4. Тлумачення конституційно-правових норм

Для реалізації норм конституційного права важливе значення має їх тлумачення. Тлумачення норм конституційного права може бути офіційним та неофіційним (що здійснюється на буденному рівні і поділяється на доктринальне, професійне та побутове).

Найбільше значення для розуміння змісту конституційно-правових норм має їх офіційне тлумачення. Офіційне тлумачення норм конституційного права може бути нормативним та ненормативним.

В Україні офіційне нормативне тлумачення Конституції України та законів України здійснює Конституційний Суд України (статті 147, 150 Конституції України).

Відповідно до ст. 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації Конституції та законів України. Суб'єктами права на конституційне подання у цих випадках є: Президент України; не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається); Верховний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування.

Підставою для конституційного звернення із зазначеного питання є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав та свобод. Суб'єктами права на конституційне звернення з цього питання є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Акти Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є інтерпретаційними актами та належать до актів нормативного характеру.

У теорії конституційного права одним із видів офіційного нормативного тлумачення є автентичне тлумачення, тобто таке, що здійснюється органом, який встановив норму, що тлумачиться. Крім того, практика свідчить, що нормативне тлумачення норм конституційного права може здійснюватися органами, наділеними спеціальними повноваженнями видавати інструкції та роз'яснення щодо застосування чинного законодавства, а також органами, які мають спеціальне доручення правотворчого органу видавати інструкцію або роз'яснення щодо застосування того або іншого акта. Таке тлумачення прийнято називати легальним або делегованим. Воно має суворо підзаконний характер і повинно проводитися в межах компетенції органу, що дає роз'яснення.

5. Поняття та характерні риси конституційно-правових відносин

Правовідносини є головним засобом, з допомогою якого вимоги юридичних норм втілюються в поведінці людей. Юридичні норми реально виявляють свої регулятивні властивості тільки тоді, коли вони починають функціонувати у правовідносинах.

Конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичний зв'язок між його суб’єктами у формі взаємних прав і обов'язків, передбачених відповідною нормою конституційного права.

Будь-які правовідносини, у тому числі і в конституційному праві, є результатом впливу правової норми на суспільні відносини, які можна охарактеризувати як засіб переведення змісту правової норми (суб'єктивного права) в її конкретні (суб'єктивні) права та обов'язки учасників правовідносин. Як одному з видів правовідносин конституційно-правовим відносинам у цілому притаманні загальні ознаки, що характерні для правовідносин взагалі: вони є вольовими відносинами, виникають між учасниками правовідносин відповідно до норм права, які визначають їх права і обов'язки.

Разом з тим конституційно-правові відносини мають і свої особливості, визначені провідним місцем конституційного права у правовій системі українського національного права. До цих особливостей належать: їх особливий зміст, зумовлений специфічним характером предмета і методу конституційного права; особливе місце і роль цих відносин у системі правовідносин; особливе коло суб'єктів конституційно-правових відносин.

Конституційно-правові відносини характеризуються своїм змістом, виникають в особливій сфері відносин, які становлять предмет конституційного права України. Вони є різновидом політико-правових зв'язків, оскільки пов'язані з правовим регулюванням політико-правових процесів, і насамперед з реалізацією державними владних повноважень, з поділом влади між цими структурами і взаємодією органів законодавчої, виконавчої і судової влади, з визначенням правового статусу людини і громадянина, функціонуванням політичних партій, інших суб'єктів політичного процесу.

Цим відносинам притаманний здебільшого імперативний характер, оскільки вони значною мірою пов'язані з реалізацією владними інституціями своїх повноважень, взаємодією різних органів державного механізму.

Одночасно конституційне право України врегульовує значне коло відносин, у яких зв'язки між їх суб'єктами ґрунтуються на рівності сторін, тобто застосовується диспозитивний метод регулювання взаємодії суб'єктів.

У системі правовідносин конституційно-правовим відносинам належить провідна роль, оскільки вони визначають зміст багатьох правовідносин, що регламентуються іншими галузями права. Наприклад, правовідносинам громадянства притаманний постійний політико-правовий зв'язок громадянина і держави, вони визначають широкий спектр правовідносин громадянина в різних сферах суспільного життя, в тому числі трудових, цивільно-правових та ін. Правовідносини громадянства є підставою для участі громадянина в політичному житті країни, виборчому процесі тощо.

Конституційно-правовим відносинам властивий особливий суб'єктний склад, їх учасниками є і суб'єкти, які не можуть бути учасниками інших видів правовідносин, наприклад, народ України, населення Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальної одиниці у зв'язку з проведенням референдумів та ін.

Специфіка конституційно-правових відносин виявляється в особливості механізму реалізації їх суб'єктами своїх прав і обов'язків. Одні з них безпосередньо втілюються в цих правовідносинах, другі — через інші правовідносини. Так, положення Конституції України про те, що влада в Україні належить народові, реалізується через норми закону про всеукраїнський та місцеві референдуми, про вибори, про місцеве самоврядування, про органи місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти.

Особливим видом конституційно-правових відносин є так званий правовий статус. Його характерна риса — чітка визначеність суб'єктів правовідносин. Однак зміст взаємних прав і обов'язків суб'єктів конкретно не вказується, а визначається в інших конституційно-правових нормах, кількість яких може бути значною. До такого виду відносин належать статус громадянства, який розкривається в значній кількості правових норм.

Особливості конституційно-правових відносин зумовлені особливостями предмета конституційного права і полягають у наявності двох груп цих відносин.

Першу групу утворюють суспільні відносини загального характеру, що регулюються головним чином нормами Конституції України та Конституції Автономної Республіки Крим. Ці відносини виражають демократичний лад Української держави, його конституційні основи, визначають основні риси механізму влади народу, що здійснюється безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування, опосередковують основні зв'язки особи із суспільством та державою, а також зв'язки, що виникають з установленням територіального устрою України, визначають систему державних органів та основні зв'язки між ними як елементами єдиного цілісного механізму.

Другу групу утворюють конкретні конституційно-правові відносини, для яких характерною ознакою є наявність конкретних сторін цих відносин, а також те, що вони складаються у сферах, які утворюють основні елементи держави, — населення, територія та влада.

Для обох груп конституційних правовідносин характерне те, що вони:

1) мають політичний характер (хоча слід мати на увазі, що не всі політичні відносини є конституційно-правовими, а також що не всі конституційно-правові відносини мають політичний характер — наприклад, відносини з приводу громадянства, з при воду утворення та участі в діяльності громадських організацій тощо);

2) ці відносини є базовими в системі правовідносин у цілому.

Таким чином, конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру - об'єкт, суб'єкт і зміст (суб'єктивні права та юридичні обов'язки), а їхня специфіка пов'язана:

по-перше, з їх змістом - вони виникають в особливій сфері суспільних відносин (відносини владарювання), які є предметом конституційного права й пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

по-друге, з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин.