Повідомлення учнів другої групи.

Учень 1. Відбулася зустріч Президента України Леоніда Кучми з делегацією Європейського Союзу та країн «великої сімки». Було заплановано спорудити «Саркофаг-2». Україні була потрібна і фінансова, і технічна допомога. Закриття Чорнобильської АЕС стало міжнародною проблемою. Світ увесь час простягає Україні руку допомоги. Сотні опромінених дітей проліковано на Кубі, в Німеччині, Італії. Австралія взялася поступово пролікувати всіх дітей із хворою щитовидкою.

Учень 2. Сім'ї потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС користуються відповідними пільгами: держава сприяє в наданні житла, виплаті допомоги, пенсій, деякими пільгами користуються і діти з сімей ліквідаторів. Проте це дуже мала частка порівняно із завданими втратами.

Учень 3. Україна на шляху до закриття Чорнобильської АЕС. Йде широке обговорення цього питання і між урядовими колами, і між простим народом.

Вчитель. Про Чорнобильську трагедію написані літературні і публіцистичні твори та статті. Про деякі з них повідомлять наші учні.

Повідомлення учнів третьої групи.

Учень 1. Про Чорнобильську трагедію та її наслідки написано багато книг, статей, створено документальні фільми. Серед них: поема «Чорнобильська Мадонна» Івана Драча, поезія «Зона мовчання» білоруського поета Сергія Законнікова, «Променевий пейзаж», поезія «Сину, вбережи і захисти» Світлани Йовенко, статті «Чорнобиль як заповідь» (Василь Бабій), «І впала з неба зоря «Полин» (газета «Слово народу»), «Ми долею усі тепер чорнобильці» (Віктор Кочевський) та багато інших.

Учень 2. Читає поезію «Зона мовчання».

Як прийде лихо - не всидиш тихо.

Вогонь, радіація люто звіріли,

Кипіли графіт і смола.

Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...

І зона мовчання була.

Свій лік починала незнана ще ера

Борні із новим найжахливішим злом.

І грюкав, і гримав до кожного в двері

Четвертого блоку розлом.

І в Швеції приладів стрілки стрибали,

Тривога весь світ пройняла.

Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,

І зона мовчання була.

Плювався отруйною парою кратер,

І хмари зловіщі пливли,

А люди до першотравневого свята

Двори й тротуари мели.

Жінки по городах копалися в глині,

Так буйно черемха цвіла...

Котились від Києва геть лімузини.

І зона мовчання була.

Чутки нечувані повзли між народом,

І пухла від них голова.

Дивились в надії на радіо: «Згодом

Усе розтлумачить Москва».

Ішли піонери в парадних колонах,

Бадьорість - з трибун висоти.

Стояли в чеканні німім ешелони:

«Як гримне, чи встигнем втекти?»

Мені ж і тепер ще бракує озону,

У грудях задушлива мла...

Іще не було відгороджено зони,

А зона мовчання була.

Підсумкове слово вчителя.

Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.

Ти пам'ятай, дорого, їх сліди,

По них з окіл на літописну Прип'ять

Чорнобильці у гнізда свої прийдуть,

І вернуться лелеки назавжди.

Як би хотілося повірити в ці слова. А, може, так і буде?