Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дяков А.С та ын.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

3.2.2. Імпліцитні внутрішні форми

Імпліцитні внутрішні форми представлені, як правило, простими словами, що належать у своїй більшості до первинної лексики. Виключаючи граматичні аспекти, можна стверджувати, що непохідним мовним одиницям властива точки зору сучасного стану мови, довільність плану виразу.

Так, внутрішньою формою слова «газета» буде більш чи менш уніфікований для всіх комунікантів образ, який репрезентує одну чи кілька істотних ознак, що входять до відповідних лексичних значень. Умовно він може відповідати, наприклад, такій дефініції: «періодичне видання у вигляді великих аркушів, як правило, щоденно, яке присвячується подіям поточного політичного та суспільного життя» [Ожегов 1973]. І навряд чи виникне в когось образ венеціанської грошової одиниці дагеіта, що відповідала вартості першого вісника 450 років тому. Так само й слово «вікно» потенційно продукує спільні риси знайомого нам денотату, та, мабуть, ніхто не стане реставрувати в процесі комунікації етимологічну внутрішню форму типу «щілина для ока».

Але подібна внутрішня форма кореневого слова не однакова для всіх носіїв мови, що залежить від багатьох культурних, соціальних, ситуативних факторів. Наприклад, внутрішній формі слова «книга» відповідає образ, що включає найнеобхідніші, але нерідко різні, риси книги: можна уявити розкриту книгу, котру читаємо, можна уявити собі інкунабулу, побачену в музеї, тощо. По-різному може бути сприйнята внутрішня формл слів «людина», «дім», «ваза», «птах», «дерево».

Так, стосовно плану змісту, відносна незалежність вибору означальніка залежить від характеру означувального. У лінгвістичній літературі, з іншого боку, можна зустріти думки про те, що в початкові формі мова була цілком визначеним та «прозорим» знаком речей у намаганні бути схожими на них та відображати їх у свої формі. Мішель Фуко пише, що імена були пов'язані з тим речами, котрі означалися ними. Мови розпалися та стали несумісними одна з одною саме в тій мірі, в якій насамперед втратилася ця схожість мови з речами, які були першопричино виникнення мови. Є лише одна мова, котра зберігає пам'ять про цю схожість, через те що вона утворилася безпосередні з того первісного, нині забутого запасу слів. Це мова іврит, давньоєврейська, яка подібно до уламків містить ознаки первинного найменування [Фуко 1977, с. 83].

Незважаючи на можливу категоричність деяких історичних довідок, ми погоджуємося тут із головним висновком: «первинні слова» також мали свою внутрішню форму, що відображала специфічні риси означувальних денотатів. Про такі вживання лексичних одиниць писав ще Демокрит: «Слова ходять, ніби статуї (наявних речей), як імена, що є наслідуванням розумових видів та чисел» [цит. за: Апресян 1978]. Аналогічну думку відстоювали також гуманісти епохи Відродження Франческо Санчес [Малявина 1985, с. 39 — 41] та Кома Кузанський [Блумфилд 1968, с. 54 — 55].

З таким же правом можна стверджувати й те, що непохідні лексичні одиниці, котрими ми користуємося зараз, також мають узуальну внутрішню форму. Чи не створюємо ми сьогодні самі собі їх внутрішню форму? Чи не є для них внутрішньо формою те, що А. А. Ветров називає «розумовим образом» тріади «предмет — розумовий образ — слово».

Одним із проявів імпліцитності внутрішньої форми є їхня відносна суб'єктивність. Тому термін «внутрішня форма» можна сприймати як трохи невдалий, через що не слова мають внутрішню форму, а люди «приписують» її.

Можна стверджувати, що й кореневі слова в цілому абстрактніше багатіше обсягом поняття, чим похідні одиниці, і разом з тим бідніше за змістом, оскільки, як відомо, обсяг і зміст поняття перебувають в зворотному відношенні [Белецкий 1981, с. 1 Буслаев 1977, с. 129—130]. Тому ми вважаємо також, що загальновживані слова в цілому мають більший обсяг поняття, чим термінологічні одиниці, але, навпаки, вужчий зміст, що зумовлює відносну близькість внутрішніх форм загальновживаних слів до їх лексичного значення. Дана властивість використовується в тлумачних словниках — у тлумаченні лексичних одиниць з багатим інтенсіоналом включаються одиниці багатим екстенсіоналом у вигляді родової ознаки. Тому дуже важливо, щоб «підказана» об'єктивна внутрішня форма максимально відповідала вимогам взаєморозуміння, зіставлялася значенні з найважливішою, всім відомою ознакою, яка легко запам'ятовується. Цим підтверджується і той факт, що сама мова з метою вдосконалення комунікації обрала шлях створення нових найменувань: абсолютну більшість нових утворень становлять саме похідні одиниці, і їхня питома вага продовжує зростати.

Проте внутрішня форма в кінцевому результаті — явищ синхронне. І властивість цю визначено станом лексичного значення, з котрим внутрішня форма зіставляється. Етимологія дослідження здатні виявити шукану чи реконструювати цілком іншу внутрішню форму, зіставлену, скоріше за все, з іі першим значенням. Але відмінною ознакою цих внутрішніх форм буде їх відповідність різним епохам розвитку мови, де вони по різному мотивуються. Незмінна складова внутрішня форма, звичайно, все менше відповідає значенню, що постійно еволюціонує. В цьому відношенні більш вигідні непохідні слова, що мають гнучкішу внутрішню форму. Отже, сутність полягає, з одного боку, у відносній стійкості внутрішньої форми похідних одиниць при наявності визначеного ступеня об'єктивності і, з іншого — у значній гнучкості, але відносній суб'єктивності внутрішніх форм кореневих слів.

В залежності від ситуації спілкування комунікативно релевантними можуть бути різні ознаки (зміст) денотата. Для студента-фізика, наприклад, поняття «електрика» під час іспиту як особливий фізичний феномен, у побуті ж — як засіб освітлення. Але серед цих змістів завжди можна виявити одну із ознак, що є регулярною, та детермінативну актуалізовану ознаку.

Внутрішня форма простих слів в основному орієнтує на їх лексичне значення. Більше того, з деякою мірою умовно можна стверджувати, що в знайомому для учасників комунікації кореневому слові внутрішня форма у вигляді складової частини, як ознака, як образ, включається в його лексичне значення. Внутрішня форма непохідних лексичних одиниць залежить від багатьох екстралінгвістичних чинників (стану суб'єкта, його досвіду, знань, віку тощо), що не входять до кола питань, які нас цікавлять. Тому головним об'єктом нашої уваги служать більш об'єктивні внутрішні форми, представлені похідними одиницями, що піддаються безпосередньому спостереженню та дослідженню.