6. Агресія проти унр Антанти і Радянської Росії.

Зовнішня політика Директорії, як і внутрішня, була далеко не досконалою, їй вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР: Україну визнали Чехословаччина, Угорщина, Нідерланди, Італія, Ватикан, але вона не змогла налагодити стосунків, перш за все, з Радянською Росією. Не зумівши домовитися з більшовиками про виз­нання незалежності УНР, Директорія звернулася до пред­ставників Антанти, війська якої висадилися в південних містах України, з проханням допомогти в боротьбі з більшовиками. Але Антанта не визнавала УНР, а праг­нула до відтворення «єдиної і неділимої» Великої Росії (небільшовицької). УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою могла бути використана для повалення ра­дянської влади.

Все це використала Росія в своїх цілях, вона про­довжувала вести неоголошену війну проти УНР, швид­ко встановлюючи контроль, над Україною, лицемірно за­являючи: «Ніяких регулярних військ в Україні немає, це українці б'ються між собою». З свого, боку Директорія не погодилася на об'єднання з Українським Радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означа­ло самоліквідацію УНР.

Директорія і Антанта

• Наприкінці 1918 р. війська Антанти почали окупацію півдня України.

• Антанта погодилася визнати Директорію за умов виходу із УСДРП і уряду.

• Укладена угода про спільну боротьбу Антанти, білогвардійців і УНР проти більшовиків.

• УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою її можна використати в боротьбі з більшовиками.

• Після переговорів з Антантою влада в Директорії зосереджується в руках Петлюри.

• Встановлюється військова диктатура, яка призводить до посилення дезорганізації і розладу.

Боротьба Директорії з більшовиками за владу

• Наступ радянських військ в січні був успішним. 2- 5 січня більшовики вступили до Києва. Влада більшовиків установилася на Лівобережній Україні, півдні Україні. В січні-квітні і на частині Правобережжя України.

• Директорія відступила до Кам’янець-Подільського відбулося об’єднання армії Петлюри і Української галицької армії. Наступ об’єднаних військ в липні – серпні проти більшовиків не був успішним.

• В боротьбу більшовиків і УНР втручаються війська Денікіна, які почали наступ 3 червня 1919 і 30 серпня підійшли до Києва. Влада більшовиків була повалена.

• Денікін відмовився співробітничати з Петлюрою

• „Зимовий похід” армії УНР. Восени Директорія перейшла до партизанських форм боротьби. Взимку 1919 – 1920 рр. серпня УНР здійснює похід в тилу денікінців, а потім радянськими тилами.

Варшавський договір

Намагаючись врятувати УНР Директорія підписує 21 квітня 1920р договір з Польщею.

Умови:

• Спільна боротьба проти більшовиків;

• Відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією.

• Польщі С.Петлюра віддавав західноукраїнські землі: Східну Галичину, Західну Волинь, Західне Полісся, Холмщину, Підляшшя.

Причини падіння Директорії: — відсутність єдиної політичної лінії, безкінечні неузгодженості в самій Ди­ректорії;

— не виваженість внутрішньої і зовнішньої політики, відсутність перспективи державно-національного будівни­цтва;

— відсутність боєздатної дисциплінованої армії, руй­нівна роль отаманщини;

— неукраїнське населення горіло ненавистю до укра­їнської влади, звідси-саботаж, грабежі, вбивства;

• більшості українського населення (особливо се­лянству) були чужими національні інтереси, тобто від­сутня «національна ідея»;

• ставка була зроблена не на сили власного народу, а на чужоземні.

Цей історичний урок надзвичайно повчальний і сьо­годні.

Війна УНР з РРФСР за владу в Україні

Загалом же становище після повалення гетьманської влади було складним.

Селяни, які складали основну масу армії, покидали її та поспішали ділити поміщицьку землю. Вкрай несприятливим було й зовнішньополітичне оточення України. Одеса була захоплена Антантою, на заході активізувалися поляки, на півночі — більшовики, на південному сході — російська Добровольча армія.

Німецькі та австро-угорські війська, які згідно з договором мали захищати Україну від більшовиків, неспроможні були робити це. Справа погіршувалася ще й тим, що в уряді не було спільної політичної лінії. Те, що перед тим об'єднувало членів уряду — боротьба проти гетьмана, — поступово зникало, а інших мотивів практично не було. До того ж боротьба з наслідками гетьманату інколи набирала форм, які не могли не викликати протесту. Існувала, наприклад, ідея ліквідації Української Академії наук як «витвору гетьманату».

Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й професорів, адвокатів, лікарів, педагогів тощо. Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській або дуже близькій до неї платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти. Це були В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал та ін.

Інша частина на чолі з С. Петлюрою орієнтувалася на спілку з Антантою проти більшовиків. Незважаючи на договір, який було укладено між В. Винниченком і Д. Мануїльським про спільну боротьбу проти німців та австрійців, що перебували в Україні, а також на обіцянку X. Раковського і того ж Д. Мануїльського визнати в Україні той лад, який буде встановлено новою українською владою, більшовицький уряд Г. П'ятакова виступив зі звинуваченнями Директорії в контрреволюційності.

Невдовзі з півночі розгорнувся наступ Червоної армії на Київ і Харків. Складність полягала в тому, що основу більшовицьких військ становили українські частини, сформовані ще за гетьмана для оборони від більшовиків — Богунська й Таращанська дивізії.

Отже, почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 р. Ще перед тим більшовики зайняли Харків, а 5 лютого вступили до Києва. Уряд Директорії переїхав до Вінниці. Тут він перебував до весни 1919 р., коли місто було захоплено Червоною армією. При цьому Директорія робила спроби заручитися підтримкою Франції — за умови, що та здійснюватиме контроль над економікою України протягом п'яти років.

А радянські війська продовжували наступ. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стає Кам'янець-Подільський. Реальної допомоги з боку Антанти, незважаючи на обіцянки, Директорія не отримала, її сили танули. Почалися реорганізації уряду, що, однак, не змінило ситуацію. Воєнні поразки й дипломатичні невдачі призвели до роздроблення національно-визвольного руху. Україну охопив хаос. Весною 1919 р. на Україну рушив ще один загарбник — Біла армія на чолі з генералом Денікіним. У травні вона зайняла Донбас, у червні — Харків та Катеринослав. Розпочався наступ російських військ на Київ і далі на південь.

35-тисячна армія Директорії разом з 50-тисячною Українською Галицькою армією розгорнули дії проти більшовиків. 30 серпня 1919 р. радянські війська залишають Київ. Першою в місто ввійшла Галицька армія, за нею — дені кінці, які на балконі Думи виставили російський прапор. З денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися на лінії Василькова. Але у вересні 1919 р. ситуація знову змінилася. Денікін віддав наказ виступити проти українських військ. У відповідь на це уряд УНР закликав народ до боротьби з денікінцями.

Сили, однак, були нерівними. Українська армія опинилася в «чотирикутнику смерті» — між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армія підписала угоду з денікінцями. 4 грудня 1919 р. керівництво УНР прийняло рішення про перехід до партизанських форм боротьби. 6 грудня частина військ УНР вирушила у перший зимовий похід по тилах денікінців та Червоної армії. В листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід, що, як і перший, не приніс істотних здобутків. Зазнала невдачі й спроба Петлюри встановити спілку з Польщею (Варшавська угода від 26 квітня 1920 р.). Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями. До Польщі переїхав і уряд УНР. Москва робила все для того, щоб прибрати до рук Україну. Не обійшлося й без «дипломатії».

В. Ленін звернувся з листом до робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіним, в якому заявив, що незалежність України визнана радянським урядом і комуністичною партією. Невдовзі стало ясно, що то були лише слова, але на початок 1920 р., коли радянські війська зайняли Донбас, українська визвольна боротьба вже була практично завершена. 18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь — до радянської Росії. Ризький договір, крім того, заборонив перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій.

Таким чином, Директорія, її уряд втратили право легального існування в цій країні. Так трагічно закінчився один з найбільш складних етапів боротьби за незалежну, суверенну Українську державу.

Причини поразки визвольних змагань

На відміну від помірковано-консервативного гетьманського режиму, Директорія УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це визначило її внутрішню і зовнішню політику.

У сфері державного управління передбачалося передати владу Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Законодавча влада передавалася трудовому конгресу, який населення обирало без участі "поміщиків та капіталістів". Йшлося, фактично, про утвердження в Україні національного варіанта радянської влади без крайнощів більшовицького максималізму. Було взято курс на радикальні реформи - аграрну реформу, обмеження капіталістів, фінансистів. Відновлювався 8-годинний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок, закон про автокефалію УПЦ. 22 січня 1919 р. проголошено Злуку УНР і ЗУНР; до складу Директорії увійшов представник ЗУНР Є.Петрушевич.

У зовнішній політиці Директорії вдалося дещо розширити міжнародні зв'язки, зокрема, були встановлені дипломатичні відносини з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом. Директорія прагнула знайти спільну мову з радянською Росією.

Однак помилок і невдач у внутрішній і зовнішній політиці Директорії УНР було значно більше, ніж успіхів, що врешті-решт призвело до її ослаблення і поразки. У Києві уряд УНР — Директорія — проіснував всього 1,5 місяці. 5-6 лютого 1919 р. більшовики захопили столицю. Директорія УНР і уряд, залишивши її, змушені були змінювати місце перебування в залежності від воєнної ситуації.

У листопаді 1920 р. Директорія припинила своє існування, а її Голова С.Петлюра емігрував за кордон. Туди відбув і уряд УНР. Після загибелі в Парижі С.Петлюри (1926 р.) формально влада в неіснуючій вже тоді УНР перейшла до голови уряду УНР за кордоном А.Левицького.

За час своєї діяльності Директорія, незважаючи на призупинення нею дії деяких демократичних інституцій, не спромоглася створити по-справжньому сильного інституту влади. Здійснюючи революційну ломку всіх структур гетьманської влади, Директорія не мала уявлення, чим її замінити. Селянська стихія почала швидко перероджуватися в руйнівну анархію. Директорія поступово втрачала контроль над територією, яку перебирали місцеві отамани. У російській Червоній армії Л.Троцький утверджував дисципліну за допомогою ВЧК і трибуналів, в українській армії цього не було, і вона розпадалася на партизанські загони, які добре воювали тільки поблизу своїх осель, а коли складалася несприятлива обстановка — розпорошувалися без бою, прихоплюючи з собою зброю (під час падіння гетьманського режиму в середині грудня 1918 р. Директорія мала 100-тисячну армію, а наприкінці січня 1919 p., перед здачею Києва, — приблизно 21 тис). Отамани вдавалися до самоуправства, організовували єврейські погроми. В.Винниченко писав: "...отамани не тільки військові справи вирішували, а й усі політичні, соціальні й національні... Вони вводили стан облоги, вони ставили цензуру, вони забороняли збори..." Центральна влада не в змозі була спинити анархію.

Серед членів Директорії не було єдності дій та орієнтацій: одна частина членів її виступали за союз з більшовиками (В.Винниченко, В.Чехівський, М.Шаповал); друга частина - на союз з Антантою проти більшовиків (її очолював С.Петлюра). Діяльність цього п'ятиособового органу паралізовувалась також особистим суперництвом Винниченка та Петлюри, вплив якого неухильно зростав. Після виходу Винниченка зі складу Директорії 11 лютого (за іншими даними - 10 лютого) 1919 р. її Головою став Петлюра, який з кінця 1919 р. був фактично одноособовим керівником цього органу.

Неспроможною виявилася соціальна програма Директорії.

Опублікований 8 січня 1919 р. Земельний закон декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не вказував, коли селяни одержать землю; земельна власність іноземних (польських, австрійських, німецьких) поміщиків оголошувалася недоторканною, її долю мав вирішити спеціальний закон; недоторканними лишалися 15-десятинні господарства. Тому сільська біднота звинуватила Директорію в прокуркульській політиці й відвернулася від неї. Не підтримала Директорію інтелігенція, оскільки адвокатів, лікарів, професуру, вчителів середніх шкіл і т.д. зарахували до "поміщиків і капіталістів", які не брали участі в обранні Трудового Конгресу. Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату — всіх, без кого нормальне існування держави неможливе. Відданість інтересам робітничого класу, необхідність застосування робітничого контролю в промисловості залишились декларацією — фактично отамани придушували страйки, забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки.

У зовнішній політиці Директорії не вдалося налагодити необхідний рівень зв'язків з тими країнами, від яких значною мірою залежала доля України — країнами Антанти, Польщею і, особливо, радянською Росією, хоча переговори про укладення миру з більшовицькою владою Леніна велися з кінця грудня 1918р. Російські радянські війська широким фронтом наступали на Україну, в той час як Раднарком Росії лицемірно заявляв, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Під приводом необхідності "припинити анархію і підтримати порядок" інтервенцію проти України розпочала Антанта. її війська захопили південь України. Крім того, на Півдні діяли війська Добровольчої білої армії, очолюваної А.Денікіним. Ворожими до Директорії залишалися анархісти Н.Махна, українські комуністи-боротьбисти.

Останню спробу зберегти УНР С.Петлюра здійснив, уклавши Варшавську угоду з Ю. Пілсудським про спільний похід у зайняту більшовиками Україну, яка, по суті, прирікала на загибель ЗУНР. Після короткочасного успіху польсько-українських військ у війні проти радянської Росії, яка закінчилась Ризьким мирним договором 1921 p., Директорія остаточно втратила контроль над Україною.

До причин поразки Директорії УНР можна віднести також недооцінку Директорією більшовицької агітації та пропаганди на населення; неусвідомлення широкими масами українського населення (особливо селянством) загальнонаціональних інтересів, необхідності створення й зміцнення власної держави

Висновки

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

Список використаної літератури

1. Яцюк М.В. Пошук Директорією зовнішніх союзників у боротьбі за незалежність УНР (1918 - 1920 рр.). // Схід. - 1999. - №7 (31). - С. 29 - 33 (0,4 др. арк.).

2. Яцюк М.В. Директорія УНР: українська державність між молотом і ковадлом історії. - Панорама. - 1995. - № 40.

3. Бойко О.Д. Історія України посібник. // Київ. Видавництво «Академія» 2002 р.

4. Шабала Я. М. Історія України посібник для випускників шкіл та абітурієнтів. //Київ. Видавництво «Кондор» 2005 р.

5. Вільна енциклопедія. http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Коли відбувається гетьманський переворот ?

2. Які причини сприяли встановлення влади гетьмана П. Скоропадського ?

3. Які позитивні і негативні аспекти діяльності уряду Скоропадського ?

4. Які політичні сили виступили проти гетьманського режиму ?

5. Коли і з якою метою була утворена Директорія ? Яким був її склад ?

6. Які обставини сприяли захопленню Директорією влади в Україні ?

7. Охарактеризуйте політичний курс Директорії. Які партії його визначали ?

8. В чому суть аграрної політики Директорії ? Як вона була сприйнята населенням ?

9. Який вплив на розвиток подій в Україні справили війська Антанти ?

10. Розкрий причини відставки В. Винниченка та В. Чехівського.

11. Чому Директорії не вдалося домовитися з Антантою про визнання Української Народної Республіки.

12. Боротьба яких сил визначила воєнно-політичну ситуацію в Україні влітку 1919 р ?

13. Коли і за яких обставин відбулося об’єднання військ Директорії і Української Галицької армії ?

14. Якими були плани об’єднаних армій ?

15. В якому стані перебували українські війська після відступу з Києва.

16. Яке значення мав „ зимовий похід” армії УНР ? Як він був проведений ?

17. В чому суть державного перевороту в Україні, що стався 29 квітня 1918 р.?

18. Коли Росія визнала Україну як самостійну державу?

19. Що проголошувалося в «Грамоті» гетьмана Скоропадського 14 листопада 1918 р.?

20. В якій сфері діяльності урядом П. Скоропадського було досягнуто найбільших успіхів: а) внутрішній(аграрна, робоча, воєнна політика); б) у національно-культурному будівництві; в) в зовнішній сфері?

21. Чим викликані зміни у зовнішній політиці Української дер­жави Павла Скоропадського і до чого вони привели?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002, с. 338 – 350, с. 359 – 368

2. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела; Львів: Новий Світ – 2000, 2002, с. 150 – 157

3. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. – К.: Генеза, 2002, с. 118 – 135, с. 157 - 166