1.2. Методологічні засади фізіології та психології праці

Фундаментальним для фізіології і психології праці є поєднання у праці двох взаємодіючих аспектів: зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній аспект являє собою процес матеріальних, енергетичних та інформаційних взаємодій суб'єкта з предметом праці. Ці взаємодії опосередковуються знаряддями праці відповідно до конкретної технології, організації та умов праці. Суб'єкт праці виступає як жива машина, що виконує певні дії, і як організатор процесу праці.

Внутрішній аспект праці полягає в суб'єктивному відображенні працівником зовнішнього її аспекту, що виражається в плануванні, програмуванні, регулюванні, контролі, оцінюванні, коригуванні трудових рухів, дій, результатів діяльності.

Функції людини як організму у процесі праці, енергетичні і нервово-психологічні затрати працівника, біомеханічні особливості трудових рухів вивчає фізіологія праці. Фізіологічні функції під впливом трудових навантажень, умов та організації праці зазнають певних змін, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для організму. Тому предметом фізіології праці є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Основним завданням її є обґрунтування практичних заходів щодо підвищення працездатності, запобігання перевтомі працівників і створення умов оптимальної життєдіяльності з метою підвищення ефективності праці.

Психологія праці вивчає функціонування працівника як особистості. Вона особливу увагу приділяє професійно важливим властивостям особистості, психічним процесам, образно-понятійним моделям, які формуються в процесі праці і забезпечують цей процес. Предметом психології пращ є психіка людини в умовах виробництва, закономірності функціонування та формування особистості у процесі праці. Основне завдання психології праці - вивчення потенційних можливостей психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника. Психологія праці вивчає також психологічні особливості різних видів трудової діяльності залежно від конкретних виробничих умов, знарядь і методів праці. Саме психологічні особливості трудової діяльності зумовлюють ті чи інші вимоги до психічних процесів і властивостей працівника.

Предметом курсу «Фізіологія і психологія праці» є закономірності динаміки фізіологічних і психічних функцій людини у процесі праці.

Фізіологія і психологія праці - наукові дисципліни, що виникли й сформувалися на стику наук про працю і наук про людину та особистість. Водночас фізіологія праці є частиною загальної фізіології, а психологія праці - частиною загальної психології. Тому основні методологічні принципи фізіології і психології праці визначаються відповідно загальною фізіологією та загальною психологією.

Фундаментальні методологічні принципи фізіології і психології праці такі: принцип нервізму - провідну роль в організмі відіграє нервова система; принцип єдності організму з навколишнім середовищем; принцип урівноваження - намагання організму встановити певні відношення з навколишнім середовищем; принцип цілісності організму - організм функціонує як єдине ціле, що забезпечується діяльністю нервової системи; принцип відображення у свідомості об'єктивної реальності - всі психічні явища є продуктом та умовою відображення; принцип суспільно-історичного детермінізму розвитку психіки й свідомості - всі психічні явища причино зумовлені; принцип єдності свідомості та діяльності - свідомість утворює внутрішній план діяльності, її програму; принцип розвитку особистості в діяльності; завдяки діяльності особистість стає суб'єктом пізнання та перетворення об'єктивної реальності (однією з основних ознак розвитку особистості є її здатність до творчості, продуктивної діяльності, досягнення суспільне і особистісне значущих результатів); принцип психічної регуляції - виявляється в організації і спрямованості зовнішніх дій, поведінкових реакцій, вибірковості пізнавальних процесів, чіткості психомоторних дій.

У конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці як наука базується на таких загальнонаукових підходах: комплексності - фізіологія і психологія праці входить до комплексу суспільних, технічних та природничих наук, які вивчають трудову діяльність і людину; системності - визнаються зв'язки між елементами системи, ієрархія їх рівнів та етапів розвитку, підпорядкованість принципам саморегуляції; особистісного - врахування соціально-психологічних та індивідуальних особливостей особистості; гуманізму - людина визнається найвищою цінністю; єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.

Завдання фізіології і психології праці визначаються об'єктом і предметом дослідження - закономірностями функціонування людського фактора в процесі праці. Основним завданням фізіології і психології праці є гуманізація праці. Під гуманізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму та професійній деформації працівника, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.

Наукову основу гуманізації праці становлять знання: про закономірності життєдіяльності людського організму в процесі праці; рухову активність працівника; зміни працездатності і механізм втоми працівника під впливом різних виробничих і соціальних факторів; психофізіологічні принципи та критерії раціоналізації трудових процесів, операцій і рухів, робочої пози, режимів праці і відпочинку залежно від змісту, важкості та інтенсивності праці; динаміку психічних процесів, можливості та обмеження щодо сприймання й переробки інформації; особистісні властивості працівника та закономірності їх розвитку залежно від вибору професії та засвоєння трудових навичок і вмінь.

Завданнями фізіології і психології праці є також розробка практичних рекомендацій з таких питань: підвищення працездатності і профілактики перевтоми працівників; якомога повніше використання творчого потенціалу працівників; запобігання монотонності праці, можливості її збагачення; оптимізації виробничого середовища; нормування м'язових і нервово-емоційних навантажень; організації робочих місць і раціоналізації трудових процесів; проектування режимів праці і відпочинку; «вдосконалення професійної орієнтації, професійного відбору й виробничого навчання; стимулювання трудової активності працівників на основі вдосконалення механізму мотивації.

Фізіологія і психологія праці справедливо вважається теоретичною основою організації праці, оскільки дає теоретичне обґрунтування таких її напрямків: поділ і кооперація праці; вдосконалення трудових прийомів і рухів, планування та організація робочих місць; методи виробничого навчання, формування трудових навичок і вмінь; розробка режимів праці і відпочинку; нормування праці; поліпшення умов праці; профорієнтація, вибір професії та розставляння кадрів; оплата й стимулювання праці; підвищення культури праці.

Фізіологічні методи застосовуються для вивчення функціонального стану працівника та оцінювання реакції різних систем організму на виконання конкретної роботи. Психологічні методи дають змогу простежити динаміку психічних процесів, оцінити рівень розвитку психічних властивостей особистості, провести психологічний аналіз діяльності.

До фізіологічних методів належать методи дослідження функціонального стану центральної нервової системи, рухового апарату, м'язової сили й витривалості, дихання й газообміну, стану серцево-судинної системи, аналізаторів. Найдоступнішими для вивчення центральної нервової системи працівника, зокрема мозкової його працездатності, в умовах виробництва є інтегральні методики, засновані на різних буквених і цифрових тестах. Серед тестів відомі буквені таблиці Бурдона, Анфімова, А. Г. Іванова-Смоленського, М. Н. Коновалова, а також цифровий тест Грюнбаума, цифрова таблиця К.К. Платонова, кільця Ландольта. Мозкова працездатність за цими тестами оцінюється врахуванням помилок і затрат часу на виконання завдання.

Для оцінювання функціонального стану нервової системи застосовуються також методики вимірювання прихованого часу рефлекторних реакцій. Однією з таких методик є сенсомоторна аналізаторна рефлексометрія.

Відповідні вимірювальні прилади називають хронорефлексометрами. На дію того чи іншого подразника (звук, світло, колір) працівник реагує певним способом, а відліковий пристрій фіксує час рухової реакції. При цьому може вивчатися час простої реакції або час реакції розпізнавання та вибору. Проста реакція - це реакція на один відомий сигнал. Реакція розпізнавання полягає в реагуванні на один з двох або кількох сигналів. Реакція вибору характеризується тим, що на кожний сигнал людина відповідає певною дією. Збільшення часу реакції свідчить про зниження працездатності.

Біоелектричну активність головного мозку вивчають методом електроенцефалографії. Переважання високочастотних коливань вказує на процес збудження в корі головного мозку, спричинений психофізіологічним напруженням під час роботи.

Руховий апарат працівника вивчається методами тремометрії, координатометрії, динамометрії, ергографії і т. ін. Тремометрія полягає в реєстрації мимовільних коливань окремих ланок тіла працівника за допомогою спеціальних приладів - так званих тремометрів. Вираженість тремору оцінюється частотою дотиків стрижня до металічного кільця за одиницю часу та амплітудою. Нормальними вважаються частоти тремору від 2 до 23 Гц. М'язовий тремор використовується як показник втоми. Координатометрія - це реєстрація мимовільних відхилень від певної точки або лінії, якої працівник має додержувати. Відповідний засіб вимірювання називають координометром.

Для визначення сили й витривалості окремих м'язових груп застосовується динамометрія. Основними приладами для вимірювання м'язової сили є кистєвий і становий динамометри.

М'язова витривалість, що характеризується тривалістю витримування певного дозованого зусилля або зниженням сили за певний відрізок часу, вимірюється динамометром Розенблата.

Для реєстрації виконання дозованої фізичної роботи окремими руховими ланками до появи втоми застосовуються ергографи (кистеві, плечові, ніжні). Ергографи дають змогу записати криву м'язової втоми працівника.

Стан серцево-судинної системи працівників досліджують методом пульсометрії та вимірювання артеріального кров'яного тиску. Пульс можна виміряти пальпаторним способом, а тиск - тонометром за методом Короткова. Розрахунками визначаються показники ударного та хвилинного об'єму крові, середньо-динамічний тиск.

Функціональний стан органів дихання працівника вивчається методами пневмографи і спірометрії. За допомогою пневмографа фіксуються дихальні рухи грудної клітки, а спірометром вимірюють дихальний об'єм, життєву місткість легень. Маючи такі дані, обчислюють хвилинний обсяг дихання. За змінами частоти й глибини дихання можна оцінити важкість фізичної роботи. Коли відома частота дихання, за емпіричними формулами розраховують затрати енергії на виконання роботи.

Основними психологічними методами, що застосовуються у психології праці, є спостереження, опитування, тести та експеримент. Мета спостереження - виявити професійно важливі особливості психічних процесів, вивчаючи й порівнюючи зовнішні прояви діяльності людини та результати її праці. Спостереження доповнюється об'єктивним реєструванням досліджуваних процесів. Ідеться про фотографію робочого дня, хронометраж, визначення латентних (прихованих) періодів різних сенсомоторних реакцій. Важливе значення під час спостережень має аналіз помилкових дій працівника. Опитування (усне, письмове, вільне, стандартизоване), що базується на отриманні відповідей на поставлені запитання, має допоміжне значення у психологічному вивченні діяльності. Для точної кількісної або якісної характеристики психічних процесів, оцінювання поведінки працівників використовуються тести.

Тести - це спеціалізовані методи психологічного діагностичного дослідження. Вони поділяються на тести-опитувальники і тести-завдання. Перші містять запитання, відповіді на які дозволяють зробити висновки про психологічні якості працівника. Другі містять серію спеціальних завдань, за результатами виконання яких оцінюється рівень розвитку того чи іншого психічного процесу. Наприклад, увагу вивчають за допомогою червоно-чорних таблиць Шульте - Платонова, методом додавання чисел з переключенням, методом «переплутаних ліній», а пам'ять - методом утриманих членів ряду, методом тотожних рядів. При цьому фіксуються час і якість виконання тестового завдання.

Одним з найпродуктивніших методів вивчення трудової діяльності є природний експеримент. При цьому працівник не знає, що він є об'єктом дослідження. Вивчатися в такому разі можуть зміни у структурі діяльності, робочій позі, емоційні стани, реакції на зовнішні подразники, мотиви і т. ін., що дає змогу оцінити роль цих факторів в організації праці.

Ефективне вивчення функціонального стану працівника, його працездатності і втомлюваності чи професійної придатності можливе за умови розумного поєднання різних методів дослідження.