3.Коренеплідні ― столові буряки з родини лобових (Chenopodiaceae); морква, петрушка, пастернак, селера з родини селерових (Apiaceae); редька, редиска, бруква, ріпа з родини капустяних (Brassicaceae).

Столові буряки за формою коренеплід буває округлий, плаский і циліндричний. Містить білка до 2 %, цукрів 14,5 %, солі калію, кальцію, магнію, фосфору. На відміну від моркви в буряку немає каротину, але більше аскорбінової кислоти. У їжу вживають коренеплоди і листя молодих рослин, готують салати, буряківники, борщі, начиняють листям пироги, ікру, маринують і т. д. При ранньому споживанні (пучкового буряка) використовують молоді листя і черешки у свіжому, вареному і тушкованому виді.

Морква – коренеплоди використовують в їжу в сирому та вареному вигляді, виготовляють соки, а з насіння настоянки. В коренеплодах містяться каротиноїди — каротини, фітоен, фітофлуєн та лікопин; вітаміни В, В2, пантотенова кислота, аскорбінова кислота; флавоноїди, антоцианідини, цукор (3-15 %), жири та ефірна олія, умбелліферон; в насінні — ефірне масло, флавонові з'єднання та жири. Квіти містять антоціанові з'єднання та флавоноїди (кверцетин, кемпферол). В медицині морква застосовується при гіпо- та авітамінозах. Покращує епітелізацію, активує внітрішньоклітинні окислювально-відновлювальні процеси, регулює вуглеводний обмін, має легку послаблюючу дію. Насіння використовують для виготовлення лікарських засобів, напр. даукарину, який має спазмолітичну дію, похожу до дії папаверину, келліна, розширює коронарні судини; застосовується при атеросклерозі, коронарній недостатності з явищами стенокардії. З насіння отримують екстракти та ефірну олію для косметики та ароматоерапії. В народній медицині морква дика застосовується як протиглисний та послаблюючий засіб.

Петрушку використовують в свіжому, сушеному і рідше солоному вигляді, листя - як складову частину салатів, а листя і коренеплоди - як добавку до гарнірів і супів, особливо - до рибним стравам. Свіжозаморожена зелень повністю зберігає поживні та цілющі властивості протягом декількох місяців (при правильному зберіганні - до року). Коренеплоди листової петрушки їстівні, але тонкі і грубі, тому використовуються рідко. У медицині (рідше - в кулінарії) використовуються також і насіння петрушки. Петрушка відома сечогінну, жовчогінну і стимулюючим діями.

Коренеплоди пастернаку мають приємний гострувато-солодкий смак та тонкий аромат, подібні одночасно з такими у моркви й петрушки, нагадують кмин, ганус, фенхель. Застосування їх у дієтичному харчуванні дуже корисне при жовчно-кам'яній і нирково-кам'яній хворобах, подагрі, після тяжких захворювань, при нервових розладах, туберкульозі, емфіземі, пневмонії, бронхіті, для поліпшення функцій органів травлення. Пастернак збуджує апетит, стимулює діяльність залоз внутрішньої секреції і обмін речовин, зміцнює стінки капілярів, знімає пропасницю і спазми, забезпечує сильну сечогінну дію, сприяє виведенню каменів та солей, є болезаспокійливим, бактерицидним і тонізуючим засобом. Використовують пастернак у складі «білого коріння» у супах та соусах. Виготовляють з нього смачні і поживні самостійні другі страви у вареному, тушкованому, запеченому чи смаженому вигляді. Іноді пастернак використовують сирим на додаток до салатів або самостійно. Заготовляють у свіжому, сухому або засоленому вигляді. З пастернаку готують деякі лікарські препарати. Пастинацин лікує грудну жабу та неврози, а бероксан — шкірні хвороби. Пастернак використовують для профілактики серцево-судинних захворювань.

Селера. Всі частини (листя, черешки та коріння) рослини використовують при приготуванні перших та других страв, салатів, напоїв, соусів. Кореневище використовують також в сушеному вигляді. У медицині використовується як сечогінне. Стебла рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, остеопорозі, захворюваннях нирок. У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи і поліпшення сну. Відварені коренеплоди використовують при обмороженнях рук і ніг.

Чорна редька застосовується як харчовий продукт, який збільшує секреторні функції травних залоз, як лікарський засіб, що підсилює утворення і виділення жовчі з жовчного міхура в кишечник. Її використовують при атонії кишечника, холециститах, для профілактики жовчнокам'яної хвороби, гіпоцидні дуоденостаза і гастритах. Редьку радять для лікування та профілактики атеросклерозу, так як вона вміє виводити з організму надлишковий холестерин. Сік чорної редьки прописують при бронхітах, кашлі, застуді та захриплості. Свіжий сік редьки використовують місцево при радикуліті, невралгіях, міозитах. Подрібнене насіння редьки радять як дієвий антибактеріальний засіб при важко гояться екземах або ранах.

Бруква використовується як дієтичний продукт, виявляє легку послаблюючу дію. Застосовується в лікувальних цілях при гострому гастриті, ентериті, коліті тобто має сечогінну, відхаркувальну дію. Використовують у свіжому, печеному, вареному, тушкованому вигляді. Як приправу можна використовувати свіже бадилля брукви в салатах, а сушене бадилля в супах і соусах.

Ріпа як овочева і лікарська рослина відома з глибокої старовини. Рослина має сечогінну, антисептичну, протизапальну, ранозагоювальну і знеболюючу дію. Відвар коренеплоду і відварений сік ріпи приймають при гострому ларингіті, що викликають різкий кашель, охриплості голосу, астмі, вживають як сечогінне і легке проносне і як засіб, що покращує сон і заспокійливе серцебиття. Варену розтерту ріпу прикладають до хворих місць при подагрі. З метою зменшення подагричних болів використовують для ванн відвар ріпи. При зубному болі теплим відваром ріпи полощуть порожнину рота. У Росії ріпу як продукт харчування використовували з давніх часів (у новий час була значною мірою витиснена картоплею). Її можна вживати сирою або обробленою — вареною, печеною і так далі. Вона може довго зберігатися в прохолодному місці, не втрачаючи своїх цілющих якостей; легко засвоюється організмом і рекомендована для дитячого харчування. У Росії здавна відоме вираження «простіше пареної ріпи», що свідчить про багаторічне і часте вживання ріпи.