Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Виробнича функція – це співвідношення між набором факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції, який може бути отриманий за допомогою даних чинників. Виробничу функцію можна задати у вигляді:

Q = f (a₁, a₂, ..., a_n), (4.1)

де Q – максимальний обсяг випуску при заданих факторах виробництва;   a₁, a₂, ..., a_n– кількість використовуваних факторів виробництва a₁, a₂, ..., a_n.

Залежно від кількості використовуваних факторів виділяють:

– однофакторну виробничу функцію, коли обсяг виробництва залежить від використання тільки одного фактора виробництва, наприклад, праці (L):

Q = f (L) (4.2)

– двухфакторну виробничу функцію, коли обсяг виробництва залежить від використання двох факторів виробництва, наприклад, праці (L) і капіталу (К):

Q = f (L; K) (4.3)

– багатофакторну виробничу функцію.

Для короткострокового періоду характерна однофакторна виробнича функція, а для довгострокового періоду – двох– і більше факторна виробнича функція. Властивості виробничої функції:

1. Існує межа для збільшення обсягу виробництва, який може бути досягнутий збільшенням витрат одного ресурсу за інших рівних умов.

2. Існує певна взаємозамінність і взаєморозуміння та доповнюваність факторів виробництва.

3. Зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому періоді в порівнянні з довгостроковим.

До основних мікроекономічних параметрах підприємства належать також витрати виробництва, дохід і прибуток.

З економічної точки зору витрати являють собою вартість усіх видів виробничих факторів, що були використані у виробничому процесі.

Виділяють явні (бухгалтерські, зовнішні), неявні (внутрішні) та економічні витрати.

До явних витрат відносяться всі витрати підприємства на оплату виробничій факторів виробництва. Це фактичні витрати в грошовому вираженні, підтверджені документами.

Неявні витрати – це альтернативні витрати використання ресурсів, що є власністю підприємства.

Явні і неявні витрати формують економічні витрати.

Таким чином, економічні витрати включають фактичні витрати на придбання ресурсів і недоотриманий дохід від найкращого потенційно можливого способу використання власних ресурсів.

Облік явних і неявних витрат дозволяє більш точно оцінити прибуток підприємства.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між сукупним доходом (виручкою від реалізації) і явними витратами.

Сукупний дохід (TR – total revenue) – це добуток обсягу проданої продукції (Q) та її ціни (P):

PQ = TR (4.4)

Економічний прибуток – це різниця між сукупним доходом і всіма (явними і неявними) витратами підприємства. Економічну прибуток можна також розрахувати як різницю між бухгалтерським прибутком і неявними витратами.

Якщо економічний прибуток дорівнює нулю, то говорять, що підприємство отримує нормальний прибуток – це той прибуток, який утримує підприємця в даній галузі, в даному бізнесі. Це той дохід, який він буде отримувати при будь-якому з альтернативних способів використання власних коштів.

Крім сукупного (загального, валового) доходу виділяють середній і граничний доходи.

Середній дохід (average revenue – AR) – дохід, що припадає на одиницю проданого блага

(4.5)

Граничний дохід (marginal revenue – MR) – приріст доходу (ΔTR), який виникає за рахунок нескінченно малого збільшення випуску та продажу продукції (приросту обсягу випуску і продажу – ΔQ)

. (4.6)

Граничний прибуток цє часна похідна сукупного доходу. Таким чином, оцінка діяльності підприємства в мікроекономіці здійснюється на різних стадіях (підприємство як покупець ресурсів, підприємство як виробнича система, підприємство як продавець готової продукції). Далі в лекції ми будемо розглядати цілі і завдання діяльності підприємства на стадії процесу виробництва. Для цього необхідно проаналізувати структуру витрат підприємства, сутність і види виробничої функції, визначити можливості та напрямки зростання виробництва та умови рівноваги товаровиробника.

3