2.2 Фінансові ресурси домогосподарств в умовах трансформації економіки

До сукупних ресурсів домогосподарств в Україні включають всі види грошових, натуральних доходів, а також всі види соціальної допомоги, включаючи субсидії на відшкодування витрат на оплату житловокомунальних послуг, подарунки, доходи від продажу особистого та нерухомого майна, використані заощадження тощо. Не включаються в доходи та ресурси домогосподарства кошти, отримані одним членом домогосподарства від іншого (наприклад, дітям на кишенькові витрати), безготівкові дотації держави на виховання дітей у дошкільних закладах та навчання в загальноосвітніх школах, професійнотехнічних та вищих навчальних закладах, на лікування, на безкоштовний проїзд у громадському транспорті окремих категорій громадян.[17]

За даними статистичних досліджень, сукупні ресурси в середньому за місяць 2008 року у розрахунку на одне домогосподарство склали 1890 грн. (1540 грн. у 2007 році).

Структура сукупних ресурсів

А. Грошові доходи - 87,9 %

- оплата праці - 49,4 %

- доходи від підприємницької діяльності та самозяйнятості - 5,3 %

- Доходи від продажу сільськогосподарської продукції - 3,3 %

- пенсії, стипендії, соціальні допомоги, надані готівкою - 23,1 %

- грошова допомога від родичів, інших осіб та інші грошові доходи - 6,8 %

Б. Вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель - 4,0 %

В. Пільги та субсидії безготівкові на оплату житловокомунальних послуг, електроенергії, палива - 0,5 %

Г. Пільги безготівкові на оплату товарів та послуг з охорони здоров'я, туристичних послуг, путівок на бази відпочинку тощо, на оплату послуг транспорту, зв'язку - 0,5 %

Д. Інші надходження - 7,1 %

Найбільшу питому вагу в структурі доходів займає заробітна плата. Аналізуючи розмір заробітної плати у порівнянні із прожитковим мінімумом, який характеризує необхідну суму грошей для нормального функціонування організму людини, бачимо парадокс, що тривалий час розмір мінімальної заробітної плати був набагато нижчий за прожитковий мінімум, і лише у 2009 році ці два показники стали дорівнювати один одному. Згідно з вимогами Європейської соціальної хартії, мінімальна заробітна плата має становити 2,5 прожиткового мінімуму, відтак частина українців своєю працею не можуть забезпечити мінімального рівня споживання та задоволення основних соціальних і культурних потреб.

У США, Японії, Німеччині, Великобританії та інших високорозвинених країнах частка заробітної плати у ВВП утримуєтьсяна рівні 65–75 % при мінімальному рівні тіньової економіки. Україна за цим показником помітно відстає відносно загальносвітової практики. Складова заробітної плати у ВВП України є надзвичайно низькою, близько 45 % у цілому, зазвичай цей факт пояснюють низькою порівняно з розвинутими країнами продуктивністю праці. Нехай у нас унаслідок відставання у технічній озброєності значно нижча продуктивність праці, однак за підрахунками фахівців, на одиницю заробітної плати український робітник приносить роботодавцеві втричі більший прибуток, ніж у розвинених країнах. Нижчим за наш показник є показник у Росії, там частина заробітної плати у структурі ВВП знаходиться у межах 35 %.

Соціальна політика, що проводиться державою, приводить до зростання у структурі загальних доходів населення частки соціальних трансфертів: пенсій, стипендій, соціальних допомог. Прагнення якомога швидше допомогти найбільш вразливим верствам суспільства призвело до прискореного, порівняно із заробітною платою, зростання соціальних трансфертів упродовж 2004–2005 років. Питома вага останніх збільшилася з 16,2 % у 1999 році до 39,6 % у 2009 році, тобто на 23,4 п. п., та становила більше четвертої частини доходів домогосподарств. В основному, це стало наслідком суттєвого підвищення рівня пенсійних виплат українцям — середній розмір пенсії за ці роки зріс у 10 разів і склав у 2009 році 898,2 грн. Пенсії стали другим за вагомістю джерелом доходів населення.[18]

Однак надмірне зростання соціальних трансфертів може зруйнувати базове співвідношення між заробітною платою та соціальними трансфертами, стати економічним тягарем для бюджету, мати негативні наслідки через підвищення тиску на зростання цін та зниження стимулів до праці. Проблема фінансового забезпечення соціальних орієнтирів потребує проведення комплексної реформи соціального забезпечення на системних засадах, що стосуватиметься пільг, послуг, виплат. Однією з ключових складових такої реформи є розвиток системи пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, поступового переведення пенсій до недержавних пенсійних фондів. Хотілося б відмітити таке джерело доходів населення, як підприємницька діяльність та самозайнятість. Підприємницький дохід являє собою ту частину прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємця після сплати податків. Різноманітні види самозайнятості (приватні нотаріуси, адвокати, архітектори, фермери, надомники та ін.) обумовлюють форму доходу самозайнятих. Ці категорії працівників не виплачують собі заробітну плату, а використовують для підтримки життєвих засобів частину доходу.

Залежно від наявних фінансових ресурсів науковці виділяють різні типи та моделі фінансової поведінки домогосподарств. Так, цікавою на наш погляд, є класифікація моделей фінансової поведінки домогосподарств України Т. Кізими - кожна модель фінансової поведінки характеризується певним набором застосовуваних стратегій, рівнем їхньої диверсифікації, ступенем концентрації активних і пасивних стратегій, ліквідністю результату, цільовим спрямуванням.

Отже, формування доходів населення будьякої країни залежить від економічного зростання в ній. Протягом останніх років в Україні спостерігаються загалом позитивні зрушення у структурі загальних доходів населення — збільшення питомої ваги оплати праці, пенсійних виплат, доходів від підприємництва, а також зниження частки натуральних доходів i трансфертів у вигляді пільг та субсидій. Рівень доходів населення виступає важливим показником добробуту суспільства. Він визначає рівень платоспроможного попиту і соціальні можливості населення. Проте загальний рівень доходів у кpaїнi залишається вкрай низьким, у першу чергу, внаслiдок низьких стандартів оплати праці. Тому, з метою підвищення рівня життя населення, його соціального захисту, необхідно забезпечити сталий економічний розвиток держави; відновити роль доходів від трудової діяльності працівників, поліпшивши ситуацію на ринку праці; підвищити питому вагу оплати праці в структурі грошових доходів через реформування систем оплати праці; посилити захист купівельної спроможності населення від впливу інфляції.[19]