Ігри медитації

Я – Сонце

Я –величезна гаряча куля. У мене багато світла, яке осяває Всесвіт. Я дуже люблю кожну планету, а особливо – Землю. Рано – вранці я прокидаюся, піднімаюся над горизонтом, розчісую свої промінчики та спрямовую їх у різні боки. Мої промені освітлюють поля, ліси, гори, річки, моря. Я щедро обдаровую теплом дорослих і дітей. Усі чекають на мене з нетерпінням і радіють моїй появі.

Я – сніг

Пухнасті пластівці-парашути плавно опускаються зверху вниз. Мої донечки-сніжинки торкаються до дерев чарівними пензликами та одягають їх в білосніжне вбирання. Падаючи на гілочки, ці шестигранні зірочки прагнуть обійняти кожен вигин для того, щоб прикрасити їх невагомим мереживом. Царівна-зима розпускає по лісах і полях, по дворах і дорогах білу мантію і прикрашає її діамантовими іскрами. У безмежному просторі розсипається сніговий пух, що вилетів із хмар, і наповнює все повітря рухом, свіжістю і тишею.

Я – вітер

Я – могутній чарівник. Можу бути сильним, пронизливим і холодним. Можу бути теплим, ніжним і ласкавим. Ховаюсь в кронах дерев, і вони привітно махають до мене гілками. Торкаюсь до квітів, і вони тихенько ворушать пелюстками. Пролітаю над безкраїми полями, і стигле колосся пшениці переговорюється між собою. Граю опалим листям, і воно задумливо шарудить на лісових стежинах. Але найбільше я люблю безстрашних мандрівників і моряків. Я хочу, щоб їхні кораблі нестримно мчали безбережними морськими просторами. Коли спекотно, я кидаюся в море, роздуваю вітрила та стаю бажаним попутним вітром. Шукайте вітер! Ви хочете наздогнати його в піщаних барханах, а він уже поринув у річковий потік. Ви гадаєте, що він причаївся в яру, а він уже високо в горах. Він свистить у вас у вухах, гуляє за спиною, жартує з вами, вихором мчить удалину. Але коли-небудь саме вам він відкриє таємницю, яку знатиме лише ви і вітер.

Я – веселка

Ви бачили, що відбувається, коли сонце зустрічається з дощем? Через все небо перекидається арка. Це міст із сьогодення в майбутнє. Після освіжаючої грози сонячний промінь, що прорвався, малює на темній гряді хмар чарівну веселку. Уся земля наповнюється невидимим блиском. Ніби смарагди виблискують ліси та луги. Як коштовні камені світяться квіти. Навіть повітря стає різнокольоровим. Нікого не образила веселка. Вона щедро роздала свої кольори всім, хто їй зустрівся. Червоний колір дістався полуниці, оранжевий – апельсину, жовтий – кульбабі, зелений – листю, блакитний – проліску, синій – дзвіночку, фіолетовий – фіалці. Увесь світ розфарбований у барви веселки, тому в ньому радісно жити. А кожний, хто бачить на небі веселку, радіє та загадує та бажання, що обов’язково здійсняться.

Я – море

Коли море штормить, піднімаються високі хвилі та з гуртком розбиваються об прибережні каміні. А коли море спокійне, хвилі легенько погладжують камінчики та черепашок, омиваючи їх солоную водою. Можна відпочити біля кромки води та послухати пісню моря. Волохаті водорості плавно колишуться в морських глибинах. Як розкриті прозорі куполи, пропливають поважні медузи, плескаються маленькі та великі рибки.

Дрімають на дні химерні морські зірки. Сонце золотистим світлом пронизує хвилі вдень, а вночі на них виблискує срібляста місячна доріжка.

Я – листя

Весна подарувала мені ніжну зелень, літо нагородило бірюзовими відтінками, а осінь розфарбувала в багрянець і золото. Вітер-пустун грає зі мною і кличе за собою. Ось я відриваюсь від гілочки і лечу слідом за ним. А коли втомлюся від веселого запаморочливого польоту, опускаюся на землю та відпочиваю під снігом до настання весни. Ви гуляєте парком, і жовте листя шарудить під вашими ногами. Запах опалого листя відносить вас у світ романтичних марень.

Я – троянда

Я – цариця квітів. У розарії є величезна кількість моїх сестер. Я, чайна троянда, живу на красивій клумбу. Легкий вітерець бажай мені доброго ранку, дощик купає мене, сонце пестить теплими променями. Навколо пурхають чудові метелики, дзижчать працелюбні бджоли. Солов’ї співають для мене свої найкращі пісні. Мої тонкі жовтуваті пелюстки з рожевою чашкою ніжні, наче шовк. І я б здавалася зовсім беззахисною, коли б не гострі шипи на моєму стеблі. Краса повинна вміти захистити себе. Я пронизана силою землі. Вона допомагає трояндовому кущу, коли він витонченими дугами розкидає свої колючі гілки на всі боки. Чайна троянда – дитя сонця і землі – своїми пахощами приносять в серце весну.

Я – Місяць

Мене називають чарівником вечірньої зорі. Я прокидаюся, коли заходить Сонце і ніч спускається на Землю. Настає час мого царювання. Таємниче світло пронизує темряву. На початку місячного циклу я схожий на тонкий серп. Коли місяць уповні, то я стаю великим та круглим. Потім знову зменшуюся. Наприкінці місячного циклу мене на небі зовсім не видно. Настають безмісячні ночі. На когось я наводжу смуток-тугу, а в комусь пробуджую романтичні мрії. Скільки таємниць зберігає в собі загадкове нічне світло!

Я – зоря

Душа людини подібна до бездонного неба, на якому мерехтять зорі. У цих зорях печаль і радість, віра і надія, любов і доброта. Зорі у нічному небі зберігають величну безмовність. Вони манять за собою, але не кожен наважується поринути в їхні обійми. А Венера переливається, як коштовна крапля на блідому передсвітанковому небосхилі.

Венера – передвісниця світання. Блиск цієї посланниці небес – яскравий і чудовий. Прокинувшись від глибокого сну, Венера дивиться на Землю діамантовим оком. Вітер дме в її промені-вії, щоб вона їх не зачиняла якомога довше.

Я – хмара

Якщо тобі сумно, підведи голову і подивися в небо. Спочатку з-за сліз ти не зможеш нічого розрізнити. А потім припливемо ми, хмари, і здійснимо будь-яку твою фантазію. Легкі, білі та повітряні – ми перетворимося на все, що ти захочеш: кучерявого баранчика, грайливу конячку, чудового лебедя, м’яку подушку, сиву бороду доброго велетня. Хмари знають, як розвіяти твою печаль і повернути гарний настрій.

Я – дощ

Велика свинцева хмара розповзлася по всьому небу, розсердилася, спохмурніла та заплакала. Літня гроза, спалахуючи безліччю вогняних іскор, приносить на землю довгоочікуваний дощ. Крапля за краплею на землю летить дощ і кричить їй: «Вітаю тебе!». Він живить своєю вологою грунт і дерева, чагарники, квіти. Дощ для них – бажаний гість, на якому вони чекають із великою радістю та простягають свої руки-гілки, листя, пелюстки назустріч теплим дзвінким краплинам. Небесний дощ – цілющий бальзам для рослин, насолоджуючись яким вони квітнуть, плодоносять і прикрашають собою все навколо.

Я - дуб

Могутній і сильний, я зростаю в густому лісі. Дуб поєднує землю та повітря. Коріння сильного дерева перебуває в землі, а гілки спрямовуються в повітряний простір. Мої ноги – це коріння, що глибоко ввійшло у вологу землю. Моє тіло – високий могутній стовбур, мої руки – гілки, що спрямовані в небесну височінь. Мої пальці – зелене листя, що товаришує з вітром і дощем. Птахи, сидячи на моїх гілках, весело щебечуть. Дощ умиває мене тисячами крапельок, вітер шепоче листю казки, а сонце дарує йому світло та тепло. Якщо ти стомився, то під моєю кроною зможеш спокійно відпочити. Набравшись позитивної енергії та відновивши життєві сили, упевнено продовжуй свою дорогу.