Параметри постбіполярного світового порядку

 

Міжнародна система, що склалася по завершенні біполярного протистояння, є багато в чому унікальною, невідомою до цього часу конструкцією. Справа тут не лише в мирному характері структурних змін, нестабільній полярності та нових типах конфліктів, що все це супроводжують. Постбіполярний світ є першим в історії прикладом виходу світової політики за межі міждержавних відносин, переростання у глобалізований світ, який часто називають пост-модерністським, пост-вестфальським та таким, що не має історичних аналогів. Його розвиток важко передбачити, важко навіть пояснити. Звичні та традиційні пояснення різних міжнародних процесів, такі, наприклад, як конфлікти „великих держав” за сфери впливу, більше не діють, а якщо й діють, то вимагають численних додаткових гіпотез. Змінилися не лише „великі держави” та співвідношення сил між ними – а саме це було основними індикаторами зміни міжнародних систем в минулому; змінилися фундаментальні принципи світової політики. Принципових відмінностей між, скажімо, міжнародними відносинами часів Наполеонівських війн та періоду Першої світової війни було небагато, і Наполеон І, опинившись в 1914 році, швидко зрозумів би мотиви поведінки тодішніх провідних держав. Натомість, потрапивши в сьогоднішній світ, він, напевно, зіткнувся б із значними концептуальними труднощами. Форми міжнародної допомоги, типи військових конфліктів, інформаційні війни та діяльність численних міжнародних організацій – все це стало новим та незвичним, чимось, чому не було місця в системі класичної європейської дипломатії великих держав.

Деякі пояснюють це технологічними змінами, що відбулися ще в період „холодної війни”, такими як  винахід ядерної зброї та якісне вдосконалення засобів зв’язку. Важко заперечувати ці зміни, як і те, що вони супроводжувалися своєрідними формами пристосування держав до нових умов, такими, наприклад, як розвиток міжнародних організацій або перші форми економічної інтеграції. Але що певного часу ці зміни не ставали політичними й не впливали на співвідношення сил в глобальному масштабі. Дорогу для цього було відкрито лише із закінченням „холодної війни”, після чого системні зміни стали відчутними в повному своєму обсязі.

Насамперед йдеться про встановлення т. зв. „пост-вестфальського” світового порядку, основними рисами якого є зростання ступеню взаємопов’язаності світу, зменшення ролі держав у світовій політиці та диверсифікація політичних ризиків, загроз, а отже й якісні зміни в наборі заходів щодо їх попередження та нейтралізації. У сукупності ці тенденції ставлять під сумнів деякі з ключових положень, що формулювалися політичними реалістами стосовно закономірностей світової політики. Стосується це, головним чином, положення про необмежений егоїзм держав в переслідуванні власних цілей; про їхню центральну роль в міжнародних відносинах; та про домінування розрахунків відносних переваг над абсолютними в їхніх зовнішньополітичних стратегіях. Детально розглядати ці теоретичні проблеми ми не будемо, однак зауважимо, що світу необхідно було суттєвим чином змінитися для того,  щоб такі перевірені багаторічним досвідом істини стали під сумнів.

Якщо припустити хоча б часткову справедливість наведених тез, вимальовується картина нового світу, такого, який відрізняється від Вестфальської міжнародної системи не лише кількістю та складом великих держав, як бувало раніше; але самими фундаментальними принципами міжнародної взаємодії. Якою ж є ця принципова відмінність, і як її можна охарактеризувати?