Ііі. Поняття латентної злочинності

Латентна злочинність — це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, у силу різних причин не врахованих органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом.

Варто відрізняти латентний злочин від нерозкритого. Якщо ознаки злочину в наявності (наприклад, виявлений труп з явними слідами насильства), але убивця не виявлений, злочин реєструється і, виходить, не відноситься до числа латентних. Звичайно, усякий латентний злочин офіційно є нерозкритим, але не всякий нерозкритий злочин відноситься до числа латентних. Латентність — поняття кримінологічне; так називані криміналістичні і процесуальні аспекти латентності — це лише шлях зробити таємне явним, невідомий злочин відомим. Так, зокрема, відбувається, коли в процесі розслідування по кримінальній справі виявляються інші, раніше не відомі епізоди злочинної діяльності обвинувачуваного. У таких випадках виявлення латентного злочину і його розкриття сполучаються в акті пред'явлення нового обвинувачення з наступною передачею справи в суд з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором. Думаю, що немає ніяких підстав вважати латентним злочин, за яке винна особа не понесло покарання на різних підставах: витіканню строк давності, по неосудності, у зв'язку з заміною покарання заходами суспільного впливу й ін.

Але латентність зберігається, коли винній особі вдається ухилитися від відповідальності і залишитися невідомим правосуддю. Тут можливі наступні варіанти:

1) злочин розкритий, але не всі співучасники його виявлені, імена їх невідомі;

2) злочин вчинений групою осіб, але до кримінальної відповідальності притягнутий один виконавець, що не видав співучасників, внаслідок чого вчинене враховане як зроблене однією особою;

3) злочин одержав неправильну правову оцінку і був кваліфікований як менш важкий. Наприклад, навмисне убивство з хуліганських мотивів було враховано як убивство з перевищенням меж необхідної оборони або зроблене по необережності.

Як відомо, кримінальна статистика враховує не тільки факти злочинів, але й виявлених винних осіб. Це тісно пов'язано, але все-таки різні сторони явища — люди і їхні вчинки. Те й інше, що залишається "у тіні", складає латентну злочинність, природну чи штучну, у залежності від того, з якої причини інформація не була офіційно врахована в кримінальній статистиці.

Розміри латентності залежать від характеру посягання й обставин здійснення, від ступеню його аморальності, наявності конкретних потерпілих, зацікавлених у викритті злочинців, і інших факторів. Найменш латентні тяжкі посягання на життя, здоров'я і гідність особи, насамперед навмисні убивства і тяжкі тілесні ушкодження. Але часто ховаються факти зґвалтувань, незважаючи на те, що потерпілі нерідко знають і можуть назвати своїх кривдників. Мотиви відмовлення від подачі заяв зрозумілі:

Види латентності:

Розрізняються два види латентності: природна (схована) і штучна (приховувана). Деякі кримінологи вказують і на третій різновид — прикордонні стани між природною і штучною латентністю. Природна латентність неминуча, тому що завжди і скрізь відбуваються таємні діяння, відомі тільки злочинцю і не залишають слідів. Штучна, навпаки, означає наявність потерпілих, свідків, документів і інших доказів, що могли б послужити приводом для порушення кримінальних справ, але в силу різних причин це не відбувається. Такими причинами є небажання потерпілих звертатися по допомогу до правосуддя, залякування потерпілих і очевидців злочину зацікавленими чи особами підкуп, знищення доказів і т.п. Особливу небезпеку представляють дії посадових осіб, що навмисне приховують від правосуддя інформацію про злочинну діяльність своїх підлеглих, а також укриття від реєстрації заяв, що надійшли, й інших матеріалів про вчинені злочини. Це пряме зловживання службовим становищем, часто небезкорисливе.

Що стосується так званих прикордонних станів, то вони виникають у ситуаціях, коли існують серйозні підстави для підозри в тім, що був вчинений злочин, але доказів для порушення кримінальної справи і його реєстрації недостатньо. Наприклад: раптова пожежа на торговому підприємстві під час здійснення в ньому ревізії в зв'язку із сигналами, що надійшли, про розкрадання. Дуже схоже на навмисний підпал з метою приховування слідів розкрадання, але... всупереч розхожому твердженню, що все таємне згодом стає явним і не буває злочинів, що не розкриваються, а є тільки нерозкриті, далеко не всі доступні людському пізнанню.

Найбільш розповсюдженими методами виявлення латентних посягань на особистість, майно і суспільний порядок є соціологічні методи: опитування, вивчення документів і висновку експертів. Опитують, наприклад, за допомогою анкет жителів населеного пункту про те, чи траплялося їм бути жертвами нападів хуліганів, грабіжників, здирників; чи заявляли вони про те, що відбувалося у міліцію чи прокуратуру; чи порушували по їх заявах кримінальні справи і т.п.