2. Концепція людського капіталу в теоріях економічного зростання

Продуктивна природа витрат на освіту стала предметом дослідження багатьох вчених за кордоном. Розвиток цих проблем пов'язується з концепцією «людського капіталу», яка виникла в 60-х роках XX століття у США.

Більшість досліджень з цієї проблеми були проведені представником чиказької школи Теодором Шульцем, якого було нагороджено Нобелівською премією. Надалі розробка положень цієї концепції пов'язана з іменами Г. Беккера, Дж. Мінцера, Л. Хансена, Ф. Уелча та ін.

Основна увага в дослідженнях теоретиків «людського капіталу» сконцентрована на проблемах економічної ефективності інвестицій у людину.

З усіх видів «людських інвестицій» найбільше піддається економічному аналізу освіта, доход від якої можна кількісно визначити.

В дослідженнях переважав монетарний підхід до аналізу проблем формування людського капіталу, порівняння грошових витрат та віддач від прийняття рішень щодо інвестицій в освіту.

Підтверджувалася систематична кореляція між рівнем освіти та зарплатою: середня зарплата у більш освічених працівників вище, ніж у менш освічених.

Дж. Стігліц, Л. Туроу, П. Вайлс розглядають освіту як засіб відбору. Однією з найважливіших функцій освіти вони вважають не «продукування людського капіталу», а селективну функцію, тобто встановлення, ідентифікація здібностей різних людей. Той, хто довше вчиться, в майбутньому буде отримувати більшу зарплату і вважається продуктивнішим працівником. Однак цей факт не є результатом того, що система освіти підвищує продуктивність працівників, швидше за все вона просто визначає тих, хто є найбільш продуктивним виробником. Таким чином, система освіти розглядається як засіб відбору, який відділяє найздібніших від менш здібних.

За такого погляду ефективність освіти залежить від того, наскільки успішно вона розподіляє людей за їхніми здібностями. З іншого боку, наявність освітнього «фільтру» може бути основою негативних явищ, коли бурхливий ріст освіти набуває нераціонального характеру.

Продукування освітою значної кількості освічених осіб, що не можуть знайти роботу, відповідну до їхнього рівня, породжує знецінення дипломів, безробіття кваліфікованих кадрів, означає марну розтрату коштів.

З появою праць Т. Шульца в 60-х роках більшість досліджень розрахунків зростання почали включати освіту як важливий фактор в його поясненні.

Підрахунки ефекту освіти давали різні результати. Е. Денісон розрахував, що внесок освіти в ріст Сполучених Штатів між 1929 і 1982 роками складав 14%.

А. Маддісон навів схожі результати для Європи між 1913 і 1987 роками — 16%. За короткостроковий період (наприклад, 1950-1962) підрахунки дали менші цифри для країн Західної Європи (5%), тоді як для США залишилися незмінними (15%).

Нові моделі, що з'явилися в 80-х роках, намагалися визначити джерела стабільного зростання за внутрішніми факторами, до яких пропонували включити в модель такі:

• інвестиції в людський капітал

• професійна підготовка та економічне зростання

- зовнішня економія від спеціалізації та упровадження нових товарів у структуру виробництва

Інвестиції в людський капітал.

У моделях економічного росту концепції людського капіталу, функція сукупного виробництва залежить від активів фізичного капіталу, робочої сили та активів людського капіталу, втіленого в робочій силі.

Розмір нагромадженого людського капіталу залежить від кількості ресурсів, направлених у галузь, функцією якої є виробництво людського капіталу, та від природи цієї функції. Темп росту сукупного продукту в цій моделі може бути тільки частково оптимальним з точки зору суспільства, тому що приватні агенти не можуть трансформувати в свої власні всі цілі, пов'язані з інвестиціями у фізичний чи людський капітал.

Отже, кількість інвестицій у фізичний чи людський капітал буде тільки частково оптимальна.

Рух капіталу між країнами не зменшує відмінностей у зарплаті між ними і зарплата буде вищою в країнах з більшими вкладеннями у фізичний і людський капітал. Це пояснює міграційний рух праці з бідних країн у багаті. У розвинених країнах праця всіх рівнів кваліфікації отримує вищу заробітну плату, ніж у менш розвинених.

Професійна підготовка та економічне зростання.

Професійна підготовка це специфічна сфера інвестування в людський капітал, пов'язана з нагромадженням знань з конкретної діяльності. Р. Лукас і Дж. Стігліц визначили її як нагромаджений досвід та інформацію, забезпечену ринком.

Для професійної підготовки врівноважений темп росту буде менш оптимальним. Видатки на освіту можуть поліпшити оптимальний розподіл ресурсів, і тоді розвиток виробництва благ, що включає високу ступінь підготовки, буде економічно ефективним.

Країни, які виробляють блага, що дають широкі можливості для професійного навчання, мають вищі темпи росту, ніж країни, які спеціалізуються на благах, що залучають меншу кількість навчання.

Ця модель також обґрунтовує необхідність захисту молодих галузей промисловості, які не можуть ефективно розвиватися в непевному середовищі. Якщо їм не допомагати, то така політика буде просто служити обмеженню можливостей споживання товарів, які потребують високого вмісту професійної підготовки.

Тип моделі, заснований на структурних змінах у виробництві кінцевих та проміжних товарів, запропонувала Н. Стокі (170). Нові товари вищої якості створюються, щоб замінити традиційні товари, в результаті процесу навчання, що відбувається в кожній галузі, але має наслідки для економіки в цілому.

Ефект відкритої торгівлі буде залежати від природи інновацій, пов'язаних з процесом навчання. Якщо процес навчання має вузько спеціалізований характер і концентрується на вже існуючих товарах, то відкритість буде підсилювати переважаючу модель спеціалізації та обмежувати можливості впровадження нових товарів. Якщо ж, навпаки, навчання в даній галузі має цінність для інших секторів економіки, то більша відкритість не обмежує впровадження нових товарів вищої якості.

Таким чином необхідно, щоб вплив професійної підготовки охоплював широкий ряд товарів.

Продовження ідей неокласичного напряму представниками теорії раціональних очікувань — ТРО (Р. Лукас), ґрунтується на вихідному положенні про керівну роль інформації для дій ринкових суб'єктів.

Щодо освіти інформація є недосконалою за своєю природою.

По-перше, дія ринкових обставин викривлюється нерівністю можливостей. Нерівність між різними сім'ями у можливостях фінансувати свою освіту не тільки робить більш нерівними можливості отримання роботи та розподіл доходів у суспільстві, а й сприяє неефективності освіти взагалі, тому що освіта буде недоступна незабезпеченим верствам.

По-друге, інформація щодо майбутніх потреб економіки в рівні і структурі кваліфікації працівників та відносно потенційних віддач освіти ніколи не є досконалою. Тому логічно буде користуватися тією інформацією, що є в уряду, і це підтверджує необхідність партнерства між підприємцями та державою у визначенні освітньої політики.

По-третє, недосконалість інформації значною мірою пояснюється асиметрією, тобто викривленнями наявної інформації. Тут Р. Лукас наводить три приклади асиметрії інформації. Відбір учнів чи студентів не завжди може бути адекватним, якщо інформація про претендентів є неповною чи викривленою.

Таким чином, обсяг реальної освіти і професійного навчання є недостатнім, що зумовлює необхідність політики державного втручання. Вирішення цієї проблеми Р. Лукас бачить у введенні позик для тих, хто хоче отримати освіту. Такі програми можуть бути значною мірою само-фінансовані, забезпечуючи платежі за позиками залежно від майбутньої зайнятості. У такий спосіб буде забезпечуватися фінансування освіти для наступних поколінь.