2. Співвідношення земельного і цивільного законодавства при регулюванні земельних відносин.

Крім земель сільськогосподарського призначення) в цивільний обіг привело до необхідності розмежування сфер застосування земельного і цивільного законодавства. В даному випадку йдеться про земельні відносини, засновані на засадах юридичної рівності і майнової самостійності, і перш за все про питання регулювання права власності на землю. Ця проблема вирішується з урахуванням специфіки земельних відносин.

Особливості землі як об'єкта правового регулювання визначають характер відмінностей методів і принципів правового регулювання, закріплених у цивільному і земельному законодавстві. Так, у цивільному законодавстві домінуюче значення має свобода волевиявлення суб'єктів цивільних правовідносин. Цивільне законодавство закріплює принципи недопустимості втручання в приватні справи, необмеженості майна, що може знаходиться у власності, свободи розпорядження власністю. Загальними засадами цивільного законодавства, відповідно до ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України, є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією

України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Земельне законодавство, згідно ст. 5 Земельного кодексу України, базується на принципах поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки.

Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що земельне законодавство закріплює принцип пріоритету публічних інтересів у сфері регулювання земельних відносин, встановлюючи межі здійснення прав на землю. Земельне законодавство виходить з наявності у суб'єкта земельних відносин не лише права, але й обов'язку використовувати землю відповідно до її цільового призначення. Обмеженість землі в просторі передбачає необхідність нормування площ земельних ділянок. Екологічні і соціальні інтереси суспільства обумовлюють потребу державного контролю за використанням та охороною земель.

Таким чином, в основі цивільного і земельного законодавства лежать різні принципи. Включення частини земельного законодавства до складу цивільного законодавства і навпаки аргументується тим, що земля визнана нерухомим майном і залучена до цивільного обігу. Проте положення цивільного законодавства застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання та охорони земель, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України. Земля була об'єктом економічного обігу. Вона була виключена з цивільного обігу, але її економічний обіг регулювався адміністративно-правовими актами органів державної влади шляхом переведення земель з однієї категорії в іншу. Що стосується визнання землі нерухомістю, то слід мати на увазі, що первинним і основним елементом нерухомості є земля. Ще в римському праві нерухомими вважалися ті речі, які не допускають зміни місця знаходження без шкоди для їх субстанції. До них належали земля (solum) і будь-яка обмежена її частина (fundus, praedium). Усі речі, органічно пов'язані із землею, а також будівлі, міцно (з фундаментом) побудовані на землі, на думку римських юристів, не були самостійними речами, а вважалися складовими частинами землі. Усі інші види майна стають нерухомістю лише через міцний зв'язок із землею. Ця обставина визначає пріоритетність регулювання земельних відносин нормами земельного, а не цивільного законодавства. Слід також зазначити, що визнання землі нерухомістю є підставою для обґрунтування висновку про те, що відносини щодо об'єктів, створених людиною і нерозривно пов'язаних із землею (будівель і споруд), частково регулюються земельним законодавством, оскільки основою таких майнових відносин є земля.

Враховуючи ту обставину, що земельні відносини мають майновий характер, співвідношення земельного і цивільного законодавства в галузі регулювання земельних відносин полягає в такому: прерогативою цивільного законодавства є регулювання принципових загальних питань права власності та інших прав на землю, а в земельному

законодавстві відображається специфіка регулювання цих відносин, обумовлена публічними, а не приватними інтересами.