6.2 Кодифікація Юстиніана

Для посткласичної права характерно розподіл права на ius і leges. Порядок, що зберігся від попередніх періодів і представлений звичаями, законами, плебесцітамі, сенатус-консульт, відповідями юристів, позначався як ius, яке становило головний зміст праць класичних римських юристів. Новий правопорядок, створений імператорськими конституціями, позначався як leges. Всі кодифікації до Юстиніана були кодифікаціями імператорських конституцій.

У I ст. до н.е. систематизацію накопичених за багато століть законів і творів юристів хотів провести Гай Юлій Цезар. Невдалу спробу кодифікації як ius, так і leges робив у V ст. н.е. римський імператор Феодосій II (йому вдалося лише створити кодекс конституцій).  Імператор Східної Римської імперії Юстиніан (час правління 527-566 рр..) Прагнув повернути стабільність Римському державі, в тому числі і кодифікацією всього права, як ius, так і leges, усунувши протиріччя між ius vetus і ius novus (стародавнім римським правом, що містяться в працях класичних правознавців, і новим правом, що складається з конституцій імператорів). 

29. Назвіть кодифікації імператорських конституцій.

У цей же час робляться спроби перших приватних (неофі­ційних) кодифікацій імператорських конституцій, яких до то­го часу накопичилось досить багато. Наприкінці III ст. (295 р.) прийнято Кодекс Грегорія, названий на честь його укладача, в якому зібрано конституції, починаючи від Адріана. Він діс­тав офіційне визнання, але з часом його було скасовано Ко­дексом Юстиніана.

Як доповнення до Кодексу Грегорія незабаром створюєть­ся Кодекс Гермогена, також названий на честь його уклада­ча, що складався з 120 конституцій, поділених за змістом на 69 титулів.

Однак першим офіційним зібранням конституцій був Ко­декс Феодосія, прийнятий східноримським імператором Феодосієм II (402—450 pp.). У ньому знайшли відображення зміни, що сталися в державній і приватноправовій сферах ра­бовласницької держави.

30. Назвіть джерела пізнання римського приватного права.

До найвідоміших і важливих джерел пізнання римського приватного права відносяться Закони ХІІ таблиць, кодифікація імператора Юстиніана, яка завершила розвиток римського права. У середньовіччя акти кодифікації Юстиніана дістали назву Corpus juris civilis - “Звід цивільного права”.

31. Хто із римських юристів дав визначення шлюбу?

Римський юрист Модестін писав: «Шлюб — це союз чоловіка й жінки, спільність всього життя через єднання божественного і людського прав» (D.23.2.1). Жінка в шлюбі ніколи не була рівною в правах з чоловіком, вона завжди підкорялася йому.

Римське право знало два види шлюбу:

Законний римський шлюб (matrimonium iuris civilis).

Шлюб укладений між вільними особами, що не мали права брати законний римський шлюб (matrimonium iuris gentium).

Римський законний шлюб поділявся також на два види: шлюб з чоловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади (sine manu). Законний римський шлюб міг укладатися лише між римськими громадянами. Шлюби між римськими громадянами з одного боку і іншими вільними (перегринами, латинами, вільновідпущениками, колонами) заборонялися.

Перегрини мали право вступати в шлюб matrimonium iuris gentium відповідно до свого права, так само шлюби укладалися і між латинами, колонами, вільновідпущениками. Проте, згідно з римським правом, такі шлюби не породжували правових наслідків римського шлюбу. Крім того, законом дозволялося фактичне тривале співжиття жінки та чоловіка (конкубінат). Йшлося про співжиття з наміром чоловіка створити сім’ю, а не тимчасовий зв’язок. Тимчасові зв’язки закон суворо карав.

Конкубінат не мав практично жодних правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не мали права на ім’я свого батька, не могли бути його спадкоємцями, не підпадали під батьківську владу. Жінка в таких відносинах не поділяла соціального статусу свого чоловіка. У республіканський період законний римський шлюб був шлюбом з чоловічою владою. За цим шлюбом жінка повністю залежала від чоловіка, а якщо чоловік сам знаходився під владою батька — то від домовладики.

Але закони ХІІ таблиць допускали можливість звільнення від чоловічої влади. Жінка мала право перешкодити можливості підпорядкування чоловікові, якщо наприкінці кожного шлюбного ро­ку на три доби втікала з дому, і цим переривала перебіг дав­ності.

Згодом влада чоловіка послабляється. Виникає новий вид шлюбу — без чоловічої влади. Дружина виходить з-під влади чоловіка і формально стає незалежною особою.

До шлюбу ставилися певні умови: вільне волевиявлення подружжя, досягнення шлюбного віку — 14 для нареченого і 12 для нареченої, наявність ius conubii (право брати законний римський шлюб), відсутність нерозірваного шлюбу, близького споріднення.

В класичну добу римське право визначалося свободою розлучень. Але згодом, у період монархії, було заборонено розлучатися за взаємною згодою і були вироблені певні підстави для одностороннього розлучення: порушення подружньої вірності, пося­гання на життя одного з подружжя, нездатність до дітонародження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного з подружжя. За одностороннього розлучення без поважної причини накладався штраф.