3. Незалежність Алжиру

16 вересня 1959 де Голль виступив з промовою, в якій вперше визнав право алжирців на самовизначення. У колах ультраправих це викликало лють. Вони почали розуміти, що помилилися у своєму виборі і привели до влади людину, яка, можливо, і погубить Французький Алжир. Перший виступ проти де Голля відбулося в кінці січня 1960 року, коли група студентів спробувала підняти заколот в алжирській столиці і почала споруджувати барикади. Цього разу армія в цілому залишилася лояльна уряду, і бунт провалився, увійшовши в історію війни під назвою "тиждень барикад".

1960 став "роком Африки" - 17 країн континенту отримали незалежність, але Алжиру серед них не було. Війна тривала, хоча вже й не з такою інтенсивністю, як раніше. Влітку вперше пройшли переговори між представниками французької влади і Тимчасового уряду Алжирської республіки, що закінчилися, втім, безрезультатно. Де Голль протягом року зробив ряд заяв, що припускає можливість зміни статусу Алжиру. 8 січня 1961 був проведений референдум з питання про долю алжирської проблеми. За надання Алжиру незалежності висловилися 75% учасників опитування ^[15]. Відповіддю ультраправих на це волевиявлення став черговий путч в Алжирі, що почався 21 квітня. Він був організований чотирма генералами (за що і отримав назву "Путч генералів") і через кілька днів провалився, оскільки його не підтримали втомлені від війни солдати-призовники. Після придушення заколоту були розформовані кілька військових частин і підрозділів, які заплямували себе участю в ньому.

Влітку 1961 року активні бойові дії в Алжирі практично завершилися, оскільки обидві сторони вже не бачили в них сенсу; тривали лише дрібні сутички. Переконавшись, що де Голля просто так не зупинити, "ультра" вдалися до свого останнього козирю - тероризму. З початку року діяла Секретна збройна організація (ОАС); заради збереження Французького Алжиру французи вбивали французів. До кінця лютого 1962 угруповання за десять місяців провела 5000 замахів в Алжирі і 657 у Франції. На 12 квітня список жертв ОАС в Алжирі налічував 239 європейців і 1383 араба ^[16]. За весь час своєї діяльності ОАС організувала більше десятка замахів на де Голля. Ефект цих заходів виявився зворотним бажаного: терористичні акції остаточно дискредитували справу "ультра" в очах більшості французів.

Переговори між французьким урядом і ФНП поновилися навесні 1961 року і проходили в Евіан-ле-Бен. 18 березня 1962 було підписано Евіанські угоди, що завершили війну і відкрили Алжиру шлях до незалежності. На квітневому референдумі 91% французів висловилися на підтримку угод ^[17]. ОАС припинила безнадійну боротьбу лише 17 червня. 1 липня алжирці на референдумі майже одностайно підтримали незалежність своєї країни, яка була офіційно проголошена5 липня.

4. Після війни

Політика ФНП по відношенню до колонам відразу після завершення війни характеризується висунутим гаслом "Чемодан або труну" ^[18]. У перші ж місяці після підписання перемир'я близько 1 млн поселенців покинули свою батьківщину, емігрувавши до Франції і перетворилися на біженців.

5 липня 1962, в день проголошення незалежності Алжиру, в Оран прибула натовп озброєних людей, які взяли вбивати європейців. Різанина була зупинена через кілька годин втручанням французької жандармерії. У поіменному списку загиблих і зниклих без вести в той день значиться 153 людини ^[19].