Хірургічне лікування

- лише при ускладненнях епідемічного та неепідемічного паротиту - розтин абсцесів та флегмон привушно-жувальної ділянки.

Медикаментозне лікування:

• симптоматичні (жарознижувальні, знеболюючі), антигістамінні засоби, вітаміни груп С, В, компреси з 5% ДМСО та напівспиртові на ділянку ураженої залози;

• лікування за участю педіатра, невропатолога, ендокринолога та ін. при ураженні підшлункової залози, статевих залоз, нервової системи – у разі епідемічного паротиту;

• противірусні препарати, вітаміни груп В,С, стимулятори лейкопоезу, симптоматична терапія (жарознижувальні, знеболюючі); місцево - компреси з 5% розчином ДМСО на ділянку залози;

• антибактеріальні (пеніциліновий ряд, макроліди), антигістамінні, імуностимулюючі препарати, інгібітори протеаз (трасилол, контрикал), протигрибкові препарати; протеолітичні ферменти для промивання залози; компреси з 5% розчином ДМСО з додаванням знеболювальних та антигістамінних препаратів.

Механічно-щадна висококалорійна дієта, збагачена вітамінами, призначення підкисленого питва, сухарів, підсоленої їжі для стимуляції виділення слини – у разі вірусного паротиту; слиногонна калорійна вітамінізована їжа та масаж залози для евакуації гною та згущеної слини у разі гострого гнійного неепідемічного паротиту.

Шифр МКХ – 10 – К 11 –Хвороби слинних залоз.

Назва захворювання - Хронічний сіалоаденіт (паренхіматозний та інтерстиційний).

Зазвичай, уражаються привушні залози. Інтерстиційний сіалоаденіт у дітей виникає вкрай рідко, у віці 13-15 років.

Діагностичні критерії:

- скарги на збільшена, з гладенькою поверхнею (у разі інтерстиційного паротиту) або з горбистою (у разі паренхіматозного), помірно болюча слинна залоза, підсилення болю у залозі під час їди, підвищення температури тіла, порушення сну та апетиту.

• у стадії ремісії збільшена горбиста, щільна, безболісна залоза, з вустя протока прозора чи мутнувата слина, кількість якої зменшена; слизова оболонка навкруг вустя вивідної протоки, яка зіяє, ціанотична з відбитками зубів у разі паренхіматозного сіалоаденіту;

• збільшена, з гладенькою поверхнею, неболюча залоза та незмінена салівація у разі інтерстиційного сіалоаденіту;

• у стадії загострення паренхіматозного чи інтерстиційного паротиту точно відповідає клінічним ознакам гострого бактеріального (неепідемічного) паротиту.

Допоміжні

- нерівномірність контрастування тканини залози, сіалоектазії, ділянки розширення проток, нечіткі контури їх розгалужень, паренхіма у вигляді грона винограду – на контрастній рентгенограмі у разі паренхіматозного паротиту;

- звуження проток ІІІ-V порядків на початковій стадії, а в подальшому - ІІ-ІV порядків, контури проток рівні, чіткі, щільність паренхіми зменшена; у пізній стадії всі протоки звужені – на контрастній рентгенограмі у разі інтерстиційного паротиту.

Лікування.

Хірургічне лікування:

- проводиться тільки при ускладненні хронічних паротитів абсцесами та флегмонами і полягає у розтині їх з подальшим дренуванням.

Медикаментозне лікування:

• у період ремісії - антигістамінні засоби, вітаміни груп С, В, спазмолітики перед їдою; неспецифічні біогенні стимулятори (продигіозан, ліковір, нуклеїнат натрію); електрофорез 5% розчину КI, фонофорез на ділянку залози;

• у стадії загострення – лікування як при гострому бактеріальному (неепідемічному) паротиті.

Масаж залози перед їдою та після неї проводиться для попередження загострень.

Шифр МКХ – 10 – К 11.5

Назва захворювання -калькульозний сіалоаденіт (сіалолітіаз)

Слинокам`яна хвороба частіше спостерігається у 10-12 річному віці тільки у підщелепних слинних залозах і, зазвичай, камінь локалізується у передньому та середньому відділах протоки.

Діагностичні критерії:

- скарги на болюче збільшення слинної залози під час їди (особливо солоної чи кислої), а потім повільне зменшення її.

- наявність пухлиноподібного утворення з гладкою поверхнею під кутом нижньої щелепи (у проекції слинної залози) на стороні ураження, відкривання рота вільне, вустя протоки розширене, слизова оболонка гіперемована, слина прозора або з домішками гною – у разі локалізації каменя в залозі; наявність ущільнення частини протоки, яке можна виявити під час бімануальної пальпації – у разі локалізації каменя в протоці.

Допоміжні

- наявність тіні з чіткими межами на рентгенограмі за Коваленко В.С. у разі рентгенконтрастного каменя;

• наявність гіперехогенної зони (камінь) з “доріжкою поглинання” за нею у разі нерентгенконтрастного каменя;

• дефект наповнення з чіткими контурами позаду конкремента на контрастній рентгенограмі у дітей старшого віку з локалізацією каменя у задньому відділі протоки.