Зразок наукового стилю

У статті на основі дослідження зв’язку між обсягами господарської діяльності і величиною комерційного (товарного) кредиту зроблено методологічний висновок, що відстрочка платежу в рамках технологічно-господарського циклу та її збільшення є цілком нормальним явищем.

На основі припущення, що обсяг емісії корпоративних комерційних паперів підприємств реального сектору є певним показником зростання комерцій­ного кредиту, проілюстровано зв’язок між зростанням заборгованості підприємств та фазами економічного циклу (на прикладі економіки США). Вказано на головні відмінності фінансових ринків України та США, на деформації українського фінансового ринку з точки зору неможливості повноцінного фінансування заборгованості підприємств.

Запропоновано загальні напрямки реструктуризації грошового та фінансового ринку України.

Є.Ситник

Діловий стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функцій мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспі­льства в документальному оформленні різних актів державного, сус­пільного, політичного, економічного та виробничого житія й діяльно­сті, ділових відносин між державами або організаціями, а також стосу­нків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілку­вання.

В діловому стилі залежно від конкретної сфери вжитку виділяють підстилі:

• дипломатичний, який характеризується толерантністю, вироблени­ми початковими і кінцевими формами документа і вживається у таких жа­нрах, як нота, комюніке, меморандум, угода, конвенція;

• юридичний, що прагне до абсолютної однозначності й точності формулювань і вживається в указах, законах, кодексах, статутах;

• канцелярсько-діловий, у сфері якого – документи повсякденного ді­лового життя (заяви, довідки, характеристики, доручення, автобіографії, накази, акти, розпорядження тощо), що складаються пересічними грома­дянами. Саме у них особливу увагу слід приділяти формі документа, до­триманню стандартизованих вимог щодо його складання і написання.

Прагнення до ідеальної об’єктивності будь-якого жанру ділових документів і суб’єктивна спрямованість юридичної або фізичної особи на конкретний результат не завжди співпадають, бо головною метою того, хто складає документ, є досягнення максимально позитивного резуль­тату при мінімальних мовних засобах. Ось чому зовнішня об’єктивна значимість має поєднуватися з суб’єктивним прагненням автора документа і того, хто його отримує, до максимальної зрозумілості, ясності й лаконіч­ності.

Отже, типові мовні засоби ділового стилю (у більшості випадків і наукового) повинні орієнтуватися на зазначену вище мету і спиратися на такі основні вимоги:

1. Об’єктивність, яка полягає у високому ступені безособовості й відсутності будь-яких суб’єктивно-оціночних моментів у мові документа. Це означає, що переважна їх більшість має складатися від імені юридичної особи, а займенник може вживатися лише в документах щодо особового складу (наприклад, автобіографії): Інститут просить, Дирекція зверта­ється, але Я, Іванов Іван Пилипович, народився... В інших випадках тексти набувають безособового характеру: Заводові потрібно, Просимо та ін. У наукових текстах, крім цього, займенник ми використовується у значенні я (Ми вважаємо, Ми прийшли до висновку), що є свідченням наукової етики, а в ділових паперах займенник Ви – це вияв ввічливості (Прошу Вас з’явитись...). У діловому й науковому стилях не можна використовувати наказовий або умовний способи дієслова типу роби, пиши, зробив би (наказовість передається інфінітивом або безособовою формою: відрядити слю­сарів.., завдання не виконується), емоційно забарвлених слів (наприклад, оціночних прислівників типу дуже, гарно), діалектизмів, жаргонізмів або професіоналізмів.

У граматиці ступені порівняння прикметників і узагальнені іменники на позначення місця роботи або проживання утворюються за допомогою аналітичних форм, а не афіксів, які підкреслюють суб’єктивну думку авто­рів (не повніший, найповніший і не сільчани, заводчани, а більш повний, найбільш повний; мешканці села, працівники заводу).

Те саме стосується синтаксису речень, де треба дотримуватися таких правил:

• не вживати пряму мову (крім випадків цитування фрагментів документа);

• не використовувати окличних, спонукальних або питальних речень;

• будувати речення переважно з пасивними конструкціями, які підкреслюють об’єктивність того, що відбувається, акцентують увагу на факті здійснення або нездійснення конкретної дії і спонукають до вирішення проблеми: Завдання щодо доставки вагонів не виконується, а не Ви не ви­конуєте мого завдання щодо доставки вагонів (в останньому випадку ак­центується провина конкретної особи). У діловому контексті, як правило, головним є не питання, хто винний (цим відзначаються розмовний або пу­бліцистичний стилі), а проблема, що робити;

• надавати перевагу так званим розщепленим присудкам (не здійснюватимуться, побудуємо, а будуть здійснюватися, будемо будувати), бо в цьому випадку відсутня категорична (і одночасно суб’єктивна) впевне­ність, а отже, документ спирається на об’єктивну можливість виконання дії.

2. Логічна послідовність реалізується в чітко визначених способах подачі матеріалу, які відрізняються зовнішньою логікою розповіді (хронологічна послідовність автобіографій, протоколів, звітів), внутрішньою ло­гікою міркування (причинно-наслідкова послідовність службових, пояснювальних записок) або послідовною логікою опису, яка характеризує явища через перелік ознак, властивостей та інших елементів опису (описова хара­ктеристика звітів, актів, наказів, постанов).

Зовнішніми ознаками логічної послідовності є тісний логічний зв’язок між реченнями, частотність зв’язків з ознаками мети, причини, результативності (для цього, з цією метою, отже, таким чином, познайомившись зі справою та ін.), чітке членування тексту на абзаци, параграфи, частини то­що.

3. Переконливість. Враховуючи на те, що діловий і науковий стилі, як правило, опосередковані, – це одна з найголовніших вимог не тільки до мови, але й до способу обґрунтування відповідної справи.

Так, у заяві або листі про надання матеріальної допомоги (найпоширеніших останнім часом документів) прохання, що завершується словами у зв’язку з важким матеріальним становищем, не може бути об’єктивним, переконливим і не приведе до позитивного результату, крім випадків, коли цей результат запрограмований у попередній бесіді підлеглого з керівни­ком. Причина має бути викладена в зрозумілій і обґрунтованій формі, з то­чним добором фактів і цифрових даних (Прошу надати допомогу у зв’язку з весіллям, через хворобу тощо).

При цьому документ має бути максимально лаконічним (у ньому відображаються лише основні положення й аргументи), що досягається попереднім обдумуванням його змісту, складанням плану, добором аргумен­тів (чим відповідальніший документ, тим більше він потребує попередньої роботи над ним).

4. Доказовість. Ця вимога до мови наукових і ділових документів випливає з попередньої і потребує закріпити переконливий характер тексту, обмеженого, як правило, однією сторінкою, необхідними додатками (копі­ями довідок, статистичними даними тощо), що напевно зумовлять позити­вний результат. При цьому ані переконливості, ані доказовості не може бу­ти, якщо у ділових документах (особливо у рекламних оголошеннях) зара­ди незрозумілої для більшості «моди» будуть використовуватися специфі­чні терміни іншомовного походження типу консалтинг або інжиніринг.

5. Уніфікація і стандартизація – це постійна робота, яку мають проводити будь-які установи, заклади, організації, відслідковуючи стандартні ситуації, попереджаючи можливі непорозуміння й конфлікти і створюючи відповідні бланки документів з типовими мовними формулами і словесни­ми кліше (як правило, такі бланки виробляються при виникненні 20% ста­ндартних ситуацій у певній сфері життєдіяльності).

Уніфікація охоплює всі рівні мови: словниковий запас, морфологію, синтаксис, пунктуацію і навіть стилі. Так, наприклад, завдяки уніфікації менеджер, який працює з кореспонденцією, знає, що головна інформація в листі міститься в першій ключовій фразі, причому найчастіше в її кінці. Ось чому, проглянувши тільки початок листа, він сортує кореспонденцію за тематичними ознаками і за ступенем важливості повідомлення.

Типізація мовних засобів і стандартизація мови ділових паперів – одна з найактуальніших проблем діловодства, яка має вирішуватися як на рівні держави відповідними науковими інститутами, так і на конкретному виробництві або у конкретній організації чи установі.

Таким чином, різні характеристики й різні можливості двох форм мовлення треба обов’язково враховувати у практиці професійного спілкуван­ня. Так, наприклад, важко собі уявити, що діловий лист може бути витис­нутий з практики ділового спілкування якимось іншим жанром. На усну домовленість, вірніше, на сам факт такої домовленості можна посилатися, але не можна посилатися на фразу з усної бесіди. Це пов’язане зі специфі­чними властивостями усної діалогічної форми мовлення: незворотністю мовленнєвого потоку і спонтанністю усного мовлення. Відсутність момен­ту попереднього обдумування зумовлює зовсім іншу будову висловлюван­ня на відміну від текстової розгорнутої структури.

Ось чому, незважаючи на те, що ділові листи належать до розряду найменш регламентованих документів, усі вимоги щодо мови ділових па­перів суттєві і для них, а саме: предметна і комунікативна точність, логіч­ність, уніфікація і стандартизація тощо.

6. Ясність викладу і точність опису. Ця вимога є найголовнішою для ділового стилю, бо будь-який документ має юридичну силу лише при точ­ному виборі потрібного слова, правильному користуванні термінами (як правило, зрозумілими для більшості, а тому переважно українського похо­дження на відміну від наукового стилю, де специфіка вимагає прагнути до інтернаціоналізації наукової термінології) і униканні професіоналізмів, а також при відсутності орфографічних і пунктуаційних помилок. Для укра­їнської мови ця вимога має принциповий характер, бо під впливом міжмо­вної російсько-української омонімії (неделя – неділя, место – місто) або при неправильному виборі потрібного варіанту за значенням (общественная организация –суспільна організація, громадська організація; личное дело – особова справа, особиста справа) виникає безліч двозначностей і непорозумінь.