Злочинці як об'єкт і предмет кримінологічного вивчення

Об'єктом кримінологічного вивчення є: по-перше, окремі особи, що вчиняють злочини, наприклад, при монографічному їхньому дослідженні; по-друге, різні контингенти злочинців: неповнолітні злочинці, рецидивісти, корисливі і т.п.; по-третє, різні кримінологічні типи злочинців, про які говорите далі.

Об'єктом вивчення кримінолога є одночасно особи, що не вчиняють злочини, що ведуть себе правомірно. Це важливо при використанні метод контрольної групи і виявленні відмінностей характеристик злочинців від характеристик не уявлюваних чи ідеальних людей, а реальних, що формувалися в тих же умовах метамакросреды, середовища середнього рівня.

Кримінологічне вивчення злочинця не може бути вичерпним дослідженням усієї складної комплексної проблеми людини і його діяльності.

Кримінолог вивчає злочинність і злочинців у рамках так називаного часткового детермінізму, коли розкриття детермінант свідомо неповно з погляду філософії, усіх наук про людину і суспільство. Повнота тут відносна, прив'язана до предмета і методів кримінології.

Поняттям “особа злочинця” повинні охоплюватися не всі особи, які вчинили злочини, а лише ті, які вчинили умисні злочини і рецидивісти.

Злочинець (особа злочинця) – це особа людини, яка вчинила злочин внаслідок властивих їй антисоціальних поглядів більшою чи меншою мірою негативного ставлення до суспільних інтересів і умисного вибору саме злочинного шляху для реалізації своїх потреб і намірів.

Коли йдеться про злочинців, які вчинили злочини з необережності (“несправжніх злочинців”), то характеризуючи цю особу, можна говорити про наявність лише деяких антисоціальних поглядів. Певного негативного ставлення до правил співжиття чи поводження з технікою і відсутність у них умисного вибору протиправної поведінки. Поведінка особи злочинця завжди складає собою більшу чи меншу суспільну небезпеку – це основна властивість особи злочинця.

Взагалі, питання щодо визначення особи злочинця в радянській кримінології тривалий час не розроблялося (вважалось, що це поняття буржуазної кримінології).

Видатний та талановитий італійський тюремний лікар-психіатр Чезаре Ломрозо (1835-1909) вважав, що злочинець – це людина, намагання якої до вчинення злочину випливає з багатьох анатомічних і паталогічних особливостей.

Злочинець – це особистість з значущо більш високим рівнем хвилювання та невпевненості в собі, імпульсивності та агресивності, що відчужений від суспільних цінностей та корисливого спілкування. (За Кудрявцевим).

У роботі “Особа злочинця” (1971 р.) дається таке визначення: “Особа злочинця – це особа людини, яка винно вчинила небезпечне діяння, заборонено законом під загрозою кримінальної відповідальності. І.І.Капець – під особою злочинця пропонує розуміти “сукупність соціальних і соціально-значимих властивостей, що характеризують особу, яка винно порушує кримінальний закон, і в сполученні з іншими умовами і обставинами впливають на її антисоціальну поведінку”.

Н.С.Лєйкін під особою злочинця розуміє сукупність соціально-значимих властивостей, що випливають у поєднанні із зовнішніми умовами і обставинами на її злочинну поведінку.

ІІ. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ,

ЯКА СКОЇЛА ЗЛОЧИН

Таким чином, виникає задача вичленовування кола тих характеристик, що дозволяють виявити найближчі до злочину і злочинності причинні зв'язки, причинні комплекси, ланцюжки. При необхідності для поглиблення їхнього аналізу кримінолог звертається до інших фахівців, передаючи їм необхідну інформацію у своєрідній дослідницькій естафеті.

Виділяються характеристики, що умовно можна назвати в такий спосіб:

а) об'єктивні: соціальні позиції і ролі, діяльність особистості;

б) суб'єктивні: потребностно-мотиваційна сфера, цінностно-нормативна характеристика свідомості.

Існує чотири підходи до визначення і розуміння соціальних ролей:

І. Поведінка людини залежить від позиції, займаної у суспільстві. Людина займає ряд позицій і виконує ряд ролей, кожна з який має свій зміст (сценарій ролі). І людина слідує цьому сценарію. Це нормативне розуміння соціальної ролі.

Сама ця соціальна позиція — своєрідний вузел зв'язків у соціальних відносинах, а роль — зміст вимог, пропонованих до особи, що займає дану позицію.

2. При другому підході роль — це спонтанне, вільне поводження особистості, обумовлене її індивідуальними особливостями. Людина діє роль як вільний художник. Цим підкреслюється творчий початок у виконанні ролі неповторність її виконання кожною людиною.

3. Роль — це зміст чекання інших людей і соціальних груп щодо того, як себе буде вести людина, що займає визначену позицію. Практично це приватний варіант першого підходу, але робить акцент, що робить, саме на соціально-психологічних чеканнях, а не на офіційних вимогах. Чекання розглядаються як компонент особистості, що визначає її поводження.

4. Роль як продукт взаємодії соціальних факторів і внутрішнього світу людини. При цьому рівнозначно розглядаються як розпорядження зовнішнього середовища, так і соціальні чекання інших суб'єктів.

У кримінології доцільно виходити з нормативного розуміння ролі.

Отже, соціальна позиція — це своєрідний вузел відносин у соціальній системі. Людина одночасно займає безліч соціальних позицій. Тільки в родині він син (дочка), батько (мати), брат (сестра), онук (онука). Кожної соціальної позиції відповідає сценарій ролі, що одночасно складається трьома групами суб'єктів: 1) державою і виражений у системі офіційних приписів (законів, підзаконних актів); 2) суспільством у формі загальноприйнятих заохочувальних суспільною думкою норм поведінки: моральних, эстетических, релігійних і інших; 3) неофіційними структурами (родиною, побутовими групуваннями, групами товаришів по службі і т.п. ) - у формі неписаних правил поведінки, їхніх соціальних чекань. До останньої групи суб'єктів відносяться і злочинні формування з їх нормами поводження і соціальними чеканнями.

Соціологами і соціальними психологами відзначається, що для людини важлива значимість соціальної позиції, значимість, суб'єкта, від якого виходять норми-чекання. Істотна оцінка особистістю умов виконання кожної ролі.

Саме виконання ролі, особливо якщо це продовжується довго, накладає на особистість визначений відбиток, розвиває в неї одні якості і придушує інші. Наприклад відзначене, що формування неповнолітніх правопорушників переважно під впливом неформальних побутових угрупувань розвиває в них якості, важливі для неофіційного міжособистісного спілкування: вони легко встановлюють контакти з людьми, чуйно реагують на ; їх настрій і т.п. У той же час у них нерідко відсутні риси, що цінуються в трудовому колективі, на виробництві: дисципліна, професіоналізм і т.п.

Розрізняються: 1) роль як сукупність нормативних приписів, що відповідають даної позиції; 2) роль як розуміння особами того, що від нього потрібно і що він має намір виконувати; 3) фактичне виконання ролі в конкретних умовах місця і часу.

Криминологически значимі наступні соціально-рольові ситуації:

1) людина не займає багатьох соціальних позицій, що дозволили б йому ознайомитися з нормами держави "великого суспільства" і поводитися відповідно до вимог права і моралі (він, наприклад, знаходиться у вкрай деморалізованому середовищі зі специфічною уявою про припустиме і звик вирішувати конфлікти з застосуванням фізичної сили);

2) людина займає одночасно позиції, що зв'язані із суперечливими вимогами, нормами поведінки, тобто в наявній конфлікт соціальних позицій і ролей (правові розпорядження забороняють приховувати злочини від обліку, а керівництво вимагає не відображати в статистиці всі злочини, що стали відомі);

3) людина займає такі позиції, що прямо диктують протиправну, злочинну поведінку (член злочинного формування);

4)відсутність наступності ролей і позицій, у результаті чого відзначається непідготовленість особи до дотримання правових норм у відповідній соціальній позиції (це тягне порушення правил охорони праці, недбалість і т.п.);

5) людина займає одні соціальних позиції, а орієнтується на інші. Прикладом тут може бути наступне: слідчий, прагне затвердитися в групі щасливих підприємців дорожить їх увагою і мріє вести характерний для них спосіб життя. Якщо йому такі підприємці пропонують виконати визначене прохання, а тим більше за солідну винагороду, зазначений слідчий відразу може вирішити дві актуальні для нього задачі: зберегти "дружбу" цих людей і дістати необхідні кошти для марнотратного способу життя. Але спосіб у такому випадку — одержання хабара і зловживання службовим становищем;

6) конфлікт вже виконуваних й очікуваних у майбутньому ролей. Злочинне поводження людини в цьому випадку може суперечити ролям, що уже виконуються, але бути логічним з погляду референтних ролей (конфлікт реального й очікуваного, сьогодення і майбутнього).

Соціально-рольовий підхід не виключає активності особистості, але задає соціальні межі цієї активності. Позиція особистості впливає на вибір соціальних ролей і на їхнє творче виконання. У неповнолітніх цей вибір практично обмежений, у засуджених, що відбувають термін позбавлення волі, і військовослужбовців строкової служби - також.

При аналізі діяльності осіб, що вчинили злочин враховується наступне:

1. фактична поведінка особи не ідентична змісту ролі;

2. особа являє собою визначену цілісність, в діяльності вона виявляє себе саме в цій цілісності.

3. Діяльність здійснює на людину зворотну дію, при цьому важливе схвалення чи несхвалення поведінки, та закріплення її результатів у свідомості особистості.

Діяльність – це визначена система дій, система поведінки. При аналізі діяльності особистості важливо зрозуміти наступне:

1) чи являє собою злочинне діяння ізольований акт чи воно – звено у ланцюгу визначеної системи вчинків (якій?);

2) чи є злочинна поведінка скачком від норми до злочину.

Виявляються факти: а) порушення вимог, що відповідають нормальним для людини визначеного віку та положення соціальним позиціям (відмова в матеріальній підтримці дітям, передчасне залишення школи та інше); б) аморальних, але що не протирічять праву вчинків (п’янство, статеве розпусництво та інш.); в) противоправних вчинків незлочинного характеру (дисциплінарно, адміністративно караних, цивільно-правових деліктів), злочинів.

3) в якій сфері діяльності вчиняються злочини.

Вивчення системи вчинків особистості, її діяльності в цілому допомагає виявити визначені стереотипи поведінки, що стали для неї звиклими способи реагування на ті чи інші обставини.

ІІ. Потребностно-мотиваційна сфера

Потрібність – це джерело думкової (мислительной) та поведінкової активності людини, вони відображають її природні якості (елементарні та звичайні потреби: в їжі, одязі, сні та інш.). Потреба виявляється в діяльності, формуються та коректуються в ній. Потреби та інтереси дуже сильно впливають на мотиваційну сферу особистості.

Які ж збудливі мотиви лежать в основі злочинної поведінки чи злочинності?

Виділяються наступні основні мотиви:

1) суспільно-політичні: устрій управління державою та суспільством, участь в цьому управлінні, вплив на нього та інш.

2) соціально-економічні: а) задоволення абсолютних, тобто самих необхідних, життєво важливих потреб; б) задоволення “відносних потреб”, що виникають в умовах соціально-економічній диференціації населення та зіставлення людьми свого положення з положенням оточуючих; в) досягнення свого ідеалу (н-д, зверхбагатства чи соціального стандарту (проникнення у вищі пласти суспільства), на які орієнтована дана особа.

3) насильницько-егоїстичні (агресивні в фізичному або психологічному плані): а) абсолютизація ідеї інтересів в любих формах; б) самоутвердження в тих формах, які можливі для особи в конкретних ситуаціях (невихована людина звично для себе відповідає образою на зауваження); сюди ж відносяться випадки, коли забита, що знаходиться в нелюдських умовах людина й стає “нелюдиною”.

4) легковажно-безвідповідальні: а) відсутня потреба та зацікавленість в співвідношенні своїх вчинків з існуючими нормами поведінки, законом; б) вибірковість такого співвідношення.

Вивчення кримінальних справ показало, що причиною росту злочинності проти власності є:

а) абсолютне обчищання частини населення та бажання задовольнити необхідні потреби; (особливо це характерно для діянь неповнолітніх);

б) посилення соціально-економічної диференціації населення, в тому числі за рахунок кримінального збагачення одних осіб і зв’язане з цим бажання інших осіб будь-яким шляхом зрівняти своє становище з найбільш забезпеченими групами, особливо в умовах реклами про багате життя);

в) економічне самотвердження в умовах швидкого скачка до ринку, переробки власності, конкуренції при сильному тиску кримінального фактору відсутність системи підтримки добросовісного підприємництва, та надійного забезпечення його безпеки державними та суспільними інститутами. Наслідок цього – вбивства на замовлення, торгівля дітьми, викрадення людей, перевищення влади та посадового становища, зловживання ними);

г) повна відмова держави від антиалкогольної політики та навіть монополії на виробництво та торгівлю спиртними напоями. Внаслідок цього виросла злочинність заради придбання спиртних напоїв або засобів для їх придбання, а також злочинність зв’язана з конфліктами в зв’язку з сп’янінням.

ІІІ. Цінностно-нормативні характеристики свідомості особистості

Перш за все потрібно сказати про цінностні орієнтації – глибинних, особистих характеристик, що вказують на найбільш значимі для особистості об’єкти, що цінуються нею.

Кримінологічні дослідження фіксують: а) суттєві прогалини в моральній свідомості осіб, що вчиняють злочин, н-д формував шийся у кримінальному та аморальному середовищі підліток дійсно незнайомий з суспільною системою моральних норм поведінки і думає, що “того хто не правий потрібно бити і бити жорстоко”, “сам что-то не урвешь, о тебе не позаботятся” и т.д.); б) перекручення, що ведуть до морального конфлікту з загальноприйнятими в суспільстві нормами моралі, нормами моралі різних груп, подвійної моралі.

У злочинців найбільш перекручений такий елемент правосвідомості, як відношення до виконання правових приписів. Дуже розповсюджено переконання, що закон можна порушити в конкретній ситуації, що ставить під загрозу якісь особисті чи групові інтереси. Тут дає про себе знати визначена ієрархія цінностей особистості.