1.3.Методи, структура і категорії теорії прийняття рішень.

Управлінська діяльність осіб, що ухвалюють рішення, і персоналу управління в процесі розробки, прийняття і реалізації рішень досліджується в різних аспектах, що вимагає застосування різноманітних методів:

• спостереження,

• порівняння,

• аналізу,

• синтезу,

• моделювання та ін.

Структура теорії прийняття рішень:

• основи теорії і методології;

• система діяльності осіб, що ухвалюють управлінське рішення (людина як суб'єкт і об'єкт управлінського рішення);

• процес, технологія прийняття рішення;

• методи розробки, прийняття, обґрунтовування і реалізації управлінського рішення;

• основи ефективності схвалюваних управлінські рішення.

При розробці і практичному дослідженні положень теорії прийняття рішень необхідно враховувати, що у зв'язку з її інтенсивним розвитком як самостійної наукової дисципліни з'явилася безліч визначень і понять; при цьому багато кому з них властиві суперечність, невизначеність і різні тлумачення.

Категорії теорії прийняття рішень — її основна частина. Вони відображають найістотніші властивості процесів прийняття рішень і є невід'ємною складовою наукової мови теорії прийняття рішень, що виражає сутність, закономірності діяльності по ухваленню рішення і механізми їх прояву в практиці діяльності відповідних осіб. Кожна категорія характеризує, як правило, одну сторону або властивість предмету дослідження. Визначення взаємозв'язку категорій теорії прийняття рішень дає можливість пізнати її предмет в цілому. Сукупність категорій складає певну систему понять, в якій одні категорії, відображаючи самі узагальнені поняття і зв'язки, є вузловими, опорними, інші — частиною більш загальної категорії.

1.4. Закони управління, що впливають на прийняття управлінських рішень.

Ефективність схвалюваних рішення залежить, перш за все, від того, наскільки вибрана альтернатива дій керованого об'єкту враховує закони (закономірності) його управління і життєдіяльності. Механізм реалізації прийняття рішення повинен відповідати цим законам (закономірностям), об'єктивно діючим у сфері економічного, політичного або державного управління і визначаючим його функціонування і розвиток.

Для прийняття науково обґрунтованих рішень необхідно з'ясувати механізм дії, форми прояву законів і, головне, правильно їх використовувати в конкретній ситуації. Це дозволить свідомо створювати умови, в яких реалізуються об'єктивні закони, науково передбачати розвиток подій, висувати обґрунтовування і реальну мету управління, ухвалювати оптимальні рішення .

Загальні закони управління.

Закон целей (закон мети). Полягає в тому, що мета дій управляючої системи повинна вибиратися на основі об'єктивних законів руху (зміни) і специфічних законів функціонування елементів керованої організації. В іншому випадку буде вибрана нереальна мета дії, а управління буде хаотичним і неоптимальним. Згідно законам розвитку керованої організації (фірми, бізнесу) її рух (зміна) відбувається не хаотично і не в довільних напрямах, а за певними правилами. Ухвалене управлінське рішення повинно організовувати (обмежувати) різноманітність об'єкту управління, а не вступати в суперечність із законами його розвитку. Проте відповідність мети дій керованого об'єкту його законам руху ще не означає, що ця мета вибрана правильно. Так, в управлінському целепокладанні зустрічаються такі три проблеми:

1. Відповідність ресурсів, мети і умов їх досягнення. Наприклад, декабристи висували благородну, справедливу мету. Вони повинні були ощасливити народ або хоча б викликати його підтримку, але бажання суб'єкта управління так і не здійснилося.

При виборі мети необхідно враховувати наявні ресурси і діючі чинники, які є найважливішим засобом і умовою її досягнення. До них відносяться:

ресурси:

• природні

• матеріальні, фінансові

• людські (якісні і кількісні характеристики);

фактори:

• управлінські (механізм управління, технології, що використовуються, мають бути готові до реалізації мети);

• правові (система законів і механізми їх забезпечення, світогляд, традиції, спосіб життя і поведінка людей);

• демократичні (рівень розвитку системи самоорганізації життєдіяльності людей на основі їх прав і свобод, стан суспільних відносин, культури суспільства).

2. Відповідність мети вимогам зовнішнього і внутрішнього середовищ, а також методам їх досягнення (мета досягається, якщо вони вибрані з урахуванням вимог об'єктивних законів управління і існують відповідні їм методи управління).

3. Відповідність мети результатам управління (будь-яка діяльність та її продукт повинні мати соціальний ефект, наприклад, рішення, прийняте в соціальній сфері, повинне відповідати меті збереження і розвитку суспільства, його засад і цінностей). Для будь-якої системи управління, що реалізовує прийняття рішення, мета є "зовнішньою категорією", яку формують особи, приймаючі рішення, частіше за все інтуїтивно. При виборі мети дій необхідно враховувати наступне:

• мета повинна бути досяжною, відповідати реальній ситуації і мати відповідні ресурси;

• мета повинна бути ясною і стійкою, а не невизначеною і аморфною, не повинна конкурувати з іншою метою;

• мета може бути різною по характеру. Вона повністю залежать від призначення системи і умов її функціонування.

Закон різноманітності. Вимагає, щоб різноманітність дій, що виходить від управляючого органу, була не менше ніж різноманітність можливих змін керованого об'єкту. В іншому випадку керований об'єкт вийде не тільки з-під регулюючої дії (буде неможливий привести його до заданого стану), але також з-під управління. Порушення цього закону можна проілюструвати. Наприклад, керівник, що ухвалив невдале рішення, виправдовуючись, говорить: "Цього ми не знали. Це ми не передбачили. Цього ніхто не чекав. Це випадковість і т. д."

Закон необхідної різноманітності вимагає відповідності управляючої і керованої підсистем, відповідності механізму управління меті. Прикладом може бути необхідність відповідності системи управління суспільством культурній різноманітності, ментальності народу. Отже, підвищення різноманітності (рівня професійної компетентності) управляючого органу — важлива умова підвищення якості управління. Той, хто має глибокі знання, навики, розвинуті здібності, досвід в ухваленні рішень, може ухвалювати необхідні управлінські рішення в будь-якій ситуації, оскільки володіє великою різноманітністю засобів дії, культурою управління.

Закон традицій. Вимагає обліку традицій національних і сформованих під впливом організаційної культури, діючих норм в суспільстві, наявність у людей певних стереотипів.

Закон руху (зміни). Припускає наявність в процесі управління змін стану органів і об'єктів управління, процесів, що відбуваються в системі управління досягши мети . Отже, особи, приймаючі рішення, повинні враховувати, що після їх прийняття і реалізації обов'язкові зміни в системі управління.

Закон зворотного зв'язку. Встановлює зв'язок управляючого і керованого органів, їх специфічні причинно-наслідкові зв'язки (зв'язки взаємодії), в яких кожний елемент системи управління виступає і як причина, і як наслідок. Результат, досягнутий управляючою дією на керований об'єкт, викликає, у свою чергу, зворотну дію. Від досягнутого результату залежить подальша поведінка системи управління. Управляюча дія за наявності зворотного зв'язку поступово або швидко міняє свої значення в часі і залежно від раніше досягнутої різноманітності керованого об'єкту дозволяє зробити управління гнучким, економічним і здатним протистояти випадковим змінам в системі управління. Без знання істинного стану об'єкту управління, що динамічно змінюється, неможливо ухвалювати необхідні управлінські рішення.