3. Володимир Мономах про юридичні і морально-етичні підвалини князівської влади.

Значний вклад в розробку вчення про однодержавність зробив В.Мономах ("Повчання" своїм дітям - 1096 рік). В "Повчанні" ведеться полемічна боротьба з концепцією "богоугодного володаря". Незважаючи на світський характер твору він прагнув прищепити дітям християнську мораль, потребу бути людяними, стриманими, пильними до науки. На ці думки опиралася і практична політична діяльність князя. Він заповідав дітям.

По-перше - необхідно справедливо судити і виносити відповідні вироки. Він виступав проти смертного вироку. По-друге - велике значення маг стиль і спосіб державного управління. По-третє - володар повинен насаждати "благопристойний" порядок, бути взірцем досконалості. Ці думки Володимира Мономаха мали певний вплив на розвиток політичної думки України-Русі пізніших часів.

4. Ідеї об'єднання удільних князівств, самостійності і незалежності Русі.

Період з середини XII століття характеризується як час гострих міжусобиць. В цей час збільшувався половецький натиск. Необхідність єдності удільних князівств бачили передові люди того часу. Нестор у "Повісті врем'яних літ" пише про свою землю "велика і багата, тільки ладу в ній нема". На першому місці в літописі стоїть Володимир Великий, який вклав книжку в руку народу, будував церкви, об'єднував і кріпив державу.

Ідею єдності Русі проводить і невідомий автор "Слова о полку Ігоревім" (1187 р.). Біль розриває його серце, коли він бачить, як ослаблюють та роз'єднують Русь князівські роздори. Причиною поразки Ігоря Святославовича з Новгорода-Сіверського та його брата Всеволода він вбачає - князівські роздори, чвари. Єдиний вихід з цього - єдність всіх сил і закінчення міжусобиць.

Тема лекції 2. Політична думка в Україні за Литовсько-Польської доби (XIV -1 половина XVII ст.)

План

1. Політична думка перехідного періоду (XIV-! половина XVII ст.).

2. Політичний аспект Реформації на українських землях.

І. Політична думка перехідного періоду (XIV -І половина XVII ст.).

Внаслідок падіння Київської держави виникло два напрямки слов'янської державності: перший - Північно-Східний, що довго р бував під золотоординськими ханами і другий - Південно-Західний, який проіснував з початку XIII до середини XIV століття у вигляді Галицько-Волинської держави. З середини XIV століття українські землі були приєднані до Литви, що вела протиборство з великокнязівською Москвою до середини XV століття. Це Протиборство закінчилось тим, що Литва зблизилась з Польщею і згубила політичну незалежність. Звичайно, що відновлення української державності в цих умовах не могло бути. Але політична душа України постійно і методично готувала суспільство до цього процесу. В цей час існувало два центри суспільно-політичного і культурного життя України: 1. Київ ; 2. Галицька земля з містами Львів, Перемишль, Дрогобич та ін. У 1415 році митрополитом у Києві став Григорій Цамблак. Він пропагував ідеал послушника, аскетизм, вищість влади над світською. Для піднесення політичної ролі Києва велике значення мало культурне відродження, насамперед літератури. У 1460-1462 р.р, здійснені дві редакції "Києво-Печерського патерика". Оскільки в. "Патерику" значне місце було приділено історичному минулому Києва, то це сприяло політичній лінії князів Олельковичів, їх намаганням перетворити Київ у центр політичного життя. Однак зі смертю князя Семена Олельковича (1470 р.) литовські правителі не погодилися, щоб київський престол зайняли представники з роду Олельковичів, а призначили намісником литовця-католика Гаштовта. Розвиток політичного життя в Києві припинився надовго.

Другим центром політичного життя була Галицька земля. її географічне розташування, тісні зв'язки з західноєвропейською культурою сприяли поширенню тут ідей гуманізму, діяльності людей, що розвивали політичну думку в Україні. Один з них - уродженець міста Дрогобич - Юрій Котермак-Дрогобич (1450-1494 р.р.) доктор філософії та медицини, його праця "Прогностична оцінка поточного 1483 року" .була видана в Римі, За формою і змістом книга належала до поширених в ТІ часи астрономічних календарів або прогностиків. Юрій Дрогобич дав об'єктивні і сприятливі прогнози для "славного міста Флоренції" і для Венеціанської республіки. В книзі надасться прогноз про становище віри і сект, іудеїв, християн, турків та арабів. Із книги видно, що автор прибічник сильної королівської влади, зверхності світської влади над церквою. Ця книга - перше друковане видання українця в Західній Європі.

Найбільш типовим представником українського гуманізму XVI ст. був вихідець з Галицької' землі - Станіслав Оріховський (1513 -1566), син дрібного польського шляхтича, що одружився з русинкою і отримав у власність село Оріховицю. Оріховський отримав освіту за кордоном, співпрацював з європейськими реформаторами, гуманістами. До кінця життя він прожив у своїй парафії біля Перемишля в сані священика. В своїх працях він виклав своє розуміння Суті держави, форм управління нею, проблем політичної влади. В молодості він виступив проти думки про походження влади і держави від Бога, за невтручання церкви в державні справи, чим зробив крок до визволення політичної науки від теології. Великою заслугою є те, до він був одним із авторів ідеї природного права ("Про природне право"). В своїй праці "Настанови польському королю Сигизмунду Августу" викладає свої погляди на проблему правління державою. Він писав: "Управління повинно здійснюватись методами переконання, суверен повинен здобути увагу і любов підданих, бо без цього влада буде слабкою". Перед смертю він писав працю "Польські діалоги політичні" (1563), де він, на жаль, відійшов від ідеалів своєї молодості. Він захищає зверхність церковної влади над світською.

2. Політичний аспект Реформації на українських землях. Щоб вияснити політичний аспект Реформації на Україні, треба знати характерні особливості Реформації в Речі Посполитій. З XVI століття домінуючою стає домінування держави над церквою. До Реформації призвели зловживання церквою та папами своєю владою над державою. Реформація докотилась до Польщі і тут зробили намір укласти союз між двома релігіями. За дорученням керівництва ордену єзуїтів з концепцією церковної унії виступив Петро Скарга, який у 1577 році випустив книжку "Про єдність церкви Божої". Ця книга визначала зміст і спрямованість ідейної боротьби між католиками і православними в час перед унією. Вихідною тезою П.Скарги було твердження про відступництво східної церкви через пиху і надмірну гордість патріархів, перевидання влади візантійських імператорів, які відійшли від римської церкви. Він виділив три причини, що впливають згубно на рівень християнської науки і розхитують звичаї східного духовенства і заважають русинам навести порядок у православній церкві. Це:

1. Шлюби духовенства;

2. Слов'янська мова;

3. Вплив світської влади на церковні справи.

Щоб утворити унію церков, вважав Скарга, потрібно було виконати три умови:

1. Визнання влади папи православною церквою;

2. Єдність віри;

3. Послух перед папою. »

Заклик Скарги позитивно зустріла частина православного духовенства. У жовтні 1596) року унія була Офіційно затверджена церковним собором у Бресті, що придало політичному союзу ще й духовного. Політичне об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею не залишило надій на відновлення української державності. Українська політична думка цього періоду розвивалась в рамках гострої полемічної літератури. Найвидатнішими її представниками були: Герасим Смотрицький, Захарій Кописгенський, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький. Полемічна література не ставила завдання відновити державність, але вона відгукувалась на актуальні полемічні проблеми, будила політичну свідомість, кликала до кращого майбутнього.

Одним із видатних полемістів був Іван Вишенський (1550-1620), який народився на Львівщині. Він став ченцем і замкнувся в печері. Для нього характерна суперечливість поглядів, переплетіння передових і консервативних ідей. Аналіз творчості Вишенського дає змогу виділити певні напрямки його суспільно-політичної, думки, і По-перше, це критика тогочасного суспільства (ладу) шляхти. По-друге, це критика унії (Брестської), діяльності ордену єзуїтів ("Короткослівна відповідь Петру Скарзі"). Він запевняв, що унія не є проявом волі народу, а слов'янська мова - це мова пізнання Божого. По-третє, Вишенський спробував окреслити суспільно-політичний ідеал. Управління цим суспільством повинно бути колективним, його заслугою було і те, що він розробляє програму розвитку освітньої справи в Україні. За його переконанням, насильством можна утвердити тільки зло. І закликає до морального удосконалення людини.

Другою течією політичної думки Реформації була думка братств. їх діяльність можна розділити на два етапи:

1. До Брестської унії;

2. Після неї.

На першому етапі провідна роль належала Львівському братству, на другому - Київському і Луцькому. Перший етап характеризувався реформаційним спрямуванням: критика католицизму і консерватизму православного духівництва, заклик до прогресивних реформ православної церкви. Другий етап відзначився тим, що змінювалась тематика соціально-політичної орієнтації. Братчики розповсюджували листівки, прокламації, що мало велике значення для формування політичної думки.

Видатними представниками братств були брати Стефан і Лаврентій Зизанії. Стефан Зизаній у своїх працях показав протистояння Христоса Антихристосу. Убогому Христу він протиставив багатого Антихриста, що уособлював тодішніх вищих ієрархів католицизму, закликав до активної боротьби з соціальною несправедливістю, вимагав відокремлення церкви від держави. Близький за поглядами був його брат Лаврентій. Він захищав гуманістичну ідею, яка визначала людину рівною божеству. Таким чином, політична унія Литви з Польщею сприяла бурхливому розвитку української політичної думки.