3 Оцінка рівня якості продукції на етапах її розроблення, виготовлення, експлуатації або споживанні

Оцінка рівня якості продукції на етапі її розробки — порівняння сукупності показників якості цієї продукції відповідною сукупністю показників базового зразка.

Базовим зразком називається реально досягнута сукупність значень показників якості продукції, що прийнята для порівняння. Вона повинна характеризувати оптимальний рівень якості продукції на деякий заданий період часу.

Від вибору базового зразка значно залежить результат оцінки рівня якості продукції і характер прийнятого рішення. Базовими зразками можуть бути:

— на стадії розробки — продукція, що відповідає: реальне досяжним перспективним вимогам (перспективний зразок запланована до освоєння продукція, показники якої відображені в технічному завданні, технічному або робочому проектах:

— на стадії виготовлення продукції — продукція,яка випускається в країні чи за рубежем і показники якої в момент оцінки відповідають самим високим вимогам і яка найбільш ефективна в експлуатації чи споживанні, або держанні і галузеві стандарти, технічні умови, міжнародні і прогресивні зарубіжні стандарти, що регламентують оптимальні значення показників якості продукції.

В зв'язку з швидким прогресом техніки необхідно систематично переглядати базові зразки і оперативно доводити значення показників їх якості до відома зацікавлених організацій і підприємств. При оцінці рівня якості продукції використовують диференційний, комплексний або змішаний методи.

Диференційним називається метод, оснований на використанні одиничних показників якості продукції При цьому розрахунок проводять для кожного показника за формулою:

де Р_і— значення і-го показника якості продукції, що оцінюється;

Р_іб — значення і-го базового показника.

При використанні цього методу можуть бути такі рішення:

• рівень якості продукції, що оцінюється, вищий або дорівнює рівню базового зразка, якщо всі значення відносних показників ≥ 1;

• рівень якості продукції, що оцінюється, нижчий рівня базового зразка, якщо всі значення відносних показників < 1.

В тих випадках, коли частина значень відносних показників ≥1, а частина <1, необхідно використовувати комплексний або змішаний метод оцінки.

Якщо для продукції суттєво важливе значення мас кожен показник, рівень її вважається нижчим за базовий, коли хоч один з відносних показників є <1.

Комплексний метод оцінки рівня якості продукції оснований на використанні узагальненого показника якості продукції. Узагальнений показник є функцією від одиничних {групових, комплексних} показників якості продукції. Він може бути виражений:

• головним показником, який відображає основне призначення продукції;

• інтегральним показником якості продукції;

• середньозваженим показником.

В усіх випадках, коли є необхідна інформація, визначають головний показник і встановлюють функціональну залежність його від вихідних показників.

Інтегральний показник використовують тоді, коли відомо сумарний корисний ефект від експлуатації або споживання продукції і сумарні затрат на створення і експлуатацію або споживання продукції.

Середньозважені показники при комплексному методі оцінки рівня якості продукції використовують в тих випадках, коли труднощі з визначенням головного показника і встановленням його функціональної залежності від вихідних показники якості продукції.

На стадії розробки оцінюють також технічний рівень продукції, при цьому визначають відповідність встановленим нормам:

• значень найважливіших вимірюваних (розрахункових) одиничних показників якості продукції;

• значень групового показника якості продукції, одержаного шляхом встановлення функціональної залежності;

• значень органолептичної оцінки;

• значень узагальненого показника якості продукції в долях одиниці або за бальною шкалою.

Для оцінки технічного рівня продукції розробляються галузеві методики, в яких для кожного виду продукції встановлюються норми показників. Базою для розробки норми є характеристики базових зразків і аналогів, міжнародних стандартів, матеріали науково-дослідних робіт, вимоги і відгуки споживачів тощо.

Оцінка рівня якості виготовленої продукції — це встановлення міри відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації або споживання. Для визначення рівня якості виготовлення продукції використовується коефіцієнт дефектності.

Коефіцієнт дефектності — це характеристика середніх витрат, пов'язаних з наявністю дефектів, які виражені в цінових умовних одиницях — балах, що приводяться на одиницю продукції. Коефіцієнт дефектності визначається за формулою:

де m — число всіх видів дефектів, що зустрічаються в даній продукції або виборці;

d_{i ―} кількість дефектів і -го виду;

Z_i—коефіцієнт вагомості і-го дефекту, який може виражатися в грн. при ціновій оцінці або в балах при бальній оцінці;

П —обсяг вибірки для визначення коефіцієнту дефектності дефектності (число проконтрольованих одиниць продукції).

При готової продукції оцінку рівня якості її характеризують приймальним рівнем на основі певного середньою значення коефіцієнта дефектності.

Оцінка рівня якості продукції в експлуатації або споживанні. Під рівнем якості продукції в експлуатації або споживанні розуміють міру відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень якості продукції в процесі експлуатації або споживання. При цьому під стадією експлуатації або споживання всю після виробничу стадію існування продукції, що включає зберігання, технічне обслуговування, ремонт, транспортування, а також використання за призначенням.

Оцінка рівня якості продукції на цій стадії проводиться в основному за тими ж показниками, що й на стадіях розроблення і виготовленим. Вона здійснюється шляхом порівняння фактичних значень показників якості з тими, які були досягнуті на стадіях розроблення і виготовлення продукції Це дозволяє:

• давати обґрунтований висновок про якість розробки і виготовлення продукції;

• одержати інформацію про стабільність значень показників якості продукції на після виробничій стадії її існування;

• робити висновок про якість використання, зберігання, ремонту, транспортування та інших форм експлуатації або споживання продукції.

Метрологія (з грецької — вчення про міри) — це галузь фізики, основним завданням якої є вивчення методів і засобів вимірювань, розроблення систем одиниць фізичних величин, їх відтворення, оцінки похибок вимірювання, передавання значень одиниць фізичних величин (ФВ) від еталонів до робочих засобів вимірювання та контролю. З кінця XIX ст. метрологія перетворилася з описової в експериментальну науку. Сьогодні вона охоплює всі види вимірювань (механічних, електричних, теплових, світлових, акустичних, іонізаційних тощо). Вимірювання — це відображення ФВ у їх значеннях внаслідок експериментів та обчислень.

Широка стандартизація методів і засобів вимірювання дала змогу створити системи національних (державних) і міжнародних організацій та установ, які забезпечують і контролюють єдність вимірювання для всіх країн, що є членами перелічених організацій та установ.

До 1917 р Україна була частиною Російської імперії, а до 1991 р. — республікою у складі СРСР та керувалась переважно її метрологічним законодавством. В УРСР головною метрологічною установою був Харківський інститут мір і вимірювальних приладів, організований у 1932 р. на базі Української головної палати мір і ваг, а вимірюванням частоти, акустичних, гідроакустичних і радіовипромінювань займався Харківський науково-дослідний інститут фізико-технічних і радіо-технічних вимірювань.

Обласні та міжобласні державні контрольні лабораторії, реорганізовані у Центри метрології, стандартизації та сертифікації, покликані сьогодні забезпечувати єдність мір і вимірювальних приладів. У 1998 р. прийнято Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність", який визначає правові основи забезпечення єдності вимірювань, регулює суспільні відносини у сфері метрологічної діяльності та спрямований на захист інтересів громадян і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань.

Будь-яку ФВ вимірюють за допомогою технічних засобів. Внаслідок вимірювання отримують значення фізичної величини

Q = q*U.

де Q — результат вимірювання ФВ, q — кількість одиниць ФВ, U — одиниця ФВ.

Вимірюванням називають процес порівняння ФВ з ФВ, прийнятою та затвердженою компетентним органом як еталон одиниці. Вимірювання — це відображення ФВ їх значеннями шляхом експерименту та обчислень із застосуванням спеціальних технічних засобів. Значення ФВ, яке ідеально відображає певну властивість об'єкта, називають істинним, а визначене за допомогою експерименту — умовно істинним. Часто немає необхідності визначати істинне значення ФВ, наприклад, під час контролю відповідності невідомої ФВ граничним значенням (розмірам, масам тощо). Для цього достатньо визначити знаходження заданої ФВ у середині області Т, наприклад, у межах між граничними її значеннями.

Прикладом таких засобів контролю лінійних і кутових величин є нормальні та граничні калібри, шаблони, пристрої для сортування виробів за розмірами заданих поверхонь, маси тощо.

Нормативною основою метрологічного забезпечення єдності вимірювання є міжнародна система одиниць SI та стандарти єдиної системи метрології (ДСТУ 3651-97; ДСТУ 2682-94). Є сім основних одиниць ФВ у системі SI, для довжини — метр (м), маси — кілограм (кг), часу — секунда (с), сили електричного струму — ампер (А), термодинамічної температури — кельвін (К), сили світла —-канделла (кд) і кількості речовини — моль (моль). Додатковими одиницями SI є радіан (рад) і стерадіан (cр), призначені для вимірювання відповідно плоского та тілесного кутів.

Похідні одиниці SI отримують за допомогою рівнянь зв'язку між ФВ. Наприклад, одиницею сили є ньютон (Н), який дорівнює кГ * м * С²; одиницею тиску є паскаль (Па), який дорівнює Н * м² тощо.

Для позначення кратних (помножених на 10 у степені цілих додатних чисел) і часткових (поділених на 10 у степені цілих додатних чисел чи помножених на 10 у степені цілих від'ємних чисел) долучають такі префікси до основних одиниць: екса (Е) — 10¹⁸; пета (П) — 10¹⁵; тера (Т)- 10¹²; гіга (Г) — 10⁹; мега (М) — 10⁶; кіло (к) — 10³; гекто — 10²; дека (д) — 10¹; санти (с) — 10 ^-1; мілі (м) — 10 ^-2; мікро (мк) — 10^-3; нано (н) — 10^-9; піко (п) — 10^-12; фемто (ф) — 10^-15; атто (а) — 10^-18. Наприклад, одна тисячна частка метра є 1 мм, а одна мільйонна частка метра — 1 мкм.

Під єдністю вимірювання розуміють такий стан, за якого ре­зультати виражені в узаконених одиницях вимірювання, а похибки вимірювання не виходять за встановлені межі.

Рис.2-Державна метрологічна система

Контролем називають процес порівняння, метою якого є визначення відповідності виробів заданим параметрам. Виріб вважають придатним, якщо його контрольований параметр перебуває у межах допускних граничних величин. Результатом контролю є тільки якісна оцінка виробу, а не кількісна, яку можна отримати лише внаслідок вимірювання.

Державна метрологічна система зобов'язана забезпечувати єдність вимірювань у державі та спрямована на реалізацію єдиної технічної політики в галузі метрології; захист г і національної економіки від наслідків недостовірних результатів вимірювань; економію всіх видів матеріальних ресурсів; підвищення рівня фундаментальних досліджень і наукових розробок, забезпечення якості й конкурентоспроможності вітчизняної продукції; створення науково-технічних, нормативних та організації основ забезпечення єдності вимірювань.