Атмосферні опади

Опади, що випадають на земну поверхню з хмар, являють собою крапельнорідку чи замерзлу вологу, що є продуктом конденсації чи сублімації водяної пари в хмарах.

Кількість опадів, що випали на підстилаючу поверхню, визначається товщиною утвореного при цьому шару води (у мм). Дніпропетровська область по кількості опадів, як і велика частина центральної і південної України, відноситься до зони недостатнього зволоження. Опади на цій території протягом усього року визначаються, головним чином, циклонічною діяльністю. Циклони, що переміщуються з Атлантичного океану і Середземного моря, приносять у рік до 80% річної кількості опадів.

У середньому кількість опадів за зимовий, весняний і осінній періоди близькі між собою і складають 28-32% річної суми. Улітку випадає найбільша кількість опадів за рік.

У літні місяці слабшає активність циркуляційних процесів в атмосфері і збільшується роль сонячної радіації у формуванні клімату.

На території заповідника сніжний покрив з'являється наприкінці листопада. Як правило, дати випадання першого снігу майже збігаються з осінньою датою переходу температури повітря через 0°C.

Стійкий сніжний покрив утвориться майже через місяць після появи сніжного покриву. Дати утворення стійкого сніжного покриву щорічно коливаються в залежності від характеру погоди (літопис заповідника, 1996).

2.2 Геологічна будова і рельєф

Дніпровсько-Орільський державний заповідник розташований у межі Дніпровсько-Донецької западини. Геологічна будова території заповідника не є складною. В її основі лежать докембрійські кристалічні породи (біотитові гнейси та магнетити). Поверхня їх не рівна, покрита третинними осадочними породами. У нижній частині відкладів палеогену залягають неогенові глиняні утворення з прошарками бурого вугілля. З палеогенових відкладів частіше зустрічаються піски полтавського ярусу. Породи сарматського ярусу представлені мергелями, вапняками, пісками, сірими глинами. Усі ці породи перекриті потужною товщею четвертинних відкладів. У нижній частині третинних відкладів розташовані породи бучакського ярусу – піски та шари піщаної глини. Залягають на глибині 20 м. Вище залягають відклади київського ярусу – синювато та блакитно-сірі піщанисті вапнякові глини. Четвертинні відкладення скрізь покривають усю територію заповідника. Флювіогляціальні відкладення мають розвиток повсюди. До них можна віднести піски різної зернистості з відкладами граніту, кварцу та валунів кристалічних порід. Алювіально-делювіальні покривають флювіогляціальні та складені кварцовими дрібнозернистими пісками, мулами, піщаними глинами, лесовими суглинками. Еолові відклади представлені кварцовими світло-сірими та жовтими пісками, які зібрані в невисокі дюни. На формування сучасного рельєфу та його зміни великий вплив справляють такі явища як опливи і розмиви. Еолові процеси проявляються в розвіюванні та перевіюванні алювіальних пісків у місцях відсутності ґрунту і рослинного покриву, головним чином у північно-західній частині заповідника. При цьому утворюються піщані горби висотою 4-6 м [12].

Територія заповідника в геоструктурному плані відноситься до Дніпровсько-Орільської западини, структурний поверх якої поданий алювієм. Місто розташування займає ділянку долини Дніпра і складається з двох крупних форм рельєфу – заплави і надзаплавної тераси. Безпосередньо до ріки примикає прируслова обмілина, далі вона заміняється прирусловими водоакумулятивного походження. За ними слідують середня і центральна заплави. Центральна заплава має плоску поверхню або покрита положистими гривами. Зниження між гривами і корінним бортом долини являє собою земляну старицю (притерасну заплаву). Всі три частини заплави різноманітні по гідрологічним умовам, характеру рельєфу, рослинності, ґрунтам [12].