Практична робота №3 Оцінка засобів діагностування і рівня організації процесу діагностування в атп

При оцінці засобів діагностування застосовують показники універсальності та пристосованості автомобіля до діагностування.

Універсальність засобу діагностування (стенда, приладу, пристосування тощо) - це кількісний показник, який характеризується числом сімейств автомобілів, які діагностуються даним засобом. Показник універсальності визначається за формулою:

де N_д- кількість сімейств автомобілів, які можуть бути діагностовано даним засобом;

N - загальна кількість сімейств автомобілів, які знаходяться в експлуатації.

Для діагностування доцільно вибирати обладнання із показником універсальності П_у > 0,5.

Відносним оціночним показником технологічності застосування засобів діагностування є показник пристосованості автомобіля до діагностування:

де t_осн - основна трудомісткість робіт при діагностуванні автомобіля на даному засобі діагностування;

t_доп - трудомісткість допоміжних робіт (підготовчо-заключні, регулювальні).

Рівень організації процесу діагностування в АТП оцінюється показниками коефіцієнтами регулярності діагностування та охоплення діагностуванням.

Коефіцієнт регулярності діагностування для дільниць Д-1 і Д-2 визначається за формулою

де N_ф— кількість фактично продіагностованих протягом доби автомобілів;

N_p - розрахункова кількість діагностувань даного виду.

Чим ближче значення К_р до 1,0, тим вища регулярність проведення діагностувань.

Охоплення парку автомобілів діагностуванням даного виду визначається коефіцієнтом охоплення:

де А_д – кількість діагностованих автомобілів;

А – інвентарна кількість автомобілів в АТП.

При універсальному діагностичному обладнанні по всіх сімействах автомобілів в АТП К₀ → 1,0. Якщо показник універсальності по основних стендах (гальмівний, тяговий) високий, то підбором пересувного обладнання можна довести коефіцієнт охоплення парку автомобілів всіма видами діагностування К₀ до значення, близького до 1,0.

Практична робота №4 Оптимальний типаж діагностичних станцій

Вибір оптимального типажу діагностичних станцій (дільниць) становить важливу практичну задачу. В даний час в основному застосовуються два види станцій — спеціалізовані та комплексні (універсальні). Ці станції бувають стаціонарні та пересувні. Станції із спеціалізованими постами доцільно застосовувати на крупних АТП і станціях технічного обслуговування (СТО).

Пересувні станції для діагностування легкових автомобілів можуть застосовуватися у невеликих АТП і СТО. На пересувних станціях застосовувати спеціалізовані пости не доцільно — вони громіздкі і не транспортабельні.

Стаціонарні діагностичні станції можуть працювати у двох режимах:

- як лінії експрес-діагностики агрегатів і систем, що впливають на безпеку руху (в режимі Д-1);

- як станції поглибленої діагностики (в режимі Д-2).

Якщо Д-1 за періодичністю співпадає із ТО-1, то продуктивність стаціонарної діагностичної станції – кількість продіагностованих автомобілів за зміну визначається за формулою

де N_TO-1 – кількість ТО-1 за зміну;

α – коефіцієнт використання парку автомобілів;

l₀ – середньодобовий пробіг автомобіля;

l_то-1 - періодичність ТО-1.

Виходячи із попередньої формули кількість автомобілів, які можуть бути продіагностовані з періодичністю ТО-1:

Аналогічно, якщо Д-2 з періодичністю співпадає із ТО-2:

де N_ТО-2 - кількість ТО-2 за зміну;

l_то-2 – періодичність ТО-2.

Оптимальне оснащення підприємств діагностичними станціями показано в табл. 4.1.

Таблиця 4.1 Оптимальне оснащення підприємств діагностичними станціями

Підприємства	Універсальні станції		Станції із спеціалізованими постами
	стаціонарні	пересувні	стаціонарні	пересувні
Малі АТП	-	+	-	-
Середні АТП	+	-	-	-
Крупні АТП	+	-	+	-
СТО	+	+	+	-
Ремонтні заводи	+		-	-

Станція діагностування з лінією Д-1 і з окремими спеціалізованими постами для Д-2, при однаковій продуктивності, має у три рази нижчий коефіцієнт використання обладнання в розрахунку на один пост, ніж на універсальній станції.