Ідіографічний підхід до особистості

(навч. пос.)

У психологічних науках історично сформувались номотетичний та ідіографічний підходи у дослідженні психічної реальності. Номотетичний є основним у загальній, соціальній, віковій та інших галузях психології. За цього підходу зосереджуються на загальних принципах, закономірностях психологічних феноменів, а одиничні факти ігнорують.

На конкретному, індивідуальному, унікальному зосереджується ідіографічний підхід.

Ідіографічний підхід (грец. idio – особливий і graphō – пишу) – метод вивчення індивідуальності, спрямований на аналіз и внутрішньої структури з метою дослідити неповторність і унікальність суб'єктної організації.

Ідіографічна наука будується на ретельному аналізі одиничних фактів, формулюючи інтерпретаційні твердження, застосовні тільки до даного конкретного випадку або до класу феноменів, які представлені цим випадком (наприклад, когнітивно-стильовими). Ідіографічні інтерпретації ґрунтуються на особливостях кожного даного випадку. Їх домагання на обґрунтованість спираються на потужність описів, що створюються конкретним дослідником. У цих описах прагнуть зафіксувати різні ракурси вивчених фактів. Передбачається, що різні інтерпретації, мабуть, мають сенс і значущість в різних реальностях. Будь-яка інтерпретація складається під впливом місцевої специфіки і взаємодій між дослідником і досліджуваним об'єктом.

Номотетичний підхід спирається на твердження, що наукові закони можуть формулюватися тільки статистично, шляхом вивчення й аналізу великої кількості випадків, відібраних методом рандомізації*. Передбачається, що номотетичні висновки не пов'язані ні з часом, ні з контекстом. Вони також не залежать від специфіки цього конкретного контексту або випадку.

*Рандомізація (рос. рандомизация, англ. randomization, hashing, нім. Randomisation f) – розташування об’єктів у випадковому порядку. Застосовується, наприклад, для вибору порядку слідування окремих дослідів при плануванні експериментів тощо.

Рандомізація дозволяє нівелювати систематичні (напр., періодичні) впливи факторів, що не контролюються. У медицині – процес розподілу суб'єктів клінічного випробування за основними і контрольними групами випадково, що дозволяє звести до мінімуму систематичну помилку та упередженість.

Два этих ракурса рассмотрения индивидуальных различий были обозначены, фактически, в самых первых работах, посвященных проблемам изучения различий между людьми – в статье «О психологии индивидуальных различий» (1900) и в книге (с. 273 ↑) «Дифференциальная психология» (1911) Вильяма Штерна. Однако вплоть до сегодняшнего дня право идиографического подхода как научного метода познания не является общепризнанным, а соотношение номотетического и идиографического подходов описывается в терминах, подчеркивающих их различие. Говорят, например, о дихотомии номотетического-идиографического или о противоречии между номотетическим и идиографическим подходами. Есть ли это противоречие и, если есть, то в чем оно проявляется, и будет рассмотрено в данной главе.