Співвідношення лінгвістичного й екстралінгвістичного в терміні Термін і поняття.

Мова як суспільне явище виникає, функціонує й розвивається у зв'язку з потребою суспільства мати необхідні йому засоби спілкування. І тому мова потребує таких форм, які б забезпечували її загальноприступність і стійкість на час життя народу, що створив цю мову. Таким засобом, такою формою є абстрагування й узагальнення, що дозволяє, з одного боку, багато разів використовувати той самий звуковий комплекс для називання предметів і явищ одного типу, а з другого — здійснювати з допомогою цього самого звукового комплексу формування нової назви для предметів чи явищ іншого типу на підставі спільності однієї чи кількох ознак.

Як відомо, абстракції мають здатність матеріалізуватися по-різному, проте всі інші, крім мовної, матеріалізації знаходять дуже вузьку, спеціальну сферу застосування, у той час як матеріалізація абстракцій у формі мови має універсальний характер.

Здатність слова узагальнювати, як зазначає Р. О. Будагов, є результатом єдності логічного й історичного в ньому: «Логічне тло мови визначає органічну властивість майже кожного слова узагальнювати ті чи інші ознаки предмета чи явища, названого з допомогою цього слова. Історичний же розвиток мови показує, як ці ознаки предмета чи явища узагальнюються в слові. Якщо сама здатність до узагальнення визначається логічною природою слова, то конкретна реалізація відзначеної особливості слова в певній мові у кожну епоху її існування детермінується історично» .

Глибокий внутрішній зв'язок логічного й історичного дуже точно визначив Ф. Енгельс, проводячи паралель між ходом історії й ходом думки: «...по суті цей (логічний) спосіб був не чим іншим, як тим же історичним способом, тільки звільненим від його історичної форми і від випадковостей, які його порушують. З чого починається історія, з того ж повинен починатися й хід думок, а його подальший рух буде становити собою не що інше, як відображення історичного процесу в абстрактній, і теоретично послідовній формі...».

Логіка протікання розумових процесів складається з таких моментів, як: 1) аналіз властивостей предметів; 2) виділення найсуттєвішої властивості, ознаки, тобто абстрагування від другорядних, несуттєвих властивостей, узагальнення виділених суттєвих властивостей (тобто формування понять). Більшість слів будь-якої мови,— як терміни, так і загальновживані слова,— відображають ті чи інші предмети або явища дійсності саме через відповідні поняття, які ними передаються. Для того, щоб поняття могли існувати й розвиватися, вони повинні мати опору в мові, повинні бути нерозривно пов'язані з їх конкретними зовнішніми проявами у вигляді одиниць мови. Крім того, поняття існують не ізольовано, а входять у систему понять (а ті мовні одиниці, з якими вони нерозривно пов'язані, входять у систему мовних одиниць).

Таким чином, поняття набувають тристоронньої зумовленості: 1) вони базуються на пізнанні дійсності, представляючи загальне, добуте з безкінечної багатоманітності об'єктивної дійсності; 2) оскільки вони не існують і не можуть існувати без опори на конкретні часткові явища певної мовної форми, вони пов'язані з системою звукових та інших відмінностей, наявних у мові; 3) вони модифікуються не тільки даною системою мовних відмінностей, але також і тим, що входять у систему понять. Подальше пізнання дійсності, спрямоване на більш адекватні її відображення, змінює як окремі поняття, так і їх загальну систему .

Поминаючи першу залежність (пізнання дійсності), яка не має прямого відношення до поставленого питання, ми об'єктом нашої уваги обираємо дві останніх залежності.

«Перехід від здогаду до поняття,— за словами Л. Ольшкі,— характеризується тільки терміном. При цьому завжди виявляється, що створення "нового спеціального виразу" відповідає формуванню нового поняття» . До слова ми маємо лише неясне передчуття, "пошуки способу висловлення, і лише у слові наша думка знаходить повне своє вираження.

Поняття як категорія мислення визначається насамперед тим, що слово починаюче поняття. А виступаючи його матеріальним представником, у той же час не включає в себе поняття. З другого боку, «використання мовних знаків неможливе, якщо предмет позначення не представлений у свідомості суб'єкта його узагальненим ідеальним образом, тобто поняттям».

На початку кожного акту процесу мислення людина вже озброєна попереднім досвідом пізнання, виробленим понятійним апаратом за допомогою якого вона намагається збагнути нові закономірності й властивості об'єктивної реальності. Таким чином, поняття виступають не тільки як результат пізнання людиною об’єктивного, але і як засіб, апарат мислення. Більше того, без цього апарата людське мислення взагалі не може функціонувати, без категорій не можна зв'язати між собою навіть двох фактів .

У сучасній буржуазній філософії, психології й лінгвістиці посилено культивуються ідеалістичні погляди на роль слова в утворенні поняття, а саме: стверджується те, що логічні форми думки є похідними від граматичних форм мови. За цими поглядами (їх пропагують Р. Карнап, В. Урбан, А. Айєр та ін.) слова створюють поняття, а з понять конструюються об'єкти. Так, наприклад, А. Айєр твердить, що ми самі конструюємо «матеріальні» речі з відчуттів через посередництво умовної системи мовних знаків. Таким чином, на думку цього автора, філософське питання про відношення свідомості до матерії треба замінити лінгвістичним питанням про відношення мовних символів до відчуттів як до змісту досвіду, оскільки оточуючий нас світ є начебто не світом матеріальних фактів, а продуктом словесних позначень. Близька для цих поглядів і концепція прагматистів, які твердять, що «ми не знаходимо пойменованої речі окремо від акту найменування». Цілком очевидно, що такий підхід до питання про відношення слова, поняття і предмета спрямований проти матеріалістичної теорії пізнання, проти вчення про відображення об'єктивного світу в людському мисленні і в мові. «Неправильно,— пише Л. О. Рєзников,— що поняття передує слову, що воно існує до слова й знаходить у слові тільки зовнішню форму для свого вираження. Але так само неправильне твердження, що слово передує поняттю, що воно створює поняття».

На шляху переходу від уявлення до поняття зміст поняття підготовляється, формується під впливом цілого ряду матеріальних, соціальних, інтелектуальних причин (тобто причин позамовних), проте сам перехід уявлення в поняття повністю здійснюється і завершується лише тоді, коли сформований в мисленні зміст поняття закріплюється, викристалізовується і оформляється словесно. Лише виливаючись у чуттєву форму слова, зміст поняття набуває необхідної ясності.

Таким чином формується твердження, що слово сприяє народженню поняття і завершує процес його утворення.

Поняття — це одна з форм абстрактного мислення. Загальновідомим є факт, що чим абстрактніший зміст думки, тим менше в ній наочно-чуттєвих образів, тим чіткіше вона оформлена. Перевага наочно-чуттєвих образів в акті пізнання сучасної людини спостерігається в емоційному мовленні, характерному переважно для живого процесу спілкування: чим емоційніший процес мислення, тим він образніший, наочніший. У мові можна знайти цілі системи назв, упорядкованих не за зразками логічної системи понять, а стосовно до внутрішніх закономірностей чуттєвого пізнання людини.

Понятійне мислення як одна з форм абстрактного мислення є результатом однієї специфічної властивості мови, яка полягає в тому, що будь-яке словесне позначення предмета не відтворює і не в стані повністю відтворити всі ознаки певного предмета. Та чи інша виділена й зафіксована в мові загальна ознака предмета представляє цей предмет у цілому, а тому й мовне позначення стає загальним позначенням предмета (як і взагалі усіх предметів такого типу). А це значить, що мова, з одного боку, має передумовою певний ступінь розвитку здатності абстрагування деяких загальних ознак і, з другого боку, вона виступає як засій і знаряддя подальшого розвитку цієї здатності.

Ця перевага логічного начала в слові особливо відчутна при аналізі слова як засобу художнього зображення: «Слово є засіб чисто логічного, тобто наукового висловлення. Поезія, як словесне мистецтво, повинна користуватися словом, тобто засобом, який завжди залишається до певної міри спорідненим з висловленням понятійним. Лише оскільки слова впливають на нас чуттєво, поезія є мистецтвом. Художній обрис поетичного твору складається з слухового впливу слів і потім зі всіх чуттєвих уявлень, які викликаються словом».

Поняття, закріплені у значеннях більшості слів нашої мови, якісно неоднорідні. Так, насамперед впадає в око значна розбіжність між поняттями науковими і поняттями побутовими, повсякденними. Побутові поняття відрізняються від наукових понять деякою нечіткістю: їх межі слабо окреслені, а класифікаційні ознаки, покладені в їх основу, недосить точні, а іноді й просто неправильні. Проте в принципі вони однорідні з абстрактними поняттями науки і відрізняються від них тільки ступенем наближення до дійсності. Ця ідея, згідно з якою елементарні поняття побуту й абстрактні поняття науки сходяться в своїх основах, підтримується видатними представниками вітчизняної і зарубіжної науки.

Побутові поняття й уявлення не становлять особливої системи, незалежної від усієї системи мовних знаків. Лише наукові поняття, які дорівнюють термінологічним значенням, майже незалежні від семантичної структури мови. Тому вони можуть утворювати відносно самостійні системи понять-термінів різних наук.

Коли говорять, що природна мова не може й не повинна конкурувати з мовами наукових теорій у точності передачі змісту того чи іншого явища в людському житті чи в природі, то мають на увазі те, що в природній мові наявна певна «нешкідлива умовність багатьох значень слів і зворотів, необхідна й неуникна, як засіб стислості й сумарності в умовах побутового, а не наукового спілкування».

Кожна наукова теорія може бути визначена як мова понять даної предметної галузі. Для кожної галузі науки мова понять наукової теорії базується на логіці й логічних відношеннях, незалежних від цієї предметної галузі, з одного боку, а з другого — на емпіричному запасі даної галузі науки, який залежить від рівня знань, досягнутого в цій науці, і від обмежень, які накладаються на значення понять і на їх зв'язки специфікою саме цієї галузі науки.

Утворення поняття здійснюється завжди через слово; проте визначальним тут є саме значення поняття, а не слово, що його позначає, а факт фіксування проведеного мисленням процесу узагальнення спостережень над дійсністю у слові має значення лише необхідної передумови й умови подальшого руху думки.

Найсильніше цю особливість терміна відчувають учені: Д. І. Менделєєв цілком слушно зазначав, що в науці не слід звертати головної уваги на слова, терміни самі по собі, «тому що словам надається тоді начебто значення мети, а між тим слова самі по собі є тільки засобом для вираження понять, що склалися».

Ця особливість відношення між терміном і поняттям проявляється з усією очевидністю в тому, що поняття, яке сформувалося, може ще й не мати власного словесного оформлення і позначатися через цілий ряд слів — словосполучення чи речення (проте у процесах мислення й спілкування користуватися так вираженим поняттям важко й незручно; тому в мові постійно існує потреба у термінуванні поняття, у фіксуванні його в суворо визначеному й належному саме цьому поняттю слові або словосполученні).

Звідси можна зробити такий висновок: основне значення має формування змісту поняття як сукупності розкритих мисленням загальних суттєвих ознак; закріплення ж цього змісту через спеціальні терміни, хоча й важливе саме по собі, проте має похідне значення.

Термін, як результат закріплення певного поняття в слові, стає одиницею мови; на нього поширюються усі закони цієї мови.

Роль терміна як одиниці мови якраз і полягає в тому, що він дозволяє зіставити мовну одиницю — слово — і те чи інше поняття, той чи інший клас предметів. Таке зіставлення можливе завдяки предметному значенню терміна. Найпростіший тип зв'язків поняття і значення слова виявляється у термінах: лексичне значення слова тут цілком вичерпується логіко-категоріальним елементом змісту слова — його поняттям; вольові та емоційні моменти в терміні зведені до мінімуму й практичного значення у мовному спілкуванні не мають.

Слово має ту особливу властивість, що може вбирати в себе (в ролі значення) все багатство наших знань про предмет. Навіть найскладніше й найглибше поняття закріплюється так само — у слові або словосполученні — і стає його значенням. Характерним тут є приклад, який наводить Л. О. Рєзников: «Адже і вчені для обміну думками з спеціальних наукових питань користуються національною мовою, її словами, хоча багато з того, про що вони говорять, часто залишається незрозумілим для незнаючих людей, причому залишається незрозумілим не тільки через уживання спеціальних термінів, але і внаслідок того, що відомі іншим слова включають у себе в цьому випадку глибший, багатший і точніший зміст». Таким чином, відмінність між поняттям і значенням у цьому плані — це два різних аспекти того самого питання: один аспект зв'язаний з роллю мислення як форми пізнання, другий — з роллю мови як засобу спілкування, а це дві сторони людської діяльності, нерозривно зв'язані між собою.

Значення слів перебувають між собою у відношеннях, які регулюються законами семантики й граматики, завданнями спілкування; відношення понять визначаються законами логічного мислення, завданнями пізнання.

Поняття також розвивається й змінюється, але не в процесі його мовного вираження й різноманітного вживання, а в процесі розвитку людського пізнання .

Причини цих змін визначаються так: рамки старих понять можуть бути вузькими для нового змісту, до якого приводить рух мислення. Старі поняття можуть стати тормозом для оволодіння новими властивостями й закономірностями.

Якщо значення терміна не відповідає предметові (ознаки цього предмета можуть бути визначені неточно або неправильно), тоді термін може бути відкинутий мовою зовсім (проте він може бути й збережений після відповідного уточнення і наповнення його новим змістом).

Поняття змінюються не тільки тому, що змінюється щось в навколишній дійсності, але також і тому, що самі поняття існують не ізольовано: вони входять до системи понять певної галузі науки. Пізнання дійсності, спрямоване на більш точне, адекватне її відображення, змінює як окремі поняття, так і їх загальну систему (або мікросистему в межах системи понять певної галузі науки).

Тому можна сказати, що усвідомлення зв'язку даного поняття з іншими поняттями, що входять до складу системи понять певної галузі науки, не тільки допомагає зрозуміти суть реальних зв'язків явищ об'єктивної дійсності, але може привести й до якісних змін у самому понятті: «Усяке нове знання,— писав Н. Бор,— з'являється нам в оболонці старих понять, пристосованій для пояснення попереднього досвіду, і всяка така оболонка може виявитися надто вузькою для того, щоб включити в себе новий досвід» .

Положення про непредикативність людського знання базується саме на цій здатності поняття до постійних змін; у ході цих змін змінюються не тільки окремі компоненти, з яких складаються людські знання, а й самі його основи ³. Межі поняття визначаються тим стійким зв'язком, який існує у свідомості людини між історично сформованим і засвоєним у процесі спілкування образом дійсності і словесним його вираженням.

Розвиток науки, поглиблення знань про предмет допомагає виявити зв'язок між такими поняттями, котрі раніше могли здаватися ізольованими, не пов'язаними між собою. Але взаємне проникнення понять не може зменшувати їх самостійність, нівелювати їх.

У свою чергу, термін не тільки пасивно реєструє поняття, але певним чином впливає на це поняття, уточнюючи його, відділяючи від суміжних понять. Нові поняття бувають результатами складних перетворень давніше існуючих наукових понять, вони відходять від останніх, часом вступають з ними в дуже складні зв'язки. Назви старих понять — терміни — у цьому випадку далеко не відповідають новому змісту поняття: «Наші частинки й фотони у такій же мірі штучні. Найкращим варіантом зараз буде просто сказати, що ми займаємося побудовою логічно послідовної математичної схеми (математичні спостереження), приклеюючи при цьому деякі фізичні ярлики (з. адресами відповідних фізичних спостережень), і практичний фізик повинен звернутися до суду власного досвіду при витлумаченні написів на цих ярликах». Цитуючи це висловлення, М. В. Попович зауважує: «Ми завжди можемо зрозуміти, що говориться у квантовій механіці, про можливі результати експериментів», але значно важче зрозуміти, «в якому значенні електрон одночасно «начебто» перебуває у кількох станах».

Як твердять філософи, наукова теорія реально існує як. осмислена в людських головах сукупність текстів. При цьому уточнюється, що вона існує не тільки в головах індивідів, які її осмислюють, але й у практичній діяльності по її застосуванню. Ці дві сфери обслуговуються різними типами термінів. Перша сфера характеризується все зростаючою складністю своїх понять і термінів: «Нові теорії, незалежно від їх математичної форми, побудовані на основі таких фізичних понять, які не можуть бути пояснені з допомогою відомих раніше понять, і навіть не можуть бути пояснені адекватно словами взагалі».

Пояснюючи це положення, М. В. Попович пише: «Безумовно, математичні символи можна замінити словами (наприклад, сказати «імпульс» замість «Р»), але при цьому залишиться неясним, яка властивість частинки при цьому мається на увазі. Коли стосовно до атомного об'єкта кажуть, що він має хвильову природу, то безпосередньо це значить, що для опису цього об'єкта використані рівняння, виведені для характеристики коливного руху струни».

Спосіб називання поняття, спосіб «приписування» йому терміна багато в чому залежить від місця поняття в системі, або, інакше, від «понятійного поля». Під «понятійним полем» звичайно розуміють протиставлення понять, яке шукає вираження у мові. Багатоманітність формальних засобів вираження ь структурні відмінності понятійних полів зумовлюють можливість різних способів позначення поняття, з яких мова звичайно реалізує в кожному окремому випадку лише один.

У свою чергу, слова й словосполучення, які вибираються для-мовного вираження поняття, повинні виконувати по відношенню до поняття такі функції: а) співвідносити у свідомості мовця предмет відображення і поняття, виступаючи одночасно назвою об'єкта і матеріальним вираженням поняття; б) утворювати матеріальну звукову чуттєву основу поняття; в) граматично оформляти поняття.

З усього сказаного вирисовується така характеристика поняття як одиниці в системі понять певної галузі науки і терміна, як найменування цього поняття:

1. Поняття, як непредикативна одиниця, не співвідносить наші знання про предмет з самим предметом, а лише концентрує й фіксує одержані в результаті абстрагування і пов'язаного з ним узагальнення знання про предмет. Поняття тому виступає лише як готовий матеріал для процесу мислення, але ще не становить процесу мислення (цю роль виконують предикативні одиниці — судження, питання, спонукання).

2. Поняття — це елемент у системі людського знання: утворення його відбувається через логічні операції абстрагування й узагальнення; межі поняття суворо визначені його змістом і обсягом; зміни у змісті й обсязі поняття відбуваються шляхом включення чи виключення певних суттєвих ознак, а також зміни їх зв'язку.

3. У той час як значення слова складається стихійно, на базі внутрішніх законів розвитку мови, поняття утворюється на базі проникнення у невідомі сторони предмета чи явища шляхом встановлення невідомих ще загальних і суттєвих ознак предмета чи явища.

4) У той час як у значення слова включаються — як рівно правні— відомості найрізноманітнішої значимості, у поняття включаються не всі ознаки предмета (оскільки при утворенні поняття відбувається добір тільки загальних і суттєвих ознак предмета), а лише певна кількість найважливіших, найсуттєвіших ознак.

5) У той. час як. значення слова може мати різні, аспекти, поняття не має різних аспектів.. Проте стійкість і визначеність поняття відносна, тобто поняття стійке і визначене відносно значення слова в процесі вживання; саме ж по собі поняття гнучке й змінне, проте не в процесі його вживання, а в процесі розвитку пізнання.

6) Термін оформляє й виражає поняття, яке, в свою чергу, існує не тільки в залежності від об'єкта, який воно виражає, але й від терміна, в якому воно знаходить своє матеріальне мовне втілення. (предмет без назви і без сформованого поняття існувати може; поняття без мовного вираження існувати не може.

7) Поняття відображає загальні й суттєві ознаки предмета, проте воно не може включати загальних категорій буття, часу, дії, якості, кількості і т. ін. А без цих загальних категорій, поза ними, загальні й суттєві ознаки предмета випадають з загального взаємозв'язку предметів і понять оточуючого нас світу. Ця недостатність поняття компенсується тим, що в терміні воно набуває не тільки чуттєвої основи, але й граматичного оформлення, через яке легко й звично для даної мови виражаються названі вище загальні категорії.

8) Існує думка, що поняття у чистому вигляді виражається лише іменниками та іншими словами субстантивного типу в називному відмінку, а також інфінітивами (з умовою, що всі і ці розряди слів узяті поза їх залежністю від інших слів у тексті); такі одиниці називають не словами, а номінативними одиницями. Що стосується несубстантивних повнозначних слів (наприклад, прикметників і особових дієслів), а також субстантивних слів у непрямих відмінках, то вважається, що вони виражають більше, ніж поняття (а саме: деформовані поняття, наповнені змістом, який виходить за межі понять про ці предмети, бо відображає відношення між цими предметами та іншими предметами навколишньої дійсності) .