1.1.Поняття і форми зайнятості.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб; як правило, вона приносить їм дохід у грошовій або іншій формі1

Розрізняють такі юридично важливі обставини для визнання громадянина зайнятим (рис. 1.1.1).

Рис.1.1.1. Обставини, за яких громадянин визнається зайнятим.

Зайнятість означає фактичну реалізацію права на працю. Громадяни України вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі й не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб2 .

Примус до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України[1]/

Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, що виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, яка дає можливість заробляти йому на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.[1]

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, які проживають на території держави на законних підставах:

• ті, хто працює за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

• обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

• особи, які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

• громадяни інших країн, які працюють, тимчасово перебуваючи в Україні, і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій;

• законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Отже, зайнятість означає реалізацію права на працю; громадяни реалізують своє право на працю у різних формах зайнятості. Термін "зайняті" значно ширший від терміна "працівники", позаяк зайнятість на умовах трудового договору — лише одна із форм зайнятості.

Форми зайнятості — це організаційно-правові способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками. За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. Повна— це зайнятість протягом повною робочою дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних дня даного регіону розмірах. Неповна — це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою, або з неповною ефективними). Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість— переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої") неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють "вимушену" та "добровільну" неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.[21]

За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна— це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний доход, де знаходиться трудова книжка. Вторинна— добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу.

За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість — це трудова діяльність, яка не відповідає стандартним правилам.[18]

За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість. Постійна — це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи. Тимчасова — це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.

Рис. 1.2.1. Класифікація форм зайнятості населення .