Внутрішньоорганізаційний шлях нововведення на підприємстві [5]

Етапи інноваційного процесу	Сутність діяльності
І. Визначення необхідності в в інновації	Обізнаність з проблемою, визнання необхідності в нововведенні; переконання членів організації в необхідності нововведення
ІІ. Збирання інформації про інновацію	Первинна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про нововведення
ІІІ. Попередній вибір нововведення	Оцінювання інформації про нововведення, вибір інновації
IV. Прийняття рішення щодо впровадження нововведення	Розроблення рішення про впровадження інновації, затвердження рішення про впровадження інновації у виробництво
V. Упровадження	Пробне впровадження, повне впровадження і використання
VI. Інституціоналізація	Рутинізація, дифузія

Найважливішим етапом є вибір нововведення, який здійснюють за певною сукупністю критеріїв, серед яких найчастіше зважають такі:

• прибуток (рівень віддачі на вкладений капітал);

• рівень фактичних витрат на купівлю чи створення нововведення;

• рівень ризику й невизначеності внаслідок упровадження;

• відповідність нововведення системі цінностей і норм поведінки в організації;

• дієвість нововведення (можливість досягнення цілей);

• складність для освоєння персоналом;

• можливість переходу до попередніх методів управління в разі невдачі при впровадженні нововведення.

Рис. 3.6. Об’єкти інтелектуальної власності, отримані в результаті реалізації інноваційного процесу

Трансфер технологій є найважливішим елементом інноваційного процесу за ринкових умов. Розрізняють трансфер технологій по вертикалі (від зародження ідеї, її втілення в матеріальний об’єкт до реалізації і споживання) і по горизонталі (передавання однією особою іншій об’єктів технологічного обміну).

Передавання технологій може здійснюватись як в межах однієї країни, так і бути міжнародною операцією, коли технологія передається через національні кордони з однієї країни в іншу. Передавання технологій вважається актом, що відбувся, лише тоді, коли одержувач почав активно використовувати отриману технологію для виробничих цілей. До моменту її ефективного використання відбувається лише передавання інформації.

Трансфер технологій через торгівлю науково-технічними знаннями здійснюється із застосуванням різних форм і методів, найпоширенішими серед яких є такі:

1. Торгівля ліцензіями – найважливіша міжнародна форма трансферу технологій. Предметами ліцензійної торгівлі виступають як об’єкти промислової власності, так і об’єкти авторського права, включно з базами даних і комп’ютерними програмами.

2. Торгівля науково-технічними послугами, або інжиніринг, під яким розуміють надання на договірній основі комплексу інженерно-технічних послуг, пов’язаних з дослідженням, проектуванням, будівництвом, уведенням в експлуатацію, розробленням нових технологічних процесів або їх удосконаленням на підприємствах замовника. Застосування інжинірингу зумовлене необхідністю узагальнення і залучення науково-технічних знань і світового досвіду для розв’язання науково-технічних та виробничих проблем.

Основний перелік інжинірингових послуг включає розроблення інноваційного проекту за конкретних умов, проведення тендерів, нагляд за виготовленням устаткування та будівельно-монтажними роботами, допомогу в підготовці персоналу, введення об’єкта в експлуатацію, консультації після введення об’єкта в дію.

3. Торгівля високотехнологічною продукцією. Метою закупівлі зразків нової техніки за кордоном може бути проведення випробувань різних машин, приладів, матеріалів для порівняння із вітчизняними аналогами, доопрацювання власної продукції до рівня передових зразків, копіювання для створення власного виробництва.

4. Спільні підприємства (СП) можна розглядати як одну із найбільш розвинутих форм коопераційної співпраці, а також як нову форму іноземних інвестицій. Місцеві партнери зацікавлені в залученні іноземного капіталу, технології та технічного досвіду і можливістю з їх допомогою організувати ш ефективніше виробництво, розподіл і збут на місцевому ринку, а також вийти на інші ринки. Договір про створення спільного підприємства оформлюють відповідно до законодавства країни-резидента, діяльність СП також регулюється цим законодавством.

Питання передавання технологій, ноу-хау тощо в рамках СП вирішують двома шляхами. Перший полягає в укладанні угоди на передавання технології у відповідній формі (патентна ліцензія, ліцензія на ноу-хау, технічна допомога, інжиніринг), яка розглядається як частина договору про створення СП.

Другий – технологія, що передається, виступає як форма інвестиції, вклад однієї зі сторін у статутний капітал СП в нематеріальній формі. Проблема пов’язана з оцінюванням таких інвестицій, визначенням їхньої реальної вартості. Завищена вартість нематеріального вкладу призводить до викривлення структури капіталу СП. Іноземний власник технології в цьому разі отримуватиме більші за реальні доходи і вищу частку капіталу в разі припинення діяльності СП. Одначе є й позитивні аспекти нематеріальної форми вкладу в статутний капітал СП. Зокрема, іноземний інвестор буде зацікавлений у постійному вдосконаленні технології, оскільки його єдина винагорода – доходи від діяльності СП.

5. Будівництво заводів “під ключ” – форма обміну технологіями, в результаті якої сторона, яка передає технологію, бере на себе обов’язки підрядника і відповідає за весь цикл будівництва об’єкта, а також проектування, надання ліцензій, постачання обладнання, монтаж, технічне консультування, організацію й управління виробництвом.

6. Промислова кооперація – це вид виробничо-технічних зв’язків між юридично незалежними національними або іноземними фірмами та компаніями. Вирізняють такі форми промислової кооперації:

• передавання ліцензій з оплатою у вигляді постачання продукції, яка виробляється, за їх використання;

• постачання обладнання, заводів, цехів, дільниць, ліній з оплатою продукцією, яка виробляється на них;

• спільне виробництво і спеціалізація;

• постачання комплектувальних виробів та напівфабрикатів у рамках субконтрактів для використання їх в готових виробах;

• спільна участь у будівельних проектах або тендерах на будівництво промислових об’єктів.

Основними мотивами укладання угод щодо промислової кооперації є: набуття технологічних знань, пошук ліпших умов для виробництва і використання трудових ресурсів, збільшення серійності або спеціалізації виробництва, пошук нових ринків збуту, зменшення виробничих витрат тощо. Особливістю укладання угод щодо промислової кооперації при передаванні технологій, здійсненні технічної допомоги, постачанні виробничого обладнання є нарахування платежів не від обсягу виробленої продукції, а від отриманого прибутку чи економії витрат, що стали результатом промислової кооперації.

7. Технічна допомога та технічні послуги. Угоди і контракти про надання технічних послуг та допомоги можна об’єднати у дві групи: у першій вони є головним предметом угоди, у другій – включені як розділ до відповідних угод про передавання технологій або постачання обладнання.

Ретельне опрацювання предмета й умов контракту з виокремленням прав та обов’язків сторін особливо актуальне при наданні технічної допомоги, оскільки мова йде про купівлю “невідчутних товарів” – технічних послуг, виконання досліджень, навчання та підготовки кадрів. У таких угодах є елементи інжинірингових послуг, підрядних робіт, контрактів на оренду приладів та інструментів.

Міжнародний досвід свідчить, що особливу увагу в контрактах про технічні послуги слід приділити навчанню персоналу та підготовці кадрів. Зрештою успіх проекту при передаванні складної технології залежатиме від здатності персоналу сторони, яка її приймає, освоїти нове обладнання та виробничі процеси, налагодити збутову мережу та службу маркетингу, самостійно проводити НДДКР для вдосконалення придбаної технології та ноу-хау.

8. Франчайзинг – це особлива форма контрактних відносин, яка заснована на продажу товарів, послуг або технологій підприємства.

За договором франчайзингу продавець (франчайзер) надає покупцю (франчайзі) право на використання власного товарного знака, фірмового найменування та інших об’єктів інтелектуальної власності відповідно до концепції франчайзера.

9. Лізинг – специфічна форма оренди машин та обладнання. Сутність лізингової операції полягає в наданні однією зі сторін (лізингодавцем) іншій стороні (лізингоотримувачу) товару у виключне користування на певний визначений термін за певну винагороду на підставі лізингової угоди. Згідно з угодою право власності на товар зберігається за лізингодавцем. Угодою передбачено також надання постійної технічної допомоги з боку лізингодавця у вигляді обслуговування і консультацій.

10. Спільні НДДКР на комерційній основі дозволяють сторонам, які співпрацюють, зменшити витрати на вирішення науково-технічних та виробничих проблем. Ця форма трансферу може використовуватися як на стадії розв’язання технічних проблем у дослідно-конструкторських розробленнях, так і на стадії промислового освоєння технології.

Проте за умов інтенсифікації науково-технічного розвитку відмова від інвестицій в освоєння нововведень призводить до значно більших фінансових втрат. Тому створюються нові економічні механізми, які сприяють впровадженню новітніх досягнень НТП та зводять до мінімуму фінансовий ризик окремого інвестора. Одним із таких механізмів є ризикове (венчурне) фінансування інновацій, завдяки яким були розроблені і впроваджені в життя мікропроцесори, персональні комп’ютери, технології генної інженерії тощо.

Згідно зі світовою практикою, процес венчурного фінансування здійснюється в кілька етапів. На першому етапі формується фонд венчурного капіталу, який акумулює кошти з різних джерел – корпорацій, страхових компаній, пенсійних фондів, приватних інвесторів, банків тощо.

Другий етап – це створення компанії з управління активами фонду, яка власне здійснює розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що зменшує ризик втрати коштів венчурного капіталу.

Венчурний капітал можна розглядати як високоризиковану форму прямого інвестування в акціонерний капітал малих інноваційних фірми, які мають перспективи швидкого зростання за рахунок реалізації новаторської ідеї .

Венчурне фінансування має низку відмінностей від банківського фінансування або фінансування стратегічного партнера:

• зокрема, інвестори капіталу заздалегідь погоджуються з втратою коштів за невдачі реалізації інновації в обмін на високу норму прибутку в разі її успіху;

• такий вид фінансування є довгостроковим – очікувати прибутку потрібно від 3 до 7 років у вигляді приросту ринкової вартості пакета акцій;

• венчурний підприємець на відміну від стратегічного інвестора орієнтується на 25 – 40% акцій, а не на контрольний пакет;

• венчурний капіталіст зацікавлений в успішній діяльності компанії-реципієнта інвестицій і надає їй консультативні, інформаційні, управлінські та інші послуги;

• повернення коштів здійснюється завдяки зростанню в ціні частки інвестора у складі власності фірми.

Найважливішими критеріями, якими керуються венчурні капіталісти при наданні інвестицій, є:

• наявність професійної команди управлінців, що здійснюватиме інноваційний проект,

• його унікальність та висока очікувана прибутковість.

Отже, венчурний капітал активно надає кошти на всіх етапах комерціалізації інновацій. Оскільки фундаментальні дослідження з подальшою комерціалізацією здійснюють в лабораторіях і підрозділах ТНК і великих компаній, суттєвого значення набуває корпоративне фінансування (рис. 3.8).

На рис. 3.9 наведено джерела фінансування інноваційної діяльності, якими можуть скористатися вітчизняні підприємства.

Рис. 3.9. Джерела фінансування інноваційної діяльності

Джерелами власних коштів, які спрямовують на інноваційну діяльність (на будь-якому етапі інноваційного процесу), є нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та грошова частина внесків власників компаній.

Великі вітчизняні компанії концентрують кошти з нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань у фондах розвитку та фондах амортизаційних відрахувань, які потім використовують для оновлення і розширення виробництва, здійснення дослідно-конструкторських і технологічних проектів освоєння нової конкурентспроможної продукції.

Грошова частина внесків власників організації у статутний фонд може бути використана для реалізації проектів розвитку (у тому випадку, коли організаційно-правова форма дозволяє їх залучати).

Залучені фінансові кошти у вигляді емісії цінних паперів для фінансування інноваційної діяльності можуть здійснювати лише публічні і приватні акціонерні товариства. У вітчизняній практиці емісія акцій не набула значного поширення. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додатковий випуск акцій не буде розміщено, а це призведе лише до додаткових фінансових втрат. Доброчинні внески сторонніх осіб використовують в разі суттєвої соціальної спрямованості інноваційного проекту, коли останній викликає інтерес у суспільства, що дає змогу консолідувати частину вказаних коштів для його реалізації [9; 11].

Позикові фінансові кошти передбачають повернення їх зі сплатою відсотків або без сплати. Джерелами їх є кошти бюджетів, позабюджетних фондів (згадувалися вище), банківські кредити, іноземні інвестиції.

Нетрадиційними формами кредиту є лізинг, форфейтинг і франчайзинг.

Лізинг – це адекватна сучасним умовам форма взаємодії підприємницьких структур і фінансових інститутів, що сприяє зростанню інноваційної активності і є методом підтримки малого і середнього бізнесу. За своєю суттю це кредит виробнику для придбання різних видів нововведень шляхом оренди. Ця форма відносин особливо важлива для вітчизняних підприємств, де потрібно замінити близько половини наявного обладнання, на якому неможливо випускати сучасну якісну продукцію. Лізингоотримувач може використати у виробництві новацію за незначну плату, а за необхідності викупити отримане в лізинг обладнання. Лізингова угода вигідна для всіх учасників – для лізингодавця це спосіб ефективного вкладання капіталу з невеликим ризиком, оскільки обладнання утримують на його балансі протягом терміну дії договору оренди. Лізингоотримувач має змогу одержати устаткування і розпочати нове виробництво без суттєвих одноразових витрат, які на першому етапі покриває лізингова компанія, а також зменшити базу оподаткування і податкові платежі, оскільки лізингові платежі відносять на собівартість продукції або послуг.

Форфейтинг – це фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. Використовується для акумулювання фінансових коштів на реалізацію інноваційного проекту, якщо в інвестора бракує коштів. Він підписує векселі, терміни погашення яких рівномірно розподілені в часі, що дає йому змогу отримати відстрочку за платежами і гарантії банку щодо їх забезпечення.

Франчайзинг (див. 3.4. Трансфер технологій) є популярною фінансовою схемою залучення інвестиційних ресурсів у процес тиражування інноваційних проектів, які пройшли апробацію ринком.

Слід зазначити, що обсяги залучення прямих іноземних інвестицій незначні через несприятливий інвестиційний клімат і непривабливість для іноземних інвесторів вітчизняних підприємств.

Випуск облігацій у розвинених країнах є поширеним джерелом залучення капіталу під відносно низькі відсоткові ставки через невисокий ризик втрати капіталу. В Україні майже не використовується через необхідність сплати інвесторам високих ставок для покриття їх ризиків.

Реалізація інноваційного процесу потребує значних фінансових коштів, кожне з яких має певну вартість, тому потребує ретельного обґрунтування для прийняття відповідного рішення і інноватором, і інвестором (див.

Рис. 3.7. Класифікація видів ліцензій