2. Педагогічна культура і соціально-професійний розвиток особистості учителя

Розглядаючи вплив педагогічної культури на професійне становлення особистості вчителя, ми використовуємо основні положення теорії відомого

психолога Л.Ст Виготеьк-огб та філософа Е.В. Ьіьєнкева^-які—в_-науковій літературі подаються В.В. Давидовим у такій редакції:—

1. основою психічного розвитку людини є якісна зміна соціальної ситуації її життя (або її діяльності);

2. загальними моментами психічного розвитку людини слугують її навчання та виховання, форми яких мають історично змінний характер;

3. вихідною формою діяльності є розгорнуте виконання її людиною спільно з іншими людьми в зовнішньому (соціально-культурному) плані;

4. психічні новоутворення, які виникають у людини, похідні від інтеріоризації вихідної форми її діяльності;

5. суттєва роль у процесі інтеріоризації належить різноманітним знаково- символічним системам, які виникають в історії культури;

6. важливе значення в діяльності й свідомості людини мають її інтелект та емоції, які перебувають у внутрішній єдності [8, с. 133].

Як ми вже зазначали, у кожної людини є власна система цінностей; одні з яких для неї завжди є більш суб'єктивно значущими, інші — менше. Крім того, ці цінності найтісніше взаємодіють з наявними в людини матеріальними та духовними потребами, які здебільшого відрізняються одна від одної за ступенем своєї вираженості.

Альберт Швейцер писав: «Але як зараз, так і в усі наступні часи пояснити змінюваність нашої власної долі можна тільки тим, що ми намагалися задовольнитися культурою, відірваною від етики... Культура є продуктом оптимістично-етичного світогляду» [45, с. 68].

Для педагога культурне середовище утворюється з множини духовних і матеріальних перетворень оточення, нагромаджених людством у процесі соціально-історичного розвитку.

Уся педагогіка — це сфера духовного. Вчительська духовність за своєю суттю, включає здатність бачити себе, свою соціальну роль в успіхах дітей, в їх моральному становленні. Педагогічна духовність — це максимум людського в професійному виконанні вчителя.

Основою духовності і педагогічної культури вчителя є беззаперечна віра у невідомі до певного часу можливості дитини. Професійний оптимізм — це вміння побачити і пробудити, розвинути в кожному учневі талант творця, допомогти йому реалізувати власні здібності.

Духовність вчителя - це ще і готовність щиро захоплюватися досягненнями учня, успіхом колеги, здобутками школи.

Педагогічна духовність - складний стан внутрішнього світу особистості вчителя. У цьому її велика, нічим незрівнянна особистісна цінність, близька по значущості совісті. Як будь-яка духовність, вона має зовнішні прояви, що роблять її цінність соціальною.

Педагогічна культура - це інтегральна якість особистості учителя, що проектує його загальну культуру в сфері професії. Педагогічна культура —

це синтез високого професіоналізму у внутрішніх властивостях педагога, володіння методикою викладання і наявність культуротворчих здібностей. Учитель, який володіє педагогічною культурою, має добре розвинуте педа­гогічне мислення і свідомість, володіє значним творчим потенціалом. Традиційно у вітчизняній системі освіти панували декларативні уявлення про єдність навчання та виховання. Проте ці процеси поєднувалися скоріше формально. Навчання було спрямоване на формування нових знань, розвиток пізнавальних здібностей і не несло функцій морального виховання та розвит­ку особистості.

У кращому випадку ці функції на уроці покладалися на деякі гуманітарні дисципліни, а мораль «прищеплювалася» за допомогою спеціальних виховних заходів поза уроком. Принципово нового розв'язання проблеми єдності виховання та навчання можна досягти, змінивши тільки всю систему освіти — її цілі, характер організації навчальної діяльності та характер соціальних взаємодій і взаємостосунків між головними учасниками на­вчально-виховної діяльності — вчителем та учнем. Головним у цьому напрямку є відмова на рівні закріплення у педагогічній культурі від узурпації учителем свого соціального становища, виняткового права на знання істини, насильницького втручання з позиції цього права в життя учнів, нав'язування своїх норм та уявлень, способу світобачення й способу думок.

Педагогічна культура — це певний специфічний зріз цілісної системи соціальної діяльності людини. Вона водночас є розгалуженою системою культури, виступає мірилом реалізації особистісних здібностей учителя в усіх видах його діяльності. Завдяки педагогічній культурі здійснюється трансляція знань, наявних моделей світу, звичаїв. Педагогічна культура впливає на формування якісних особистісних характеристик вчителя. Разом з цим педагогічна культура забезпечує зв'язок і спілкування між вихователями «та вихованцями, обмін результатами їхньої духовної діяльності.

Діяльність учителя у сфері педагогічної культури є діяльністю, спрямованою на відтворення, збереження, розподіл та використання суспільних духовних цінностей. Педагогічна діяльність у сфері педагогічної культури зростає до рівня загальності. Культура виступає ніби каталізатором вияву індивідуальності.

Індивід у соціумі здатний бути джерелом динаміки, самозміни. Разом з тим, культура як прояв життя, творчої енергії на стадії свого старіння, схильна втрачати відкритість, здатність живого саморуху й продукує застиглі трафарети та моделі. Тому сутність виховання полягає не в оволодінні, а в залученні до нього, оскільки особистісні культурні смисли народжуються та існують у спілкуванні, діалозі.

Отже, розв'язання усіх виховних завдань вимагає одночасно із традиційним підходом застосування культурологічного аналізу навчально-виховного процесу. Це означає перехід до комплексного дослідження, висхідним моментом якого є розуміння педагогічної культури як компонента інтегрованого цілого — загальної та професійної культури. Відповідно про­фесійне становлення вчителя аналізується нами відносно до за­гальнокультурних закономірностей, де розвиток його якостей і характеристик виступає як одна із сторін становлення педагогічної культури. Зауважимо, що історія розвитку уявлень про природу особистості — це, по суті, історія розвитку культур. Тому в широкому розумінні формування педагогічної культури означає засвоєння вчителем культурних норм і традицій суспільства з урахуванням специфіки виховної діяльності.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити дитину усвідомлювати мотиви своєї поведінки, тобто сформулювати мету та програму власної діяльності, передбачати її результати.

Постійне усвідомлення мотиву викликає почуття особистої зацікавленості і бажання довести розпочату справу до кінця. Прагнення до усвідомлення мотивів діяльності посилює критичне ставлення до загальноприйнятого, стимулює інтереси до розмірковування, самопізнання, самовиховання. Спираючись на пізнавальну потребу (допитливість) учня, вчитель може розвивати в нього інтерес до навчального предмета, до знання, до світу, пов'язуючи його з певними цінностями, що генеруються суспільством. Сприйняття учня таким, яким він є, повага до його зусиль, зацікавленість його інтересами створюють необхідну емоційну атмосферу, в якій досвід і слово дорослої людини допомагають дітям усвідомлювати мотиви своєї по­ведінки.

Отже, важливим показником педагогічної культури є здатність до співпраці, а необхідною умовою формування — взаємна повага та рівність сторін. Багато в чому ця культурна норма зумовлена стосунками в педагогічному колективі, атмосферою та рівнем спілкування вчителів.

Взаємоповага передбачає право іншого на ризик, на помилку, оскільки інакше не можна розвинути здатність до ініціативної поведінки. Проте це в свою чергу висуває значні вимоги до педагогічної культури вчителя: вміння володіти собою, наполегливість і терпіння, здатність довести розпочату справу до кінця, вміння передбачати результати роботи, врахувати різні погляди, відшукати оптимальний варіант розв'язання проблемних ситуацій, здатність до обов'язкового обґрунтовування своїх висновків. Здатність до співпраці виявляється насамперед в тому, щоб допомогти учням відчути власну своєрідність, несхожість на інших не як недолік, а як певну цінність, необхідну для спілкування.

Таким чином, педагогічна культура передбачає вироблення такої важливої якості, як позитивне самосприйняття особистості. Не секрет, що у свідомості значної частини вчителів існує певна модель «доброго» і «поганого» учня, а відповідно, до неї формується ставлення до конкретних дітей. Такий вчитель найчастіше реагує не на успіхи, а на помилки та прорахунки учнів. Це негативно впливає на самооцінку останніх, на їхнє само­сприйняття. Не відчуваючи уваги вчителя, такі учні не в змозі показати себе з позитивної сторони.

Безумовно, атмосфера взаємодовіри й доброзичливості допомагає й учителеві, і учневі усвідомити свої позитивні якості та недоліки, подолати труднощі й реалістично ставитися до соціуму.

Культурою вироблена ціла система захисту свідомості від прямого ідеологічного впливу: розміркування, іронія, гумор, здатність слухати та розуміти інших, а не тільки стверджувати й переконувати. Педагогічна культура, як накопичений у педагогічній діяльності досвід соціальної взаємодії, реально існує лише на особистісному рівневі, спираючись на конкретний досвід, досягнутий способом самостійних пошуків.

У контексті цього, головною турботою для вчителя є самовиховання та саморозвиток, розвиток уваги та уважності до людей і навколишнього середовища, щоб зрозуміти й врахувати все, що відомо про життя і про людей, зберігаючи віру в них. Моральна спрямованість світогляду ставить учителя в моральному плані в однакове становище з учнем, тим самим спонукаючи його до саморозвитку та самовдосконалення.

Середовище, навіть у широкому розумінні, можна тільки опанувати, а до культури необхідно залучатися. Залучення до культури є не що інше, як освіта.

Якщо культуру подавати переважно як набір певних правил поведінки, норм, зразків, заборон, тобто нормативно, як «уміння себе поводити», то розвиток особистості зводиться до механізмів соціалізації, привчання дитини мислити й діяти за заданими зразками.

Давно відомо, що соціалізація неможлива без самореалізації, особистісного самовизначення в системі загальнолюдських цінностей. Враховуючи, що культура — це система реалізованих і тих, що реалізуються, об'єктивних цінностей і смислів, сутність виховання полягає не в оволодінні соціальним досвідом, а в залученні до нього, бо особистісні культурні смисли народжуються й існують у спілкуванні — діалозі. Слід враховувати, що існу­ють суб'єктивні особистісні смисли — відношення, які можуть збігатися з об'єктивними культурними смислами, поданими в духовних цінностях. У силу цього можливим є справжній діалог особистості та культури.

Друга ідея, глибоко зв'язана зі змістом культури, — це ідея творчості. Розуміння творчості тільки з погляду форми міцно й ґрунтовно утвердилося в нашій педагогіці. Творчістю у нас називають малювання, ліплення, моделювання, тобто урок математики — це урок, на якому навчають рахувати, а урок образотворчого мистецтва — це урок, на якому навчають творчості.

У-нашому-розумінні педагогічна культура вчителя тісно пов'язана із аналізом дії чинників творчості. Ними є особистісно-діяльнісна природа й особистісно-творча сутність педагогічного процесу. Ці фактори реалізуються за допомогою механізму потреб, оскільки саме в процесі педагогічної діяльності вчитель творить професійну культуру й сприяє власному якісному професійно-особистісному зростанню.

Для структури педагогічної культури є специфічним соціокультурологічний аспект.

Культурна діяльність та потреби в ній перебувають у складній органічній взаємозалежності. Виокремимо п'ять видів їхніх взаємовідношень:

1. культурна діяльність як процес задоволення культурних потреб;

2. культурні потреби як спонукальний мотив культурної діяльності;

3. культурна діяльність як джерело формування культурних потреб;

4. культурна діяльність як основна форма прояву культурних потреб;

5. культурна діяльність — критерій оцінки культурних потреб. Зауважимо, що учитель використовує не лише свій суспільно

значущий досвід, а за допомогою нього робить своїм безпосереднім внутрішнім надбанням певну частину історичного, загальнолюдського досвіду, що виходить за межі конкретних форм діяльності. Тому учитель володіє педагогічною культурою не тільки в плані належності до культурних характеристик найближчого йому оточення (професійної субкультури). Він стає суб'єктом людської культури загалом. Це означає, що світогляд і свідомість вчителя стають безпосередньо скеровуючим фактором і для його професійної діяльності, і ядром внутрішнього духовного світу. Отже, педагогічна культура вчителя визначається насамперед тим, наскільки в його

індивідуальній поведінці співпадають професійна освіченість особистості та рівень її наукового світогляду.

Слід відзначити, що культурно-естетичне виховання у виховній системі навчального закладу спрямоване на досягнення двоєдиної мети: формування у вчителя установки на постійне залучення до культурно-естетичних цінностей та стимулювання прагнення до самореалізації, активного розвитку своїх художньо-естетичних здібностей. Тому, характеризуючи вчителя як інтелігента, важливо зосереджувати увагу не тільки на виявах відповідних якостей, а й на їхньому якісному змістові.

Якостями, що визначають культурний зміст особистості вчителя, на нашу думку, є:

1. Усвідомлення соціальної відповідальності. Ця якість особистості вчителя реалізується в професійній, громадській та культурно-естетичній діяльності на основі соціально значущої мети та мотивів професійного зростання.

2. Моральна відповідальність за одержання й передачу професійних, моральних та загальнокультурних цінностей в їхній єдності.

3. Потреба у виробленні особистісного ставлення до актуальних проблем свого часу.

4. Постійне прагнення до морального, духовно-культурного та соціального розвитку.

5. Здатність й уміння до спілкування з людьми, до побудови взаємостосунків із колективом на принципах взаємовідповідальності.

6. Самостійність як важливий принцип реалізації творчого потенціалу особистості.

Орієнтація шкільних навчальних колективів на розвиток вчителя, здатного повною мірою реалізувати свій інтелектуальний, духовний потенціал в інтересах учня, зумовлює необхідність виявлення основних компонентів загальнокультурного розвитку вчителя. До них ми відносимо формування у вчителя соціально-історичного, соціологічного, морально-естетичного та професійно-спеціального стилю мислення в їхній органічній єдності.

Стрижнем педагогічної культури є мораль. Моральність характеризує вчителя у його ставленні до інших людей, покликана регулювати людське спілкування. Мораль передусім визначає, ким є для суб'єкта моральної діяльності інша людина.

Мораль найбільш яскраво показує міру гуманності середовища, суспільства. Головна ціннісна орієнтація гуманістичної моралі на гармонійно розвинену людину полягає в культивуванні сутнісних сил особистості у навчально- виховному процесі.

Разом з тим, ефективність взаємодії в системі «вчитель — учень» залежить від характеру ставлення вчителя до виконання своїх професійних обов'язків. Учитель перебуває в центрі системи взаємодії у шкільному колективі, активно бере участь у регулюванні міжособистісних стосунків, підтримуючи та реалїзуючи норми загальнолюдської моралі, здійснює моральний вплив на вихованців.

Педагогічна культура вчителя реалізується також і за допомогою педагогічної вимогливості. Педагогічна вимогливість — це глибоко продумана лінія поведінки педагога-вихователя, яка не містить формалізму, догматизму, деспотизму у професійних діях. Вимогливість — це вміння вчителя підходити до оцінки особистості учня, його поведінки, знань та умінь на основі най­вищих суспільних критеріїв, постійного усвідомлення необхідності вдосконалення особистості вихованця, його ерудиції, культури, моральності. Ми виокремлюємо такі ознаки вимогливості, як норми педагогічної культури:

1. Об'єктивність, доцільність, які обумовлені потребами педагогічного процесу, завданнями навчання та виховання.

2. Посильність вимог, які забезпечують всебічність розвитку учнів.

3. Доброзичливість.

4. Усвідомленість та доступність вимог, сприйняття їх учнями як необхідності.

5. Виконуваність, відповідність можливостям та здібностям учнів.

Основою вимогливості до учнів є повага до них — професійно-моральна норма педагогічної культури, а також необхідна умова співробітництва з учнями як у навчальний, так і в позакласний роботі. На нашу думку,; зміст педагогічної культури вчителя має включати такі професійно-етичні погляди:

1. Вимогливість до учнів як міра поваги до них та як показник реалізації цієї поваги.

2. Повага до думки учнів про вчителя як основа вимогливості учителя до себе.

3. Терпимість до самостійності думки, почуттів і вчинків учнів, уміння не забороняти їх навіть тоді, коли вони з погляду вчителя є неправильними.

/ 4. Довіра до кожного учня, до його думок та вчинків.

Для плідної професійної діяльності у процесі співробітництва вчителя з учнями педагогу необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторських здібностей та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних і духовних якостей в учнів.

Тривалий час у нашій школі на перший план виходили лише стимули поведінки, сукупність зовнішніх впливів на людину. Це характерне для нормативної педагогіки, коли важлива не стільки реальна людина, скільки її відповідність певному зразку.

Завдання вчителя з розвиненою педагогічною культурою полягає в тому, щоб навчити учня усвідомлювати мотиви своєї поведінки, тобто формувати цілі й програму діяльності, передбачати її результати. Усвідомлення мотиву викликає почуття особистої зацікавленості та бажання доводити розпочату справу до логічного завершення.

Грунтуючись на пізнавальній потребі учня, вчитель може розвивати інтерес до навчального предмета, до знань, до світу, пов'язуючи цей інтерес з певними цінностями, що висуваються суспільством. Пізнавальний інтерес як основа мотивації навчання, на нашу думку, найкраще формується в умовах

У сучасних умовах реалізувати назване на практиці можливо за допомогою таких методів виховання:

1. Єдність світоглядних моральних та загальнокультурних установок усіх суб'єктів виховання, включаючи шкільний колектив на всіх його рівнях розвитку.

2. Здійснення на практиці постійного цілеспрямованого взаємозв'язку вчительського та учнівського колективів у формуванні та загальнокультурному розвитку особистості вчителя та учня.

3. Постійний діяльний зв'язок школи як суб'єкта культури із соціокультурним середовищем міста, регіону.

4. Постійне ознайомлення способом практичного залучення вчителів з реальною культурною ситуацією та перспективами розвитку культурного процесу в районі, області, державі; глибоке знання культурних традицій своєї школи та її реального внеску в культурний розвиток суспільства.

Як відзначається в науковій- - літературі, важливою основою культури особистості, критерієм педагогічної культури виступають особливості її взаємодії з колегами, товаришами, знайомими та незнайомими людьми. Тому розвиток педагогічної

культури вчителя в його практичній діяльності ми розглядаємо за допомогою культури соціальної взаємодії.

Соціальна взаємодія передбачає координацію (поєднання) дій учителя, учнів, колег та їхніх поглядів. Культура соціальної взаємодії забезпечує обмін питаннями, коментарями, думками та поясненнями. Отже, педагогічна культура виступає як детермінуючий фактор розвитку особистості вчителя, забезпечує зіставлення різних поглядів і структурування дій та вчинків учителя.

Спосіб спілкування окремих людей, якісні характеристики такого спілкування відображають рівень культури загальнолюдських взаємостосунків. Зрозуміло, що вчитель у своїй професійній діяльності використовує відпрацьовані в процесі розвитку людської цивілізації норми взаємодій. У той же час професійна діяльність вчителя насичена своїм специфічним, загальнозначущим для всіх учителів змістом. Це система різно­манітних, постійно змінних, дещо випробуваних, визначених взаємодій вчителя з учнями, батьками, колегами. Така система взаємодій має особливі характерні властивості, відносно самостійні закономірності та рівні розвитку. Оволодіння цією системою взаємодій і є показником педагогічної культури вчителя.

Важливою ознакою педагогічної культури вчителя також є його здатність використовувати відповідні форми та прийоми навчання і виховання учнів, виявляти до кожного із них індивідуальний підхід. Лише тоді, коли вчитель досконало знатиме своїх учнів, він буде в змозі на основі цих знань будувати з кожним із них правильні взаємодії, досягаючи поставлених цілей. Таким чином, це вже буде якісно новий рівень педагогічної культури, що характеризується продуманістю, послідовністю й ґрунтовністю усіх його стратегічних і тактичних засобів та прийомів.

Ще одним важливим показником педагогічної культури вчителя є використання ним різноманітних та змінних міжособистісних зв'язків для формування колективу учнів. Тут особливого значення має вміння вчителя будувати свої взаємодії з колективом учнів як єдиним цілим, уміння шукати та знаходити основу для гармонізації індивідуальних та колективних інте­ресів.

Таким чином, зміст та рівень розвитку педагогічної культури вчителя визначається змістом його педагогічної діяльності. Чим змістовнішою за обсягом, характером є педагогічна діяльність, тим багатограннішою, різноманітнішою є взаємодія, тобто педагогічна діяльність визначає межі та способи взаємодії в навчально-виховному процесі. Культура взаємодії вчителя — це показник того, яким чином, за допомогою яких педагогічних завдань, способів, взаємостосунків йому вдається реалізувати загальні, соціально значущі завдання навчання та виховання.

майстерним педагогам, справжнім професіоналам, які вміють захоплювати корисними починаннями й організувати їх, досягати успіху. В процесі виконання конкретних справ учні швидко розуміють, що дисциплінованість й організованість — найкращий засіб для досягнення успіху в роботі, що старанність як якість особистості полягає не лише в тому, щоб виконати вказівку, а в тому, щоб, виявивши ініціативу, зробити справу якнайкраще. Реалізація педагогічної культури вимагає від учителя розвитку в собі здатності до швидкого, глибокого й точного аналізу будь-якої ситуації. Вплив стає ефективним, коли здійснюється з урахуванням ситуації, обставин і є адекватний цим обставинам. Важливо також враховувати власний психічний стан, стан учнів, уміти висловити різноманітні почуття: радість, гнів, здивування, незадоволення, засудження, схвалення, захоплення, а також виявити справжню широту й гнучкість мислення.

Під час організації самостійної пізнавальної діяльності учнів педагогічна культура вчителя виявляється в тому, що він усвідомлює, що педагогічно невигідно ставити учня в позицію спостерігача й накопичувача знань. Його необхідно зробити першовідкривачем. Тому одним із виявів педагогічної культури вчителя є його вміння так організувати пізнавальну діяльність учнів, щоб вони невпинно долали складні ступені навчання, оволоділи вмінням логічно мислити, розв'язувати протиріччя, знаходити доведення. Найсуттєвішою функцією педагогічної культури вчителя є участь у діяльності та організації шкільного колективу. Колектив дозволяє вчителеві приховати свою позицію вихователя, дає можливість учням почувати себе не лише об'єктами педагогічного впливу, а й суб'єктами багатогранної діяльності. Учитель, який володіє педагогічною культурою, вчить учнів виступати у ролі керівника та підлеглого, задовольняти потребу у вияву са­мостійності й ініціативи, формує відповідальність.

Педагогічна культура тут полягає також і в тому, щоб педагогічні вимоги нібито йшли різними шляхами:

1) з боку загальношкільного колективу (через організаційні структури);

проблемної ситуації. Дійсно, пошук розв'язання передбачає вибір, який ви­магає додаткову інформацію, наближує навчальну діяльність до наукової, дослідницької. Але додаткова інформація має цінність лише тоді, коли вона цікава, актуальна, допомагає засвоїти навчальний матеріал у контексті, що має для учня своєрідний індивідуальний смисл. Організація такої роботи свідчить про високий професіоналізм та високу педагогічну культуру вчителя.

Педагогічна культура як нагромаджений досвід соціальної взаємодії реально існує тільки на індивідуальному рівневі, спираючись на конкретний досвід, досягнутий способом самостійних пошуків.

Головною турботою вчителя, який володіє педагогічною культурою, є самоосвіта й самовиховання, розвиток уваги та повага до людей і до навколишнього середовища. Моральна спрямованість світогляду ставить учителя в моральному плані в однакове становище з учнем, тим самим спонукаючи його до самовиховання, самовдосконалення, зростання рівня професійної компетентності.

У процесі реалізації учителем педагогічної культури важливого значення набуває його економічна соціалізація, економічна культура. Економічна культура може бути розглянута в теоретичному, практичному та етичному аспектах. Це означає, що особистість не тільки оволодіває необхідними знаннями, поняттями про основні економічні закони й поняття й засвоює по- ведінкові стереотипи та норми, Соціально-економічні ролі й типи поведінки, але й занурюється у ціннісний простір, основними орієнтирами якого є культурні моделі економічного успіху.

Педагогічна культура містить у собі ряд конкретних функцій. До них належать: а) Передача знань, умінь, навичок, формування на цій основі світогляду; б) розвиток інтелектуальних сил і здібностей учнів, емоційно- вольової і дійово-практичної сфер; в) забезпечення норм і правил поведінки у суспільстві; г) формування естетичного ставлення до дійсності; д) зміцнення здоров'я учнів, розвиток їх фізичних сил і здібностей.

Педагогічна культура вчитель виявляється тоді, коли він на основі психологічної та педагогічної інформації і достатньо глибокого знання своїх вихованців, конкретної ситуації, цілей і завдань навчально-виховного процесу може передбачати їхні судження й поведінку, здійснювати вплив на їхню діяльність та спілкування.

Педагогічна культура реалізується учителем у навчально-пізнавальній діяльності. Навчальна діяльність учителя покликана залучити молоде покоління до культури суспільства й сприяти зростанню рівня соціальної зрілості, включивши його до навчальної діяльності та спілкування.

Важливою умовою формування педагогічної культури вчителя є його вміння бути творцем спілкування. Від його вміння вести, продовжувати, припиняти спілкування з різними групами учнів, колег, батьків, інших людей насамперед залежить успішне розв'язання педагогічних завдань. Учитель, який не володіє педагогічною культурою, не в ЇІМОЗІ ефективно себе подати, вигідно підкреслити свої переваги, зрозуміло й дохідливо пояснити, уважно вислухати, дати необхідну пораду.

У спілкуванні педагогічна культура - це результат не лише задіяння особистих якостей, знані,, умінь, навичок, зовнішньої презентабельності, але й оволодіння операційними засобами реалізації взаємостосунків учителя, досягнення бажаних результатів.

Педагогічна культура вчителя в навчально-виховному процесі реалізується за допомогою змісту, освіти, норм і методів навчання, всієї організації навчально-виховної роботи. У процесі навчання знання, які перетворюються в переконання, складають центральну ланку в структурі особистості, багато у чому визначають її світогляд, спрямованість і поведінку. Перехід знань у переконання здійснюється в тому випадку, якщо вчитель глибоко розкриває наукову сутність знань, переконливо показує їх відповідність дійсності, «правді життя». Це вимагає від учителя ретельного відбору об'єктивних, переконливих фактів, їхнього всебічного аналізу та ґрунтовних узагальнень. Наукові знання мають глибокий виховний зміст, коли розглядаються у духовно-ціннісному, світоглядному контексті. Процес засвоєння наукових знань учнями має виховне значення, коли організується вчителем, а також способом різноманітного зіставлення різних поглядів.

Педагогічна культура вчителя сприяє також розвитку в учнів мислення, усіх психічних процесів. Навчаючись, учень порівнює, аналізує, узагальнює, зіставляє, створює нові для себе поняття та образні уявлення. У процесі такої розумової діяльності у дітей формуються нервово-фізіологічні структури головного мозку, а також формально-логічний, діалектичний, художньо- образний типи мислення.

Вчителі з високим рівнем професійної та педагогічної культури успішно реалізують виховні можливості навчального процесу і передусім форми та методи навчання. Різноманітність застосовуваних форм сприяє створенню найбільш позитивних умов для засвоєння матеріалу й розвитку пізнавальних інтересів учнів. Колективні та індивідуальні форми навчального процесу сприяють створенню оптимальної сфери продуктивної творчої взаємодії учнів та вчителів. Учні в процесі навчання привчаються до колективних й індивідуальних способів пізнання і моральної поведінки. У них розвивається почуття колективізму, такі

моральні риси і якості, як відповідальність, організованість, цілеспрямованість.

Процес навчання в руках учителя-професіонала, який відзначається наявністю педагогічної культури, перетворюється в своєрідний витвір мистецтва, який розвиває вихованців естетично. Уроки такого вчителя, практичні заняття, виховна робота характеризуються ритмічністю, емоційністю, чіткою зміною видів діяльності.

Педагогічна культура, ефективність навчання і виховання вимагають, щоб у стосунках між педагогами та вихованцями панувала діловитість й організованість, дисциплінованість та ініціативність. Успіх справи породжує психологічну упевненість у власних силах, закріплює позитивні людські й ділові якості. Дослідження доводять, що діти інтуїтивно віддають перевагу