2. Лексика української мови з погляду походження

Словниковий склад української мови – це відкрита, динамічна система лексичних одиниць, різнопланових за джерелами і часом формування. Ознака відкритості цієї системи полягає в тому, що вона постійно і чутливо реагує на потреби називання предметів, процесів, явищ і ознак, пізнаваних або створюваних людиною. Результати номінативної діяльності знаходять відображення у словах, що поповнюють лексикон мови як з кількісного, так і якісного погляду. природним є також процес повної втрати окремих слів або ж перехід їх до категорії рідко вживаних чи застарілих. Кількісно-якісні зміни у словниковому складі відбуваються особливо динамічно порівняно з граматичною будовою і звуковим складом мови, що, однак, не порушує стану відносної рівноваги, стабільності мови як засобу спілкування протягом тривалого періоду її функціонування.

Склад лексики української мови можна представити умовно у вигляді такої схеми:

 

 

Споконвічна українська лексика	Лексичні запозичення  з інших мов   Власне українська лексика
	Лексика праслов’янського походження
	Лексика індоєвропейського походження

До складу споконвічної лексики української мови входять:

а) найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов'янських та ін.): мати, бать­ко, брат, вовк, вівця, дерево, зерно, город, берег, вода, вогонь, новий, гострий, орати, стояти, знати, два, три, п 'ять, я, ти і т. д.;

б) праслов'янські слова, спільні для слов'янських мов: чоловік, невістка, сват, палець, ведмідь, кінь, віл, жито, пше­ниця, борошно, тісто, сонце, простий, солодкий, кислий, чер­воний, думати, пам'ятати і т. д.;

в) східнослов'янські слова, спільні для східних слов'ян: дядько, племінник, білка, зозуля, снігур, урожай, озимина, ряд­но, скатерть, сизий, дешевий, сорок, дев 'яносто, звикати, мі­тити, черкати і т. д.;

г) власне українські слова: батьківщина, малеча, володар, промовець, лелека, будинок, садиба, паляниця, соняшник, за­барний, кремезний, діяти, линути, очолювати, заздалегідь, зго­дом, безумовно, начебто, геть, цить і т. д.

Іншомовні слова, засвоєні українською мовою, поділяють на дві групи: а) запозичення з слов’янських мов; б) запозичення з неслов’янських мов.

Запозичення зі слов’янських мов.

До найдавніших належть запозичення зі старослов’янської мови, тобто старослов’янізми. Фонетичним старослов’янізмам властиві: 1) звукосполучення ра, ла, ре (град, глава, древо) відповідно до українських оро, оло, ере (город, голова, дерево); 2) звукосполучення ра на початку слова перед наступним приголосним відповідно до східнослов’янського початкового ро:  раб, але: робота; 3) сполучення приголосних [жд] (вождь, страждати, стражденний, нужда); 4) початковий [j] перед наступним [о] та [у] (єдиний, юродивий). Словотворні старослов’янізми мають у своїй структурі такі характерні показники, як: 1) префікси воз-/вос- (возвеличити, вознести, вознесіння, воздвигати, воскресити, розсіяти); пре- (премудрий, преславний, прекрасний, преображатися, преображення); пред- (предстати, предтеча); 2) іменникові суфікси –тель (учитель, мислитель, повелитель), -знь (приязнь, боязнь), -ств(о), -ств(іє) (братство, благоденствіє), -ин(я) (богиня, господиня, гординя), -тв(а) (битва, молитва, жертва); 3) прикметникові суфікси –ащ, -ущ- (роботящий, путящий, трудящий, грядущий, значущий, сущий); 4) складні слова з першими компонентами, вираженими основами благо-, добро-, зло-, веле- (благовірний, благотворити, добродій, доброчинний, велемудрий, зловіщий, велемовний).

З функціонального погляду старослов’янізми розглядаються насамперед як одне з важливих лексичних джерел стилізації у художніх і публіцистичних текстах.

Лексичні запозичення з польської мови (лексичні полонізми) також належать до найдавніших, до чого спричинилися тривалі контакти між двома мовами і народами за різних історичних обставин. Крім того, польська мова стала посередником для входження до українського лексичного фонду великої кількості слів німецького і латинського походження. До лексичних полонізмів зараховують, зокрема, такі: хлопець, міщанин, посполитий, достаток, в’язень, застава, поєдинок, пильнувати, бавитися, блазень, блюзнір, помста, прикрий, розмаїтий, урядник, материзна, кепський.

Через польську мову засвоювалися також чеські лексичні запозичення, до яких зараховують такі слова: брама, вагатися, влада, ганити, гасло, постать, рихлий, табір, чекати.

До найпізніших слов’янських належать запозичення з російської мови. Взаємодія двох мов, у якій переважали, звичайно, російські  впливи, особливо протягом тривалого абсолютно безперервного існування української мови, розпочалася з другої половини 17 ст. Українська мова запозичила через російське посередництво значну кількість іншомовної термінологічної лексики, а також слова на позначення реалій і осіб, наприклад: арсенал, бомба, генералітет, капітан, пістолет, бот, арія, аналіз. До власне русизмів належать такі запозичення українською мовою слова: завод, рудник, паровоз, указ, законопроект, декабрист, нігіліст. Значну кількість становлять лексеми, засвоєні українською мовою шляхом калькування. До них належать суспільно-політичні терміни, слова на позначення соціально-економічних явищ, предметів виробництва та інших реалій, а саме: багатоверстатник, вантажообіг, відмінник, вогнегасник, гучномовець.

Запозичення з неслов’янських мов. Неслов’янські лексичні запозичення потрапляли до словникового складу української мови в різні історичні періоди і різними шляхами. Це стосується насамперед лексичних грецизмів і латинізмів, серед яких переважають антропоніми, засвоєння яких розпочалося після прийняття християнства Київською Руссю, а також розгалужена система термінів з різних галузей наукового знання, сформованих безпосередньо на грецькому і латинському мовному грунті та створених і створюваних на основі грецьких і латинських лексичних одиниць поза мовами-джерелами.

        Серед лексичних грецизмів, що належать до словникового складу української мови, виділяються слова, запозичені ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх економічних і культурних контактів східних слов’ян з Візантією. Це, зокрема, такі слова: корабель, парус, лиман, палата.

        Основний склад грецьких лексичних запозичень в українській мові становлять терміни-інтернаціоналізми, а також назви предметів, речовин, матеріалів тощо, фіксація яких у лексикографічних джерелах розпочинається з кінця 16-17 ст. До слів цих лексичних категорій, засвоєних українською мовою у різний час, належать: альфа, анапест, Арктика, архаїзм, артист, бактерія, хлор, дактиль, діадема, електрон, електрод, ембріон.

        Існують окремі показники формального плану, за якими виділяють слова грецького походження. До них належать префіксальні морфеми ана-(анатомія), ант(и)- (Антарктида), ап-(о) (апогей), ди- (дифтонг), ді(а)- (діаметр), ен- (енцефаліт).

        Латинській мові належала особлива роль у середньовічній Європі. Крім засобу комунікації католицької церкви, вона без конкурентно панувала в науці, освіті, юриспруденції, державному управлінні європейських країн аж до початку Реформації, з якої настає період поступового виходу на арену суспільного функціонування живих народних мов. Латинський вплив на українську мову здійснювався різними шляхами. Так, відомо, що вже в першій половині 14 ст. латинська мова використовувалась у галицько-волинських канцеляріях, що розглядається як результат західного культурного впливу і безпосередніх економічних та культурних контактів з Угорщиною, Польщею, Чехією, німецькими землями. Важливою сферою латинсько-укпаїнських мовних контактів були, звичайно, і освітні заклади, у яких латинська мова вивчалася як предмет і використовувалась як засіб викладання.

        У складі латинізмів можна виділити кілька основних семантичних груп, до яких належать: 1) суспільно-політична лексика: агітація, агресія; 2) юридична термінологія: адвокат, апеляція, нотаріус; 3) медична термінологія: амбулаторія, ампутація, ангіна, аспірин; 4) технічна термінологія: агрегат, антена, турбіна; 5) математична термінологія: аберація, абсциса, біном; 6) мовознавча термінологія: асиміляція, афікс, деривація; 7) термінологія освіти:абітурієнт, декан, конспект.

        До показників слів латинського походження належать префікси а- (асоціальний), ад- (адвентист), де- (демобілізація), дис- (дискредитація), екс-(експорт), ін- (інтервенція), інтер- (інтернаціональний), об- (об’єкт), пре- (прелюдія), про- (прокурор), ре- (реконструкція), суб- (суб’єкт), транс-(трансформація).

        До найбільших з кількісного погляду належать німецькі лексичні запозичення у словниковому складі української мови. Німецький лексичний вплив здійснювався такими основними шляхами, як польське і чеське посередництво, а також безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Німецькі лексичні запозичення настільки органічно адаптувалися в лексичній системі української мови з власне номінативного і фонетичного та морфологічного поглядів, що в багатьох випадках вони не сприймаються як слова іншомовного походження.

Німецькі лексичні запозичення вживаються на позначення предметів, понять і процесів, пов’язаних з технікою і будівництвом (верстат, домкрат, кельма), військовою справою (бруствер, офіцер, фельдмаршал), мистецтвом (арфа, балетмейстер), друкарством (абзац, форзац, шрифт), гірничою справою (шахта, шихта, штольня) і т.ін.

Слова французького походження потрапляли до української мови спочатку через польське, а потім російське посередництво. У їх складі виділяються такі лексико-семантичні групи: суспільно-політичнаа термінологія (абсолютизм, альтернатива, асамблея), мистецькі терміни і поняття (акомпанемент, амплуа, ансамбль), військова лексика (авангард, бригада, гарнізон), назви одягу, тканин, предметів побуту (блуза, вуаль, драп).

В українській мові функціонують італійські за походженням слова: бандура, бенкет, макарони, банк, газета. Особливо продуктивними виявились музичні терміни італійського походження, а саме: адажіо, акорд, алегро.

Порівняно пізніми є англійські лексичні запозичення в українській мові. До їх складу входять слова, що позначають поняття і предмети техніки (блюмінг, комп’ютер, бульдозер), мореплавства та військової справи (браунінг, бункер, докер), економіки та фінансів (банкнот, бізнес, бюджет), спорту (бокс, ватерполо, матч), мистецтва (гумор, джаз, клоун).

Одну з найдавніших груп у словниковому складі української мови становлять лексичні одиниці – тюркізми, засвоєння яких розпочалося ще в дописемний період. Слова цього генетичного різновиду називають предмети побуту і домашнього господарства (аркан, батіг, казан), предмети і поняття, пов’язані з військовою справою (кайдани, кинджал, орда), осіб різних соціальних груп (бурлака, гайдамака, султан), фінансово-економічних понять (аршин, базар, казна), тварин, риб, птахів (баран, беркут,кабан), одягу і взуття (башлик, каптан, чалма) тощо.