1. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ввр). – 2010. – № 50-51.

2. Бюджетний кодекс України: Науково-практичний коментар // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2010. – № 50-51.

3. Про місцеве самоврядування: Закон України // Відомості Верховної Ради України (ввр). – 1997. – №24. – с. 379-429.

4. Владимиров К.М. Місцеві фінанси: Навчальний посібник / К.М. Владимиров, Н.Г. Чуйко, О.Ф Рогальський – Херсон: ХНТУ, 2005. – 282 с.

5. Власюк Н.І. Місцеві фінанси: навч. посіб. / Н. І. Власюк, Т. В. Мединська, М. І. Мельник.– К.: Алерта, 2011.– 328 с. [204-210].

6. Гапонюк М. А., Місцеві фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М. А. Гапонюк, В. П. Яцюта, А. Є. Буряченко, А. А. Слав­кова. – К.: КНЕУ, 2002. – 184 с.

7. Кириленко О. П. Місцеві фінанси: Підручник / За ред. О.П. Кириленко. – К.: М65 Знання. – 2006. – 677 с.

8. Рева Т. М. Місцеві фінанси / Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 207 с. [167-176].

9. Сунцова О. О. Місцеві фінанси: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. О. Сунцова. – [2-ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 488 с.

10. Офіційний сайт Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського [сайт www.nbuv.gov.ua].

11. Офіційний сайт національної парламентської бібліотеки [сайт www.alpha.rada.kiev.ua].

12. Офіційний сайт Української комунальної: Головний експерт житлово-комунального господарства України [сайт http://jkg-portal.Com.Ua/].

1. Взаємозв’язок місцевого господарства та місцевих фінансів.

Інститут комунальної власності як невід'ємний атрибут місцевих фі­нансів, почав формуватися в Україні у 1990 р. У Законі Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р. до складу фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, поряд з природними та фінансовими ресурсами, було включено місцеве господарство, комунальну та іншу власність, яка є джерелом одержання доходів місцевого самоврядуван­ня і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.

Цим законом було введено поняття місцевого господарства, під­креслювалось, що місцеве господарство забезпечує безпосереднє задово­лення потреб населення і функціонування системи місцевого самовря­дування.

Легітимізація права комунальної власності була здійснена в Законі Української РСР "Про власність" від 7 лютого 1991 р. Проте комуналь­на власність була визнана однією з форм державної власності. Суб'єк­тами права комунальної власності визначались адміністративно-тери­торіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сіль­ських рад.

Закон "Про власність" визначив перелік об'єктів права комунальної власності так:

— майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

— кошти місцевих бюджетів;

— державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального госпо­дарства;

— майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, тор­гівлі, побутового обслуговування;

— майно підприємств;

— місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор­мації;

— інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціально­го розвитку території.

У постанові від 5 листопада 1991 р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержав­ною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць», був конкретизований перелік майна, що належить до комунальної власності. Так, до власності обла­стей віднесено: промисловість будівельних матеріалів, місцеву і полігра­фічну промисловість, зв'язок, агропромисловий комплекс, будівницт­во, житлове, водопровідно-каналізаційне, теплове, шляхове господар­ство, матеріально-технічне забезпечення, ремонтно-будівельні організа­ції, багатогалузеві підприємства житлово-комунального господарства, міськелектротранспорт, комунальні автотранспортні підприємства, під­приємства електричних мереж зовнішнього освітлення, промисловість, готельне господарство, ритуальне обслуговування, "зелене" господар­ство, інші підприємства й організації, організації технічної інвентариза­ції, народну освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, фізичну культуру і спорт, культуру, торгівлю, громадське харчування, побутове обслуговування, майно виконкомів місцевих рад.

До прийняття у 1996 р. Конституції України комунальна власність розглядалась як різновид державної власності. У Конституції та ухваленому на розвиток її положень Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. по новому підійшли до визначення кому­нальної власності як власності територіальних громад.

У Законі України від 21 травня 1997 р. розтлумачено окремі питан­ня, що стосуються використання доходів від комунальної власності. Так, згідно зі ст. 60 цього Закону, доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності мають зараховуватись до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуватись на фінансування заходів, передбачених бю­джетами розвитку. Актуальною і важливою є вимога Закону щодо ефек­тивності майнових операцій, які здійснюються органами місцевого само­врядування з об'єктами права комунальної власності, — вони не повин­ні послаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшу­вати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Питання передачі об'єктів державної власності у комунальну і, зок­рема, фінансові аспекти цих процесів були визначені у 1998 р. разом з прийняттям Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. Цим Законом обумовлені особливості передачі об'єктів соціальної інфраструктури і порядок фі­нансування видатків, пов'язаних з їх утриманням.

16 січня 2003 р. було прийнято два важливих нормативні акти — Ци­вільний та Господарський кодекси України, в яких правові питання функ­ціонування комунальної власності набули подальшого розвитку. Так, у ст. 169 Цивільного кодексу зазначено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих від­носин. Ці громади можуть створювати юридичні особи публічного пра­ва (комунальні підприємства, навчальні заклади, тощо) у випадках та порядку, встановленому законодавством. Територіальні громади мо­жуть також створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не передбачено законодавством.

Господарським кодексом України (ст. 24) визначено особливості управ­ління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки, яке проводиться через систему організаційно-господарських повнова­жень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектору і здійс­нюють свою діяльність на основі права відання або права оперативного управління.

Суб'єкти господарювання комунального сектору економі­ки — це суб'єкти, які діють на основі лише комунальної влас­ності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комуналь­ної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпе­чує органам місцевого самоврядування право вирішального впли­ву на господарську діяльність цих суб'єктів.

Більшість об'єктів комунальної власності є неприбутковими підпри­ємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Окрім передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів, нія­ких інших доходів підприємства комунальної власності, як правило, місцевим бюджетам не приносять.

У комунальній власності перебуває: житловий і нежитловий фонд та об'єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульптури, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, електрич­на, газова, теплопровідна мережі).

У складі об'єктів комунальної власності розрізняють:

— об'єкти, що фінансуються з місцевого бюджету (школи, позашкіль­ні установи, лікарні, будинки культури, установи соціального захисту — територіальні центри, органи місцевого самоврядування);

— інші об'єкти.

Доходи від об'єктів комунальної власності згідно з бюджетною кла­сифікацією на цей час включають:

— податок на прибуток підприємств комунальної власності;

— надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) госпо­дарських товариств, що є у власності територіальної громади;

— кошти від відчуження майна, яке перебуває в комунальній влас­ності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває в комунальній власності;

— плату за оренду майнових комплексів, що перебувають у комуналь­ній власності;

— власні надходження бюджетних установ, що утримуються за раху­нок коштів відповідного бюджету.

У Бюджетному кодексі ці надходження віднесені до складу власних доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

При розробці економічними службами місцевих органів влади Украї­ни стратегії і тактики розвитку регіону та місцевого господарства слід враховувати такі принципи:

1. На розміщення підприємницьких структур впливають: транспорт­ні витрати, наближеність до споживача, собівартість продукції, ціна ро­бочої сили, життєвий рівень, а на подальший розвиток бізнесу і ство­рення нових підприємств — рівень оподаткування, підтримка підпри­ємницьких структур державою і органами місцевої влади, місцевий еко­номічний клімат, вартість місцевості, а також енергетичні витрати. При створенні сприятливих умов для розвитку бізнесу слід враховувати ті з перелічених факторів, на які органи місцевого самоврядування здатні впливати.

2. Кожен населений пункт і територію необхідно розглядати не як відокремлену одиницю, а як частину регіонального господарського комп­лексу. Приймаючи рішення, слід враховувати специфіку, закономір­ності та тенденції регіонального розвитку.

3. Ефективність діяльності підприємницьких структур зростає в ре­зультаті створення об'єднань.

4. Розвиваючи підприємства місцевого господарства, необхідно перед­усім враховувати попит на продукцію, яка ними виробляється, і мож­ливості щодо його задоволення.

5. Розвиток територій залежить від демо­кратизації економіки й суспільства.

6. Місцеві органи влади не здатні створювати будь-які ринки, вони можуть лише створювати умови для розвитку ринкових відносин.