- •Глава 12. Идиографический анализ индивидуальности
- •Ідіографічний підхід до особистості
- •1. Два подхода к исследованию психологических явлений
- •2. Методы идиографического исследования индивидуальности
- •2.1. Анализ профилей психологических черт
- •2.2. Биографический метод
- •2.3. Обобщение документальных материалов
- •2.4. Этологическое исследование
- •2.5. Феноменологические методы оценивания индивидуальности
- •3. Интраиндивидуальная вариативность
- •3.1. Соотношение между разными видами изменчивости психологических характеристик.
- •3.2 Ситуативность как проявление интраиндивидуальной вариативности
Ідіографічний підхід до особистості
(навч. пос.)
У психологічних науках історично сформувались номотетичний та ідіографічний підходи у дослідженні психічної реальності. Номотетичний є основним у загальній, соціальній, віковій та інших галузях психології. За цього підходу зосереджуються на загальних принципах, закономірностях психологічних феноменів, а одиничні факти ігнорують.
На конкретному, індивідуальному, унікальному зосереджується ідіографічний підхід.
Ідіографічний підхід (грец. idio – особливий і graphō – пишу) – метод вивчення індивідуальності, спрямований на аналіз и внутрішньої структури з метою дослідити неповторність і унікальність суб'єктної організації.
Ідіографічна наука будується на ретельному аналізі одиничних фактів, формулюючи інтерпретаційні твердження, застосовні тільки до даного конкретного випадку або до класу феноменів, які представлені цим випадком (наприклад, когнітивно-стильовими). Ідіографічні інтерпретації ґрунтуються на особливостях кожного даного випадку. Їх домагання на обґрунтованість спираються на потужність описів, що створюються конкретним дослідником. У цих описах прагнуть зафіксувати різні ракурси вивчених фактів. Передбачається, що різні інтерпретації, мабуть, мають сенс і значущість в різних реальностях. Будь-яка інтерпретація складається під впливом місцевої специфіки і взаємодій між дослідником і досліджуваним об'єктом.
Номотетичний підхід спирається на твердження, що наукові закони можуть формулюватися тільки статистично, шляхом вивчення й аналізу великої кількості випадків, відібраних методом рандомізації*. Передбачається, що номотетичні висновки не пов'язані ні з часом, ні з контекстом. Вони також не залежать від специфіки цього конкретного контексту або випадку.
*Рандомізація (рос. рандомизация, англ. randomization, hashing, нім. Randomisation f) – розташування об’єктів у випадковому порядку. Застосовується, наприклад, для вибору порядку слідування окремих дослідів при плануванні експериментів тощо.
Рандомізація дозволяє нівелювати систематичні (напр., періодичні) впливи факторів, що не контролюються. У медицині – процес розподілу суб'єктів клінічного випробування за основними і контрольними групами випадково, що дозволяє звести до мінімуму систематичну помилку та упередженість.
Два этих ракурса рассмотрения индивидуальных различий были обозначены, фактически, в самых первых работах, посвященных проблемам изучения различий между людьми – в статье «О психологии индивидуальных различий» (1900) и в книге (с. 273 ↑) «Дифференциальная психология» (1911) Вильяма Штерна. Однако вплоть до сегодняшнего дня право идиографического подхода как научного метода познания не является общепризнанным, а соотношение номотетического и идиографического подходов описывается в терминах, подчеркивающих их различие. Говорят, например, о дихотомии номотетического-идиографического или о противоречии между номотетическим и идиографическим подходами. Есть ли это противоречие и, если есть, то в чем оно проявляется, и будет рассмотрено в данной главе.
