Valentia - сила) - суперечливе,

емоційне переживання щодо

будь-якого об’єкта, яке містить

два протилежні відчуття, пере-

живання тощо (напр., любов і

ненависть, прихильність і відра-

за). Випадки А.п. часто виника-

ють через неспівпадіння стійкого

емоційного ставлення до об’єкта

й емоційної реакції на перехідну

ситуацію (напр., кохана людина

може в певній ситуації викликати

перехідну емоцію незадоволення,

навіть гніву). А.п. чітко виражена

в дитячому віці, а також у невро-

тиків. Нормальні дорослі люди

можуть приглушувати А.п. за

допомогою волі. А.п. спостеріга-

ється при олігофренії, деяких

емоційних переживаннях, але в

таких випадках це явище нестій-

ке.

АМБІДЕКСТРІЯ (від лат.

ambo - обидва, dexter — правий) -

двоправорукість, однаковий роз-

виток обох рук. Спостерігається

рідко і спричиняється особливос-

тями морфо-функціональної ор-

ганізації парної роботи великих

півкуль головного мозку. Умовно

набута А. може виникнути вна-

слідок професійних навичок (на-

пр., у музикантів, маніпуляторів),

але в таких випадках виражена

домінантність однієї із півкуль

(здебільшого лівої).

АМБЛІОПІЯ (від грец.

amblys - тупий, ослаблений і

О/М/.У - око) - зниження гостроти

зору, обумовлене функціональ-

ними розладами зорового аналі-

затора.

Найчастіше А. виникає в ди-

тячому віці. Дитяча А. часто роз-

вивається за наявності таких за-

хворювань, як косоокість, дале-

козорість, астигматизм, ністагм,

катаракта, помутніння рогівки.

Одна з причин А. може бути об-

струкційного характеру, тобто

відсутність доступу світла до сіт-

ківки, наприклад, за наявності

катаракти, більма рогівки, грубих

змін у склоподібному тілі та ін.

Зазвичай причиною А. буває різ-

ниця в довжині очей, так звана

анізометропія, в результаті якої

ступінь короткозорості (далеко-

зорості, астигматизму) одного

ока може бути більше ступеня

короткозорості (далекозорості,

астигматизму) іншого ока. Мо-

жуть бути поєднання короткозо-

рості (далекозорості, астигмати-

зму) на одному оці з нормальним

зором на другому.

У будь-якому з цих випадків

різниця в рефракції призводить

до того, що мозок сприймає зо-

ровий образ не від обох очей ра-

зом, тобто зір не є бінокулярним,

просторовим. Одне око стає про-

відним, а друге око через непов-

ну або недостатню участь в акті

зору з часом може відхилятися в

бік, розвивається косоокість

(див.), яка часто супроводжує А.

А. може розвиватися внаслі-

док тривалої відсутності корекції

патології рефракції, коли людина

не носить окуляри, контактні лін-

зи.

За ступенем зниження гостро-

ти зору розрізняють А. слабкого

(гострота зору 0,3-0,8), середньо-

го (0,1-0,3) та високого (0,001—

0,1) Ступеня.

Розрізняють такі види А.:

Дисбінокулярна А. виникає вна-

слідок порушення бінокулярного

зору. Зниження зору развиваєть-

ся через косоокість. Д.а. може

бути двох видів: А. з правильною

(центральною) фіксацією (фік-

суюча ділянка - центральна ямка

сітківки) та А. з неправильною

(нецентральною) фіксацією (фік-

суючою стає будь-яка ділянка

сітківки). Остання зустрічається

в 70-75 % випадків. Обскурацій-

на А. розвивається в результаті

помутніння оптичних середовищ

ока (катаракти, помутнінь рогів-

ки), переважно врождених або

рано набутих. Діагноз встанов-

люється, якщо зниження гостро-

ти зору зберігається навіть після

усунення помутнінь та відсутно-

сті анатомічних змін у задньому

відділі ока (після екстракції ката-

ракти). Рефракційна А. — зни-

ження гостроти зору внаслідок

аномалій рефракції, які в даний

момент не піддаються корекції.

Причиною виникнення даного

типу А. є постійне та довготри-

вале проектування на сітківку

ока нечіткого зображення пред-

метів оточуючого світу за наяв-

ності високого ступеня далекозо-

рості та астигматизму. Істерична

А. виникає раптово, частіше за

все після якогось афекту. Функ-

ціональні розлади на тлі істерії

можуть мати характер послаб-

лення або втрати зору. Така фор-

ма А. зустрічається досить рідко.

Залежно від природи А. ліку-

вання теж може бути різне,

спрямоване на локалізацію при-

чини цього захворювання. Чим

менше вік пацієнта, тим більша

ймовірність позитивного резуль-

тату лікування, оскільки змусити

працювати сітківку «ледачого»

ока вкрай складно.

АМБУШУР - гумова насадка

на аудіометричний телефон пові-

тряного звукопроведення. Приз-

начений для під’єднання телефо-

ну до вуха людини. Має стандар-

тні розміри та форму. Найпоши-

реніший А. моделі МХ41.

АМЕНЦІЯ (від лат. amentia -

безумство) - один із видів за-

тьмарення свідомості. Для А. ха-

рактерні розгубленість, не-

зв’язність мислення, порушення

процесів синтезу. Хворі, сприй-

маючи окремі предмети, не мо-

жуть поєднати їх в єдине ціле,

дезорієнтовані в оточенні. Помі-

тне рухове збудження з періода-

ми заспокоєння. Мовлення не-

зв’язне. Афектація мінлива. А.

може бути результатом уражень

мозку або функціональних по-

рушень психіки.

АМІМІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, mimicos - насліду-

вання) — відсутність мімічних ру-

хів обличчя. А. є наслідком паре-

зів, паралічів і розладів коорди-

нації рухів м’язів обличчя при

різних захворюваннях централь-

ної нервової системи. А. також

спостерігається при деяких пси-

хічних захворюваннях.

АМНЕЗІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, тпете — пам’ять) —

порушення пам’яті, хворобливе

забування подій власного досві-

ду. Виникає внаслідок патологіч-

ного стану мозку, через фізичні

або психогенні порушення.

АМУЗІЯ (від грец. а - запе-

речна частка, musiko - музичний)

- втрата здатності впізнавати чи

відтворювати відомі мелодії при

збереженому слухові. А. - наслі-

док деяких нервово-психічних

захворювань, пов’язаних з орга-

нічними ураженнями головного

мозку.

АНАЛГЕЗІЯ (від грец. а —

заперечна частка, algos — біль) —

нечутливість до болю, втрата бо-

льового відчуття, зумовлена

ураженням чутливих нервів або

центрів у головному мозку.

АНАЛІЗ (від грец. analysis -

розкладання, розбирання) - мис-

леннєва операція, суть якої - ро-

зчленування предмета, явища,

ситуації, проблеми з метою ви-

вчення окремих частин, елемен-

тів, якостей.

А. нерозривно пов’язаний із

синтезом - об’єднанням виділе-

них у процесі А. елементів у ціле

з визначенням більших чи мен-

ших істотних зв’язків між ними.

Аналізуючи та синтезуючи,

людина йде від уявлення про

предмет до поняття про нього.

Формуючись у практичній діяль-

ності (коли об’єкти піддаються

практичному розчленуванню на

частини та об’єднанню), А. і син-

тез стають операціями теоретич-

ного мисленнєвого процесу.

А. предметів і явищ навколи-

шнього світу здійснюється за-

вдяки роботі різних аналізаторів

через їх чуттєве пізнання. При

порушенні окремих аналізаторів

виникають труднощі в набутті

пізнавального досвіду. Так, глу-

хота робить неможливим звуко-

вий А. мови і тому для 'її опану-

вання глухим потрібні інші шля-

хи.

Неможливість А. на основі

зорового сприймання в сліпих

компенсується А. тих властивос-

тей предметів та явищ, які можна

сприйняти завдяки іншим аналі-

заторам (слуховому, тактильно-

му). У дітей із порушеннями ін-

телектуального розвитку, особ-

ливо розумово відсталих, А. від-

різняється недостатньою дифе-

ренційованістю, хаотичністю та

бідністю.

Удосконалення А. - одне з

важливих завдань корекції пізна-

вальної діяльності дітей із пси-

хофізичними порушеннями.

АНАЛІЗ УРОКУ у спеціаль-

ній школі здійснюється з метою

визначення його ефективності та

вдосконалення. Залежно від ме-

ти, А.у. може бути загальним і

тематичним. Загальний А.у. пе-

редбачає відтворення його ціліс-

ної картини, розкриття змісту,

методичної та організаційної

сторін, діяльності вчителя й уч-

нів. План загального А.у. орієн-

товно може бути таким: загальні

відомості: клас, місце в системі

інших занять із певного навчаль-

ного предмета, розділу, теми; те-

ма, тип, структура уроку; цілі

уроку: корекційно-освітня, коре-

кційно-виховна, корекційно-роз-

вивальна, їх відповідність темі;

зміст уроку: відповідність мате-

ріалу вимогам програми, темі,

цілям, віку учнів; наукова досто-

вірність, практичне значення,

зв’язок із попереднім і наступ-

ним навчальним матеріалом; йо-

го доступність, доцільність ви-

значеного обсягу; реалізація ви-

ховного потенціалу змісту мате-

ріалу; володіння вчителем навча-

льним матеріалом; рівень засво-

єння учнями знань (повнота,

осмисленість, глибина, систем-

ність тощо); методична сторона

уроку: доцільність вибору мето-

дів навчання, їх раціональне за-

стосування на різних етапах,

ефективність застосованих мето-

дів для досягнення цілей, ступінь

володіння вчителем методами

навчання; організація уроку: під-

готовленість учителя, учнів; ная-

вність необхідного приладдя; ра-

ціональність розподілу часу на

окремі етапи уроку; види робіт;

діяльність учнів на уроці: пізна-

вальна активність, зосередже-

ність, стійкість уваги, інтересу;

працездатність, темп роботи; пе-

дагогічна майстерність учителя:

володіння методикою, культура

мовлення, емоційність, педагогі-

чний такт, стиль спілкування з

учнями, творчий підхід до робо-

ти, зовнішній вигляд; результати

уроку: виконання плану, досяг-

нення цілей, засвоєння навчаль-

ного матеріалу, корекційно-ви-

ховне та розвивальне значення.

Застосовуються й різні види те-

матичного А.у.: з точки зору його

змісту; педагогічного керівницт-

ва пізнавальною діяльністю уч-

нів; виховного характеру; вико-

ристання методів і прийомів на-

вчання; корекційного спрямуван-

ня педагогічного впливу уроку

тощо.

АНАЛІЗАТОРИ (від грец.

analysis - розкладання, розби-

рання) - нервові механізми, що

здійснюють функцію аналізу та

синтезу зовнішніх і внутрішніх

подразників. Поняття А. введено

І. Павловим. Розрізняють зоро-

вий, слуховий, нюховий, смако-

вий, шкірний А. - екстероцепто-

ри, а також органи внутрішнього

чуття (м’язово-суглобове чуття),

органи рівноваги (внутрішнє ву-

хо) - пропріоцептори, та А., що

сприймають нервові імпульси з

внутрішніх органів та судин -

інтероцептори.

Кожний А. складається з час-

тини, що сприймає подразнення

та перетворює його енергію у

процес нервового збудження

провідникового відцілу, яким ім-

пульси збудження передаються у

відповідні ділянки центральної

нервової системи, центрального

відділу - певних ділянок кори та

підкірки, до яких надходять сен-

сорні імпульси. Крім аферентних

волокон і клітин, які передають

імпульси, що надходять, існують

також волокна - еференти, що

передають імпульси від центра-

льного органа, і таким чином

здійснюють регулюючу функцію.

Діти, які мають вади окремих

чи кількох (сліпоглухі) А., пот-

ребують спеціального корекцій-

ного навчання та виховання,

спрямованого на розвиток ком-

пенсаторних механізмів з опорою

на повноцінні А.

АНАМНЕЗ (від грец.

anamnesis - спогад) - сукупність

відомостей про хворого, розви-

ток захворювання до початку лі-

кування, умови життя, що пере-

дували захворюванню, про які

лікар дізнається від хворого, його

родичів. А. допомагає визначити

діагноз та зробити прогнозування

захворювання, а також підібрати

методи лікування, виховання та

навчання.

АНІЗОМЕТРІЯ (від грец.

anisos — неоднаковий, metron -

вимірювання, opsis - зір) - різна

рефракція обох очей. А. може бу-

ти вродженою чи набутою. При

значній А., але не більш як 2,0 D

на кожному оці, призначають рі-

зні коригуючі лінзи. Така різниця

скла в окулярах підвищує гост-

роту зору, сприяє розвитку інших

зорових функцій.

При А. більш як 2,0 D вико-

ристання різних скелець на обид-

ва ока неприпустиме. У таких

випадках призначають окуляри,

які відповідають рефракції ока,

що краще бачить. Таким чином

досягається повна або майже по-

вна гострота зору на цьому оці.

Гострота зору другого ока відпо-

відно дещо підвищується або зо-

всім не змінюється, що може

призвести до розладів бінокуляр-

ного зору. Око, яке гірше бачить,

поступово перестає функціонува-

ти і на ньому може розвинутися

косоокість чи амбліопія.

При невеликій А. учні з висо-

кою гостротою зору можуть на-

вчатися в масовій школі. Якщо

при А. гострота зору з корекцією

на кращому оці залишається ду-

же низькою, діти мають навчати-

ся у школі для слабозорих.

АНКЕТА (з фр. enquête - ро-

зслідування, дізнання) - засіб

збирання первинної соціологіч-

ної, соціально-психологічної,

психолого-педагогічної інформа-

ції, оформлений у вигляді набору

питань, логічно пов’язаних із

центральним завданням дослі-

дження. А. використовують для

опитувань (анкетувань), що про-

водяться з метою з’ясування біо-

графічних даних, думок, оцінок,

ціннісних орієнтацій, установок,

диспозицій тощо. Питання А.

мають бути лаконічними і не ма-

ти натяку на бажану для дослід-

ника відповідь.

В А. використовують такі ви-

ди питань: відкриті (питання без

варіантів відповідей), закриті

(питання з варіантами відповідей,

що дозволяють стандартизувати

процедуру їхньої інтерпретації),

напівзакриті (в яких крім варіан-

тів відповідей передбачена мож-

ливість внесення респондентом

своїх коментарів і зауважень).

Під час побудови А. слід урахо-

вувати особливості сприйняття

респондентом тексту анкети;

специфіку культури і практично-

го досвіду опитуваної аудиторії;

послідовність подачі запитань

(питання, розташовані в різній

послідовності, дозволяють отри-

мати різну інформацію), рівно-

цінність за обсягом смислових

блоків А. тощо.

АНКЕТУВАННЯ — метод

збирання первинної соціологіч-

ної, соціально-психологічної,

психолого-педагогічної інформа-

ції опосередковано за допомогою

анкет. Матеріали А. використо-

вують для вирішення наукових і

практичних питань. У корекцій-

ній педагогіці та спеціальній пси-

хології використовують такі види

А.: за характером вибірки (масо-

ве; вибіркове; групове; індивідуа-

льне); за формою персоніфікації

респондента (анонімне, персоні-

фіковане); за формою опитування

(усне (інтерв’ю); письмове); за

способом спілкування з респон-

дентом (очне, заочне (пресове -

через друковані засоби масової

інформації; телефонне; поштове;

Інтернет-А.); за рівнем стандарти-

зації (повністю стандартизоване

(використовують анкети із закри-

тими питаннями); частково стан-

дартизоване (в якому також вико-

ристовують напівзакриті та відк-

риті запитання).

Надійність результатів А. за-

лежить від правильності відбору

респондентів, досвіду їх участі в

А. та їхньої належної мотивації

до А., правильності побудови ан-

кет, відповідності поставлених

питань меті дослідження. Як ме-

тод дослідження А. має переваги

(оперативність, економія коштів і

часу та ін.) і недоліки, пов’язані з

суб’єктивністю отримуваної ін-

формації. Тому А. необхідно по-

єднувати з іншими методами

збирання первинної інформації.

АНОМАЛЬНІ ДІТИ - (грец.

апотаІоБ - нерівність, відхилен-

ня) - неправильність, відхилення

від загальної закономірності, не-

нормальність. У педагогіці та

психології - відхилення особи

від нормального фізичного та ро-

зумового розвитку,

А. у розвитку дитини вивчає

дефектологія, яка використовує

поняття «аномальні діти» (А.д.).

Це діти, які мають суттєві відхи-

лення від нормального фізичного

або психічного розвитку і потре-

бують спеціальних умов навчан-

ня й виховання, що забезпечують

корекцію і компенсацію наявних

вад. Залежно від виду А. розріз-

няють основні категорії А.д.: з

порушеннями інтелектуального

розвитку (розумово відсталі); за-

тримкою психічного розвитку;

вадами слуху (глухі, зі зниже-

ним, оглухлі); вадами зору (сліпі,

зі зниженим зором, осліплі); з

важкими розладами мовлення;

порушенням опорно-рухового

апарату. Серед зазначених кате-

горій є діти, які мають складні

вади (глухі розумово відсталі,

глухі з вадами зору, глухі з по-

рушенням опорно-рухового апа-

рату, глухі із затримкою психіч-

ного розвитку, сліпоглухі, з син-

дромом дитячого аутизму тощо).

А., що лежать в основі відхилень,

можуть бути спадковими, вро-

дженими і набутими. Спадкові А.

зумовлені генетичними фактора-

ми. У виникненні вроджених де-

фектів важливу роль відіграє ен-

до- та екзогенний патологічний

вплив на внутрішньоутробний

розвиток дитини (захворювання

матері в період вагітності, інток-

сикації, імунний конфлікт, поло-

гові травми). Причиною набутих

А. є шкідливий вплив на організм

дитини в наступні періоди її роз-

витку (різноманітні захворюван-

ня: грип, кір, скарлатина, паро-

тит, менінгіт, енцефаліт, поліомі-

єліт, інтоксикація, рідше травми).

Кожна категорія А.д. має своєрі-

дні причини виникнення того чи

іншого дефекту, особливості

психічного та можливості інте-

лектуального розвитку.

Теор. обґрунтування пед. кла-

сифікації А.д. зробили вчені-

дефектологи - Р. Боскіс, Л. Ви-

готський, І. Єременко, М. Земцо-

ва, Р. Левіна, В. Лубовський, Л.

Нейман, М. Певзнер. Аналогічна

класифікація А.д. є загальнови-

знаною в багатьох країнах світу.

Закономірності розвитку дітей

зазначених категорій спільні, у

них психофізичний розвиток де-

термінований як внутрішніми,

так і зовнішніми передумовами,

втім перебіг цього процесу в ко-

жної категорії ма^ і/виі и\/иилпви-

сті. Урахування цих особливос-

тей у навч.-виховному процесі

забезпечує ефективність реаліза-

ції можливостей розвиватися ко-

жній категорії дітей. Тому кож-

ний тип спеціальної школи має

свою програму навчання й вихо-

вання, методи, режим роботи.

Навч. план кожного типу спеціа-

льного навч. закладу передбачає

особливі види діяльності, зумов-

лені характером порушень, наяв-

них у дітей (напр., у закладах для

глухих дітей і дітей зі зниженим

слухом - розвиток слухового

сприймання та формування ви-

мови, предметно-практичне на-

вчання, музично-ритмічні занят-

тя та ін.; у закладах для сліпих

дітей і дітей зі зниженим зором -

навчання письма і читання рель-

єфним шрифтом, рельєфне ма-

лювання і креслення, розвиток

зорового сприймання, просторо-

вого орієнтування тощо). Тому

важливого значення набуває ран-

ня диференційна діагностика

психофізичного розвитку всіх

категорій дітей, включення їх у

корекційне навчання в ранньому

віці. Відбір дітей до спеціальних

навч.-виховних закладів у систе-

мі МОН України здійснюють

психол.-медико-пед. консультації

(ПМПК), що провадять свою ро-

боту відповідно до Положення,

затвердженого 1993 р. МОН та

МОЗ України. У Положенні пе-

редбачено створення зональних

ПМПК (з розрахунку - одна кон-

сультація на 120 тис. дітей віком

«V- „------------------ — ^

діагностики дітей і підлітків із

відхиленням у розвитку, їх від-

бору до спеціальних навч.-

виховних, лікувальних закладів

відповідного типу, консульту-

вання батьків, педагогів із питань

надання медико-психол. допомо-

ги дітям, а також центральних

ПМПК для координації діяльнос-

ті зональних та розгляду діагнос-

тично-складних і конфліктних

випадків. У деяких країнах для

діагностики застосовують стан-

дартизовані тести, за допомогою

яких розвиток А.д. визначається

за єдиним сумарним показником