2. Предмет макроекономіки. Об’єкт і суб’єкти макроекономічного аналізу
Макроекономіка досліджує функціонування економічної системи на національному рівні, тобто сукупності економічних суб’єктів. Економічна система — спосіб організації національної економіки. Макроекономіка розрізняє в економіці країни чотири агреговані суб’єкти (рис. 1.3.):
Рис. 1.3. 4 основні макроекономічні суб’єкти
1. Домашні господарства містять у собі всі приватні господарства, що задовольняють споживання, яке пов’язане з життям сімей (індивідів). Домашні господарства мають у своїй приватній власності чинники виробництва, продаж або оренда яких приносить прибуток. Доход домашніх господарств спрямовується на витрати, що пов’язані із поточним споживанням, і на заощадження.
2. Підприємства — усі фірми країни, що виробляють і реалізують товари і послуги з метою одержання прибутку. підприємства закуповують чинники виробництва, продають товари і послуги, інвестують виробництво.
3. Держава — усі державні організації, що виробляють суспільні блага (державна охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища, оборона, охорона суспільного порядку, будівництво доріг, освіта, тощо). Держава купує для виробництва суспільних благ товари і послуги, вироблені підприємствами. Виробництво суспільних благ покривається податками, стягнутими з домашніх господарств і підприємств. Одною з найважливіших функцій держави є функція пропозиції грошей (емісія), необхідних для домашніх господарств, підприємств і самої держави.
4. Сектор закордон — усі іноземні господарські суб’єкти і державні інститути. Взаємодіє із господарськими суб’єктами даної країни через обмін товарами, послугами, національними валютами і т.п.
На схемі (рис. 1.4.) показано участь факторів виробництва у створенні національного доходу та форми розподілу останнього, що впливає на макроекономічну політику держави.
Рис. 1.4. Фактори виробництва національного доходу
3.Методологічні і методичні аспекти макроекономічного аналізу. Макроекономічні моделі та наукові основи їх побудови.
Макроекономіка оперує агрегованими параметрами і має справу тільки з агрегованими показниками, такими, як валовий національний продукт, національний доход, рівень цін, інфляції і безробіття, обсяги споживання, заощадження і інвестицій, ринкова ставка проценту тощо.
У макроекономіці виділяють лише чотири суб’єкти: домашні господарства, фірми (підприємницький сектор), держава і закордон (іноземний сектор). Кожний із макроекономічних суб’єктів являє собою сукупність реальних діючих суб’єктів даного типу. Одночасно кожний із них — типовий представник економічних суб’єктів даного типу. Це означає, що для цілей макроекономічного аналізу відбираються тільки ті риси поведінки суб’єкта, що властиві абсолютно кожному із них, тобто підлягає агрегуванню і характер їх поведінки.
Виділення як самостійного суб’єкта держави робить макроекономіку принципово відмінною від інших розділів економічної теорії. Якщо в загальній економічній теорії аналізуються принципи функціонування державних економічних інститутів, то в макроекономіці досліджується роль держави в процесі формування умов макроекономічної рівноваги.
Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв’язків між ними. Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і Національного банку по управліннями циклічними коливаннями економіки. Найбільш перспективними з цього погляду є моделі, що враховують динаміку інфляційних очікувань економічних агентів. Їхнє використання в макроекономічному прогнозуванні дозволяє знизити ризик виникнення феномену несподіваної інфляції, що робить найбільш руйнівний вплив на економіку, а також пом’якшити одну з найскладніших проблем макроекономіки — проблему недовіри до політики уряду і Національного банку.
Макроекономічні моделі містять у собі ендогенні (внутрішні) змінні, розмір яких встановлюється в результаті рішення моделі, і екзогенні (зовнішні) змінні, розмір яких визначається поза даною моделлю. Ендогенні змінні — модель намагається пояснити, екзогенні змінні модель використовує як вихідні дані.
У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізується або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Звичайно як екзогенні параметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати — G, ставка оподаткування — Т і величина пропозиції грошей М, розміри яких регулюються державою.
До числа ендогенно обумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості (N) і випуску (Y), рівні інфляції (р) і безробіття (u), рівень планових витрат (С) тощо.
макроекономічна модель — це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних.
Будь-яка модель може бути подана чотирма засобами: алгебраїчно (у вигляді рівнянь), графічно (на графіках та діаграмах), у формі бухгалтерських записів і в таблично-матричній формі. Найбільш часто використовуються алгебраїчна і графічна форма пізнання.
Узагальнюючі макроекономічних моделей як модель кругових потоків, АD–АS, хрест Кейнса, криві Філіпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки. Специфічними можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої економічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної „придатності”, або „непридатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.
Одним із важливих у макроекономічних моделях є припущення щодо швидкості, з якою ціни й заробітна плата реагують на зміни ринкових умов. У реальній дійсності одні види цін є негнучкими, інші — гнучкими. Більшість економістів вважають, що припущення про гнучкість цін є прийнятним для дослідження довгострокових явищ, таких, як, наприклад, зростання національного обсягу виробництва, що простежується протягом багатьох десятиліть. У короткостроковому періоді реальнішим є припущення про негнучкість цін.
, коли ми переміщуємося від однієї точки від іншої. Для вимірювання нахилу кривої у певній її точці спочатку проводимо дотичну до кривої у точці, в якій хочемо виміряти нахил. Нахил кривої у певній точці вимірюють за нахилом дотичної
Багато змінних не залежать одна від одної, зображенням такого явища є вертикальна лінія на графіку. Нахил вертикальнї осі є безпежним. Нахил горизонтальної осі є нульовим. У математиці незалежну змінну (причину) завжди відкладають по горизонтальній осі. а залежну (наслідок) — по вертикальній. Економісти ж відкладають на графіках залежну і незалежну змінні довільніше. Так, незалежна змінна у графічних макроекономічних моделях нерідко міститься на вертикальній осі.
Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно яких їх використовують, і відносять до трьох часових груп — короткострокового періоду, довгострокового періоду і дуже тривалого періоду.
Короткостроковий — це період, в якому ціни є негнучкими і тому ресурси можуть повністю не використовуватися у виробництві. Тривалість цього періоду — кілька місяців чи рік-два.
Довгостроковий — це період в якому ціни є гнучкими, а ресурси повністю використовуються у виробництві. У цьому періоді обсяги капіталу та праці є незмінними, як і рівень технології, яку використовують для перетворення ресурсів у готові вироби. Тривалість довгострокового періоду — кілька років або десятиріччя.
Дуже тривалий — це період, упродовж якого обсяги ресурсів і наявна технологія змінюються протяжність такого періоду становить кілька десятиліть.
Для дослідження національної економіки макроекономісти використовують велику кількість різноманітних статистичних показників які характеризують макроекономічні змінні. Існують численні класифікації макроекономічних показників. Наведемо окремі з них:
Макроекономічні показники поділяють на натуральні, які вимірюються у різних фізичних одиницях, та вартісні (грошові). Вартісні показники можуть визначатися у постійних або поточних цінах. Постійна — це ціна базового року. Показники також поділяють на абсолютні (натуральні і вартісні) та відносні, виражені у відсотках. Особливо важливе значення в макроекономіці має поділ показників на запасові і потокові, номінальні і реальні.
Запасові — це показники, які вимірюють кількість чого-небудь у певний момент часу.Вони характеризують стан об’єкта дослідження на певну дато — плчатлк або кінець року тощо. Прикладами запасу можуть бути державний борг, обсяг капіталу в економіці, загальна кількість безробітних тощо. Потокові — це показники, що вимірюють кількість чого-небудь за одиницю часу, здебільшого за рік (за місяць, за квартал) і характеризують власне „плин” економічних процесів у часі: розмір споживчих витрат за рік, обсяг інвестицій за рік, число втративши роботу протягом кварталу і т.д. У макроекономіці існує певна взаємозалежність між показниками запасу і потоку:
запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам;
потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду.
Потоки викликають зміни в запасах: накопичення бюджетних дефіцитів за ряд років призводить до збільшення державного боргу; зміна запасу капіталу наприкінці поточного року в порівнянні з його розміром на кінець минулого року може бути подана як потік чистих інвестицій за рік і т.д.
В основі вихідної макроекономічної моделі кругових потоків лежить взаємозв’язок запасів і потоків, що передбачає їх аналіз та вимірювання в часі.
Поняття „потік” характеризує економічний процес, який відбувається неперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу. В моделі економічного кругообігу розглядаються потоки продукції, витрат, доходів.
Поняття „запас”— це величина, яку використовують для вимірювання показника у конкретний момент часу, на певну дату.