Базова модель прийняття рішень

Альтернатива	S1	…	SJ	…	Sg
	P1	…	PJ	…	Pg
A1={ xlu}	Y11				Ylg
…
A1={ xlu}			Yij
…
A1={ xpu}	Ypl				Ypg

Корисність результату Y_ij , що позначається через Z_ij . визначається з використанням функції корисності L(.)=L(Y_ij).

Поняття «корисність» охоплює суть результату, ефективності економічного рішення або діяльності. Отже, корисність – це значення . яке ОПР надає явищу або об’єктами відносно своїх вищих очікувані або потреб. Зазначені очікування, потреби ОПР відображають прагнення тією мірою, якою ОПР як суб’єктом управління, на зміну стану якого спрямовано управлінське рішення. Корисність, що виражається як функція витрат, зусиль, способів тощо, може бути використана для оцінювання та вибору певного варіанта витрат чи зусиль. Така функція називається функцією корисності. У практичному застосування як інтервал можливих значень функції корисності найчастіше вибирається інтервал(0,1).

Для оцінювання ефективності реалізації альтернатив можуть бути використані різні підходи. Ілюстрацією може бути один з них – підхід на основі оцінювання суб’єктивно сподіваної корисності.

Приймаючи певну альтернативу. Наприклад А_{J ,}

ОПР фактично здійснює вибір лотереї виду

G(Y_il ,P_l ,Y_i2 ,P₂ ;Y_sg ,P_ig),

тобто здійснює вибір сукупності можливих результатів з ймовірностями їх одержання. У зв’язку з цим сукупна корисність лотереї (сподівана ефективність від реалізації алтернативи) визначається як зважена ймовірностями P ^суб _I імовірність кожного варіанта результатів:

Ei= P ^суб _I Z _il +…+ P ^суб _g Z_ig,

де Z_ij=L(Y_ij)-корисність результату Y_ij .

6.4 Особливості та структура системи підтримки прийняття рішень

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень:

• класична модель (класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.)

• поведінкова модель (Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;)

• ірраціональна модель(іррціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи.)

У вітчизняних і зарубіжних джерелах існує чимало різноманітних визначень СППР:

1. СППР є інтерактивною прикладною системою, що забезпечує кінцевими користувачам, які приймають рішення, легкий та зручний доступ до даних і моделей з метою прийняття рішень у погано структурованих та неструктурованих ситуаціях для різних сфер людської діяльності.

2. СППР ґрунтується на використання моделей процедур оброблення даних і думок. Які допомагають керівнику в прийнятті рішень.

3. СППР – інтерактивна автоматизована система, що допомагає ОПР використати дані та моделі для розв’язання неструктурованих і погано структурованих проблем.

4. СППР - комп’ютерна IC, що використовується для підтримки різних видів діяльності з метою прийняття рішень у ситуаціях, коли неможливо або небажано мати автоматичну систему, яка повністю вела б весь цей процес.

Узагальнюючи різні визначення, можна зробити висновок, що структуру СППР утворюють такі головні компоненти:

• БД;

• СУБД;

• база моделей;

• система управління базою моделей;

• інтелектуальний інтерфейс з ОПР.

База даних містить інформацію про об’єкти, що аналізуються, а в базі моделей зберігаються математичні, логічні, лінгвістичні та інші моделі, які використовуються для багатокритеріального, порівняльного аналізу альтернатив рішення.

У задачах конструювання СППР виділяють чотири базових різновиди їхніх структур: мережну, «сендвіч», шарову, межову. Незалежно від типу структури кожна з них містить три компоненти: діалог, БД і базу моделей.

Вибір конкретної структури СППР визначається її здатністю вирішувати в заданій ПС такі проблеми:

• інтеграцію власної БД з іншими внутрішніми та зовнішніми БД;

• мінімізацію часу очікування відповіді на запит;

• подолання труднощів у використання великих моделей;

• забезпечення координації діалогу з базою моделей і БД;

• зниження вартості побудови та підтримки системи;

• забезпечення адаптаційних можливостей в побудові й розвитку СППР.

Загальна структура мережної СППР зображена на схемі. До цієї структури належать:

• елементи діалогу (ЕД) користувача та СППР;

• елементи моделювання (ЕМ) – складові бази моделей;

• елементи БД (ЕБД);

• елементи інтерфейсу « система обслуговування поєднань» (обслуговування зв’язків з діалогом – ЗД; обслуговування зв’язків з моделюванням - ЗМ);

• координатор системи обслуговування зв’язків.

Структура мережі має особливості та переваги, які зумовлюють вибір її як основи для побудови СППР:

• кожний ЕД або бази моделей має власну систему обслуговування поєднань. З одним елементом структури СППР можуть з’єднуватися багато систем обслуговування поєднань;

• елементи структури мережі можуть бути неоднорідними, виникати в різний час і проектуватися різними особами;

ЕД₁

ЕД_м

ЗД₁

ЗД_м

- додання нового ЕД або бази моделей зводиться тільки до розвитку системи обслуговування поєднань.

Мережа структура СППР характеризується простотою та легкістю в інтегруванні її окремих елементів. Недоліком цієї структури є велика кількість ЕД.

Відповіді на запитання щодо рішень формуються СППР внаслідок синтезу ланцюжків переходів на елементах її структури. Загалом такі ланцюжків переходів на елементах її структури. Загалом такі ланцюжки можуть формуватися довільно з ініціативи ОПР. Водночас для підвищення ефективності системи потрібно виділити стійкі локальні ланцюжки – підструктури, що реалізують окремі задачі (комплекси задач).

В теорії прийняття рішень виділяють два основних напрямки досліджень: нормативний та описовий.

Представники нормативного підходу концентрують увагу на розробці організаційних, інформаційних та методологічних засад прийняття раціонального рішення. Нормативний підхід опрацьовує “правила руху” в управлінській роботі, дотримання яких має забезпечити прийняття раціонального рішення.

Описовий підхід спрямований на емпіричне дослідження поведінки окремих осіб та груп людей в процесі прийняття рішень. Він має на меті визначити закономірності формування в процесі взаємодії вихідних параметрів проблеми, що вирішується, та характеристик суб’єкта, який приймає рішення.

В рамках нормативного підходу перш за все досліджується процедура (загальна технологія) прийняття управлінських рішень.

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуітивна, яка у спрощеному схематичному вигляді представлено

Модель інтуітивної технології прийняття рішення

Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуітивної технології досвід прийняття рішень в аналогічних (подібних) ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт управління й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуітивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік – у значній імовірності помилки.

Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень

Раціональна технологія прийняття та реалізації управлінських рішень

У наведеній моделі представлена логіка реалізації раціональної технології прийняття рішень, але не відображено конкретний порядок проходження окремих етапів. У процесі підготовки рішення часто виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів