3.Соціальна нерівність: теорія класів та теорії стратифікації

В суспільстві завжди існує багато соціальних груп, які розрізняються об'єктивно по своєму положенню, т.д.. завжди існує соціальна нерівність. Зараз вважаються утопічними ідеї і плани побудови суспільства повної соціальної рівності. Хоча ця ідея завжди хвилювала людей.

Рівні і форми соціальної нерівності можуть бути різноманітними. Одною з форм соціальної нерівності є нерівність класова, яка детально аналізується в теорії класів К.Маркса.  Зараз іде развінчання марксизму, основою якого є вчення про класову боротьбу. Але ідея класових різниць та їхньої боротьби не належить К.Марксу. Про неї говорили Платон, Гегель, історики Т`єррі, Гізо та інші. Очевидно, через це сам К.Маркс в своїх роботах не дав визначення поняття "клас". Тільки потім це зробив В.Ленін.

Класи – великі групи людей, що різняться за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, по їх відношенню до засобів виробництва, по їхній ролі в суспільній організації праці, а, відповідно, за способами отримання та размірам тієї частини суспільного багатства, якою вони володіють.

Класи - це такі групи людей, з яких одна може собі присвоювати працю іншої, завдяки різниці їх місця у визначеному укладі суспільного господарства.

Базова ознака - відношення до засобів виробництва, з якого витікає можливість присвоєння доданого продукту чи вартості, що визначається як експлуатація. Розвиток суспільства здійснюється в процесі класової боротьби.

Головний недолік класового підходу до визначення соціальної структури – надмірно спрощене пояснення суспільства, яке не відповідає дійсності, бо в суспільстві є велика кількість різноманітних груп. В намірах подолати цей недолік соціологи розробили теорію соціальної стратифікації. Одним з її авторів був П.Сорокін. Він виклав її в роботі "Соціальна стратифікація і мобільність".

Стратифікація - нашарування, напластування груп, що мають різноманітний доступ до соціальних благ в силу їх положення в соціальній ієрархії.

Термін стратифікація походить від латинського слова strata – шар. Страти розрізняються різним розподілом прав та привілей, відповідальності та обов'язків, наявності чи відсутності соціальних цінностей, влади та впливу серед членів суспільства. Більшість соціологів вважає, що стратифікація  - невід'ємна риса будь-якого суспільства, причому, чим більше розвинуте суспільство,тим більш помітно розшарування.

Для розкриття визначення соціальної стратифікації необхідно дати відповідь на два питання: 1. Чому в суспільстві існує нерівність між соціальними групами? 2. Яким чином той чи інший індивід "попадає" у відповідну соціальну групу?

Що стосується відповіді на друге з цих питань, то вона порівняно проста: визначений соціальний статус (інтегративний показник положення індивіда в суспільстві, системі соціальних зв'язків і відносин) людина може одержати двома шляхами:

а) аскрипцією т.т. завдяки зовнішнім, що не залежить від індивіда характеристикам (соціальний стан батьків, біологічні дані і т.п.)

б) досягненнями, тобто завдяки своїм особистим успіхам, що сприяли соціальному просуванню.

Набагато складніша відповідь на перше з поставлених вище питань, оскільки однозначної відповіді на те, які причини соціальної нерівності, у науці не існує. У соціології маються різні методологічні підходи до вирішення питання про сутність, джерела і перспективи розвитку соціальної стратифікації: функціональний, конфліктний і еволюційний. 

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД (представники: Т.Парсонс, К.Девіс, У.Мур) розглядає стратифікацію як необхідне, неминуче й універсальне явище, зв'язане з різноманіттям функцій, ролей у суспільстві (суспільству необхідні лікарі, робітники, підприємці і т.п.). Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється відповідно до ролі. Стратифікація забезпечує ефективне функціонування суспільства.

КОНФЛІКТНИЙ ПІДХІД (представники: К.Маркс, М.Вебер) розглядає соціальну стратифікацію не як необхідну чи неминучу, оскільки вона "випливає" з конфлікту, боротьби соціальних груп. Остання ж порозумівається (по Марксові) наявністю антагоністичних класів, зв'язаних з відношенням людей до власності. М.Вебер виділяє трохи інші підстави соціальної нерівності: а) майнова нерівність; б) статусна; в) влада.

ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПІДХІД (представники: Герхард, Дж. Ленскі) як би синтезує функціональний і конфліктний. У його рамках проблема ставиться так: стратифікація не завжди була необхідною і корисною. На ранніх ступенях розвитку суспільства ієрархії практично не було. Надалі вона з'явилася внаслідок природних потреб, частково на основі конфлікту. В індустріальному суспільстві нерівність базується на консенсусі цінностей між владумаючими і рядовими членами суспільства.

  Конкретні форми соціальної стратифікації численні і різноманітні. Основні: економічна, політична і професійна. Звичайно вони тісно переплітаються, але не збігаються одна з іншою цілком (не завжди найбагатші знаходяться на вершині політичної влади).

Звичайно соціологи говорять про вищу, середню і нижчу страти, що мають, у свою чергу, внутрішню диференціацію: вищий вищий, вищий нижчий і т.д.

До вищого шару вищого класу відносять найбільш високопоставлених по народженню і багатству, до нижчого відносять тих, хто придбав багатство недавно. До вищого шару середнього класу відносять— дрібних бізнесменів, торговців, учителів, офіцерів поліції, середній управлінський персонал.

Нижчий шар:  складається з двох груп. Верхня група: робітничий клас, обслуговуючий персонал, ремісники. До нижчого— бездомні, безробітні, старі, що зубожіли, алкоголіки (люмпен) і ін.

На думку більшості соціологів, середній клас відрізняється особливо складною структурою, тому що поєднує і бізнесменів, і осіб найманої праці (більшість інтелігенції, управлінський персонал середньої і нижчої ланки). За критерієм доход і розмір власності в середній клас часто зараховується 3/4 усього населення. Ріст середнього класу зв'язують найбільше з розвитком утворення. При цьому традиційно ріст середнього класу розглядається як джерело стійкості і процвітання суспільства. Ріст середнього класу в найбільшій мері символізує і його соціальну мобільність.

  Кожне суспільство має свою систему соціальної стратифікації. Існує два її різновиди: закрита, тверда і відкрита стратифікація.

Закрита стратифікація припускає дуже тверді кордони страт, заборони переходу з однієї страти в іншу. Прикладом такої стратифікації є кастовий лад в Індії, касти в країнах Африки. Кастовий лад не типовий для сучасного суспільства.

Відкрита класова стратифікація не знає формальних обмежень переходу з однієї страти в іншу, заборони змішаних шлюбів, заборони на заняття тією чи іншою професією і т.д. З розвитком сучасного суспільства росте соціальна мобільність.

Соціальна мобільність -  перехід з одних страт в інші. Існує два види соціальної мобільності: горизонтальна - переміщення без помітної зміни статусу (наприклад, з однієї галузі в іншу в тій же посаді); вертикальна - зі зміною статусу. У свою чергу останній вид виявляється в переході окремого індивіда й у переході цілої групи. Наприклад, каста брахманів не завжди займала таке високе положення, як в останні дві тисячі років. Також служителі культу християнської церкви спочатку займали невисоке місце в соціальній ієрархії, але в середні століття їхня роль сильно зросла, потім знову стала падати. Більшовики в Росії в ході революції піднялися до статусу, що раніш мала царська аристократія.

У США серед заправил промисловості і фінансів близько 39% у минулому, близько 20% у дійсному поколінні починали бідняками; понад 31% колишніх 28% нині живучих мультимільйонерів починали кар'єру як люди середнього статку. Серед 29 президентів (4 вийшли з бідних і середніх родин. В історії тих самих суспільств спостерігаються періоди змін мобільності, її різної інтенсивності, тобто визначена флуктуація.

Переміщення здійснюються різним шляхом. Важливу роль у цьому процесі грають такі соціальні інститути як: армія, церква, школа, політичні, економічні і професійні організації.

АРМІЯ. З 92 римських імператорів 36 досягли цього положення починаючи з нижчих шарів завдяки службі в армії; з 65 візантійських імператорів – 12. Незліченна кількість середньовічних розбійників, кріпаків, простою люду стали дворянами, князями, герцогами.

ЦЕРКВА. З 144 римських пап 28 - низького походження, 27- із середніх класів (не говорячи про інші ступіні - архієпископах, кардиналах і т.п.). У той же час церква скинула чимало королів, герцогів, князів.

ШКОЛА. В усі століття утворення і виховання було каналом соціальної циркуляції, хоча діяв цей канал по-різному. Наприклад, у Китаї ці був основний канал, відкритий для всіх шарів; в Індії - тільки для вищих каст. У Китаї навіть син імператора, нездатний належним чином виконувати вимоги школи, переводився, у розряд простих людей; і навпаки, простолюдин завдяки школі міг досягти висот.

Родина, церква, школа є селекціонуючими, тестуючими інститутами, що у загальному виді, попередньо визначають, у яку з основних страт потрапить індивід. Далі діють більш тонкі "фільтри" - професійні організації, що розставляють по різних сходинках тих, хто вже потрапив у визначену страту.

П.Сорокін вважає, що саме ці соціальні інститути контролюють основні шляхи соціальної мобільності. Від якості роботи цих інститутів залежить те, якими якостями володіє еліта суспільства і його нижчі класи, а також кількісне співвідношення "верхів" і "низів". Тому будь-який політик, що приступає до перебудови суспільства, повинен звертати особливу увагу на проблему функціонування родини, церкви і школи.

Соціальна мобільність підсилюється в періоди революції, анархії і перебудови суспільства. Зараз усі ці процеси можна спостерігати в нашій країні («нові українці»). У перехідні періоди в зв'язку з ростом соціальної мобільності особливу гостроту здобуває проблема маргинальності.

Маргинальність — це стан чи особистісні спільності, що знаходяться на грані різних культур.

Маргинальність - це стан тих, хто відірвався від своєї страти, але не адаптувався ще до нового, не прийняв її цінностей, норм. Типовим прикладом є стан тих, хто переїжджає із села в місто, змінює професію, включається в управлінські структури. Маргинальним може бути й усе суспільство, якщо швидко здійснюється перехід до нових соціальних умов його розвитку, руйнуються його підвалини, але продовжують ще діяти старі стереотипи, цінності свідомості, старі норми поводження.