Постанови пленумів верховного суду україни (витяги)

“Про судову практику по застосуванню примусових заходівмедичного характеру (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993)”

3. Розглядаючи справи про застосування примусових заходів медичного характеру, суди повинні ураховувати, що такі заходи у вигляді поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або з суворим наглядом, передбачені ст. 13 КК України, можуть застосовуватися відносно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Порядок провадження у цих справах установлений главою 34 КПК України. Питання, пов’язані із застосуванням примусових заходів медичного характеру відносно осіб, які захворіли на хронічну душевну хворобу під час відбуття покарання, вирішуються у відповідності з вимогами ст. 411 КПК України. (Абзац перший пункту 3 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93) Судам необхідно мати на увазі, що тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, що настав після вчинення злочину, але до винесення судом вироку, не усуває можливості застосування до неї примусового заходу медичного характеру.

Разом з тим тимчасовий розлад душевної діяльності особи, який настав після винесення вироку або під час відбуття покарання, не є підставою для застосування судом примусового заходу медичного характеру.

4. Внесення в судове засідання справи, яка надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому ст. 418 КПК України, повинно оформлятися відповідною постановою судді, якщо він погодиться з постановою слідчого. При цьому особи, щодо яких ставиться питання про застосування примусових заходів медичного характеру, відданню до суду не підлягають.

Постановою про внесення справи в судове засідання суддя зобов’язаний вирішити такі питання, пов’язані з підготовкою її до розгляду:

– про день і місце слухання справи в судовому засіданні;

– про виклик у судове засідання прокурора і захисника;

– про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

– про витребування додаткових доказів;

– про можливість участі в судовому засіданні особи, відносно якої розглядається справа;

– про необхідність виклику в судове засідання експерта;

– всі інші питання, які стосуються підготовчих до

судового розгляду дій.

5. Під час судового розгляду справ про застосування, скасування або зміну примусових заходів медичного характеру з урахуванням особливостей кожної з них суд повинен додержуватись вимог закону, що містяться в главах 25, 26 та 34 КПК України, не допускаючи спрощення, виконувати процесуальні дії підготовчої частини судового засідання, а також у повному обсязі досліджувати всі докази.

Судам належить суворо додержуватись вимог ст. 419 КПК України про обов’язкову участь прокурора і захисника в судовому засіданні у справі про застосування примусових заходів медичного характеру.

6. Роз’яснити судам, що кримінальна справа щодо особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і про застосування примусових заходів медичного характеру відносно неосудного, які разом вчинили суспільно небезпечне діяння, може бути розглянута в одному судовому засіданні з додержанням вимог норм закону, передбачених главами 25, 26, 27, 28 і 34 КПК України.

Після закінчення по такій справі судового слідства, заслухавши думку прокурора і захисника з питань, зазначених у ст. 420 КПК України, суд виконує дії, передбачені статтями 318, 319 КПК України, і йде до нарадчої кімнати для

постановлення вироку щодо підсудного та ухвали (постанови) щодо неосудного. (Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93)

В цьому ж порядку можуть розглядатися справи, в яких окремі співучасники групових злочинів захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.

7. Примусові заходи медичного характеру судами мають застосовуватися лише за наявності у справі обгрунтованого висновку судово-психіатричних експертів про неосудність особи і потреби її в цих заходах.

Звернути увагу судів на необхідність пред’явлення вимогливості до висновку судово-психіатричних експертів, з тим

щоб він був науково обгрунтованим, конкретним, повним і мотивованим.

Коли експертиза неповна чи недостатньо зрозуміла або виникає необхідність поставити експерту додаткові питання, суд повинен викликати в судове засідання експерта-психіатра, а за умов,

вказаних в ч. 6 ст. 75 КПК України, призначити повторну судово-психіатричну експертизу.

8. Судам належить мати на увазі, що ухвала (постанова) в справі про застосування примусових заходів медичного характеру повинна відповідати вимогам, що випливають з кримінально-процесуального закону, і, крім вирішення питань, передбачених ст. 420 КПК України, містити в собі формулювання суспільно-небезпечного діяння, визнаного судом установленим, перевірені в судовому засіданні докази, покладені в обгрунтування висновків суду, а також мотиви прийнятого рішення по суті. (Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93).

“Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві” від 24.10.2003 № 8

3. Відповідно до ч. 4 ст. 44 і ст. 45 КПК захисник допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу починаючи з моменту визнання особи підозрюваним чи пред’явлення їй обвинувачення.

У справі про застосування примусових заходів медичного характеру захисник може брати участь з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби (отримання відповідного висновку судово-психіатричної експертизи, медичної документації, довідки про перебування на обліку тощо), а у справі про застосування примусових заходів виховного характеру – з моменту першого допиту неповнолітнього або поміщення його до приймальника-розподільника.

Близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники допускаються до участі у справі як захисники з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів досудового слідства.

4. Відповідно до ч. 1 ст. 44 КПК при провадженні у кримінальній справі як захисники підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого допускаються особи, які в установленому законом порядку уповноважені здійснювати захист їхніх прав і законних інтересів та надавати необхідну юридичну допомогу.