з меншими масштабами і мобільністю ринку праці (Японія, Німеччина). Взагалі ж експерти МОП вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття буде складати приблизно 10 % і повністю ліквідувати його не зможе ні одна країна.

Уряди всіх країн прикладають великі зусилля, щоб досягти зниження нормального рівня безробіття. Оптимальним безробіттям є такий його рівень, який нижче нормального. Але при оптимальному рівні безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується, оскільки існує тісна залежність заробітної плати і цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку зростання попиту на будь-який товар (наприклад, робочі місця і робочу силу), за інших рівних умов, збільшує його ціну. При збільшенні попиту на робочу силу зменшується безробіття і зростає заробітна плата. Платоспроможний попит населення зростає. Ціни на споживчі товари зростають ще швидше, знецінюючи грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції або зростання безробіття?

Соціально – економічні втрати від безробіття:

1. Не виробляється певна частина товарів і послуг, які могли б бути виготовлені, якби людина працювала.

2. Скорочуються податкові надходження із заробітної плати.

3. Знижується рівень життя сім’ї безробітного, тому що допомога по безробіттю значно менша, ніж заробітна плата.

4. Звужується споживчий ринок.

5. Порушується психологічний стан безробітного, що призводить до зростання самогубств, психічних захворювань, розлучень, злочинності, збільшення смертності населення та т. ін.

6. Втрачаються професійні навички і стереотипи трудової поведінки, що є перешкодою для повернення безробітного на ринок праці.

7. Професійна дискваліфікація людини у стані тривалого безробіття зменшує її конкуренто­спроможність, що є причиною ускладнень при по­дальшому працевлаштуванні, зниження якості ро­бочої сили та продуктивності суспільного вироб­ництва. Як наслідок - у безробітних знижується мотивація до суспільно корисної праці.

Рівень безробіття за мето­дологією МОП загалом по Україні у 2006 р. стано­вив 7,4% для працездатного населення, порівняно із 7,8% у 2005 р. Але в окремих областях значення цього показника значно перевищує середнє по Ук­раїні, зокрема у Волинській області цей показник дорівнював 9,4%, Житомирській - 10,0%, Івано-Франківській — 8,9%, Кіровоградській — 9,0%, Львівській — 9,1%, Миколаївській — 9,5%, Рівнен­ській — 9,9%, Сумській — 8,2%, Тернопільській — 10,1%, Херсонській - 9,5%, Хмельницькій- 9,7%, Черкаській - 9,8%, Чернівецькій- 10,6%, Черні­гівській — 9,4%.

Актуальним і складним є питання безробіття сьогодні, особливо довготривалого. Так, згідно зі статистичними даними питома вага чисельності осіб, що перебували в стані безробіття понад 6 місяців, у загальній чисельності лише зареєстрованих безробітних дорівнювала 48,3%. Негативними наслідками для безробітних у такому разі є те, що вони сприймають себе як слабку особистість, не мають чітких цілей і планів на майбутнє.

Наявна ситуація зумовлена не тільки економічними та інституційними чинниками, а й пасивністю певної частини безробітного населення в пошуку роботи, що безперечно є негативним явищем, яке проявляється в подальшому погіршенні ситуації на ринку праці України.

Сучасний стан ринку праці в України зумовлюється не тільки економічними та інституційними причинами, а й такими, що залежать від особистісних характеристик безробітного, а саме низькою економічною активністю безробітного населення в пошуку роботи та започаткуванні власної справи.

Аналіз ринку праці свідчить про низький рівень економічної активності безробітного населення, значну питому вагу осіб, що перебувають у стані довготривалого безробіття, пасивність безробітного населення в пошуку роботи.

На економічну активність безробітного населення впливають різні чинники: економічні, нормативно-правові, фінансові, інформаційні.

До економічних чинників слід віднести: співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу, рівень оплати праці та допомоги з безробіття, можливості працевлаштування після перенавчання, рівень валового внутрішнього продукту, номінальних і реальних доходів, питому вагу заробітної плати у ВВП.

Економічно активні особи не можуть знайти роботу не тому, що їх кваліфікація є низькою або вимоги до умов та оплати праці завищені, а винятково внаслідок того, що за даного рівня зарплати пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Теоретично за такої ситуації підприємства мають знижувати заробітну плату, доки вона не відповідатиме рівноважному рівню. Проте наявність законодавчо визначеної мінімальної зарплати й системи колективно-договірного регулювання протидіє таким намаганням.

З метою створення ефективної системи мотивації економічної активності безробітного населення варто проводити мотиваційний моніторинг, який надає можливість створити базу даних про потреби, інтереси, мотиви безробітних, установити залежність між віком, статтю, стажем роботи й активністю безробітних і визначити напрями дій, які б найбільшою мірою спонукали безробітного до повернення у сферу суспільно корисної діяльності.

Під моніторингом економічної активності безробітного населення розуміють науково обґрунтовану систему періодичного збирання, узагальнення й аналізу інформації щодо мотивів та засобів підвищення активності безробітного населення, подання отриманих даних з метою його оперативної діагностики й оцінки в динаміці, прийняття відповідних управлінських рішень у напрямі підвищення економічної активності безробітного населення та зниження рівня безробіття на регіональному та державному рівнях.

Цілями проведення моніторингу є:

- поглиблення розуміння поточного стану й тенденцій розвитку економічної активності безробітного населення для розроблення обґрунтованих управлінських рішень щодо методів її підвищення;

- з’ясування чинників, які впливають на економічну активність безробітних, для розробки рішень щодо управління цим процесом.

Предметом дослідження моніторингу економічної активності безробітного населення мають стати процеси, мотиви, чинники, які впливають на неї.

Об’єктами моніторингу є відносини між безробітними та працівниками центрів зайнятості, безробітними та роботодавцями, ставлення до започаткування власної справи, підвищення конкурентоспроможності, професійної мобільності тощо.