2.2. Етично-правові засади роботи інтерв’юера

Правові підвалини, на які може спиратися інтерв’юер у своїй роботі, зафіксовані в Конституції України, прийнятої 23 січня 1996 р. Статті 32 і 34 основного закону України можна застосувати і до процесу опитування та відносин «інтерв’юер-респондент»:

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його [громадянина] особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди…

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір… [29]

Питанням врегулювання соціологічної діяльності в Україні присвячено декілька нормативних документів, на які при потребі також може спиратися інтерв’юер під час своєї роботи. Безпосередньо до сфери соціології належить Указ Президента України «Про розвиток соціологічної науки в Україні» прийнятий 25 квітня 2001 р., який стосується переважно освітніх, академічних питань та питань державної підтримки соціологічної науки в Україні. Мета Указу: «створення сприятливих умов для розвитку соціологічної науки в Україні, підвищення її ролі у здійсненні соціально-економічних і політичних реформ, зміцненні демократичних засад суспільства та забезпеченні прогнозованості суспільних процесів» [26].

Важливими нормативними документами для інтерв’юера є «Закон про інформацію» та «Закон про вибори народний депутатів України». В «Законі про інформацію» встановлюється статус та правовий режим соціологічної інформації, окреслюється поле конфіденційності, також підкреслюється недопустимість збирання конфіденційної інформації без згоди респондента. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, «дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження» [27].

В «Законі про вибори народних депутатів України» регламентуються ті аспекти діяльності інтерв’юера, які зв’язані зі збереження таємниці голосування опитуваного виборця [28]. Вони стосуються передусім роботи під час опитування на виході з виборчої дільниці в день голосування.

Також стосується соціологічної роботи Закон України «Про захист персональних даних», який набрав чинності з 1 січня 2011 р. В статті 6-й якого вказується (пункт 9), що «використання персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може здійснюватися лише в знеособленому вигляді». Це положення також можна використовувати інтерв’юерові, оскільки відповідає засадам проведення масових опитувань [30].

Законодавством України не встановлено переліку методів збору інформації у процесі опитування громадської думки [31], і не деталізовано правове поле соціологічної діяльності. І, як зазначає Олег Петров, будь-яке соціологічне дослідження завжди, в тому чи іншому ступеню, порушує права респондента на приватне життя. Це випливає зі специфіки опитування, відбору респондентів, вибору часу проведення інтерв’ю, процедури проведення контролю якості опитування тощо. Загальна правова картина виглядає так: інтерв’юер має право задавати респонденту будь-які питання (звичайно, не порушуючи етичні принципи), а респондент має право вирішувати кому і за яких обставин надавати інформацію [32].

Принцип конфіденційності, про який мова йде у вказаних законах, на перший погляд є абсолютно зрозумілим та очевидним. Дійсно, інтерв’юер повинен гарантувати анонімність. Проте респонденту треба дати зрозуміти, на чому полягає принцип конфіденційності під час соціологічного опитування. Наприклад, у випадку інтерв’ювання за місцем проживання неможливо обіцяти повної анонімності. Навіть при вживанні особливих методик, які забезпечують додаткові гарантії анонімності (метод таємного бюлетеню або метод «запечатаного буклету») – респондент добре усвідомлює, що інтерв’юер під час опитування за місцем проживання може зібрати персональні дані про нього (які потім можуть бути використані під час контролю роботи інтерв’юера або під час проведення панельного дослідження). Тому інтерв’юер може гарантувати тільки те, що особиста точка зору, яку висловив респондент, відповідаючи на запитання анкети, ніде і ніколи не буде оприлюднена [32].

Поняття «інформаційної згоди» означає, що кожний респондент буде проінформований про предмет та цілі опитування. Інколи в інтерв’юера виникає спокуса не до кінця інформувати респондента про цілі та методику опитування, орієнтовну тривалість інтерв’ю (яке може тривати і більше години), для того щоб не отримувати масових відмов. Разом з тим, треба усвідомлювати, що саме «інформаційна згода» є ключовим аспектом соціологічної діяльності, коли мова йде про етико-правові засади співпраці інтерв’юера та респондента.