За одиницю еквівалентної та ефективної дози в сі обрано зіверт (Зв). Позасистемна одиниця — бер.

ІЗв=1 Дж-кг ^-1 = 100 бер.

Позасистемна одиниця іонізуючого випромінювання має назву рентген (Р).

1Р=0,88 рад=1 бер.

Людина постійно опромінюється природним фоном опромі­нення та іншими джерелами, наприклад, за необхідності одержан­ня рентгенівських знімків.

Природний фон зовнішнього опромінення на території СНД становить потужність еквівалентної дози 0,36-1,8 мЗв/рік, що відповідає потужності експозиційної дози 40-200 мР/рік.

Установлено, що 80 % наслідків опромінення відносять до зво­ротних, а 20 % - до стійких дефектів, які знижують життєздатність організму.

Перші ознаки хронічного захворювання виявляються не відразу після ураження. Симптоми ураження: сухість шкіри, тріщини на ній, виразки, ламкість нігтів, випадання волосся.

Радіоактивні речовини мають добре помітну особливість щодо розміщення в окремих органах і тканинах. Се, Lа, Рm, Рr - розпо­діляються в печінці; Rа, Sr, Рu, Тh, U, Zn - у скелеті; Сs, Ru, Nb),

Ро — порівняно рівномірно у всьому організмі.

39. Класифікація та джерела випромінювань оптичного діапазону. Особливості інфрачервоного (ІЧ), ультрафіолетового (УФ) та лазерного випромінювання, їх нормування, прилади та методи контролю. Засоби та заходи захисту від ІЧ та УФ випромінювань.

40. Виробничі джерела, іонізуючого випромінювання, класифікація і особливості їх використання.

41. Типові методи та засоби захисту персоналу від іонізуючого випромінювання у виробничих умовах.

Умови безпеки при використанні радіоактивних ізотопів у промисловості пе­редбачають розробку комплексу захисних заходів та засобів не лише стосовно осіб, які безпосередньо працюють з радіоактивними речовинами, але й тих, хто знаходиться у суміжних приміщеннях, а також населення, що проживає поруч з небезпечним підпри­ємством (об'єктом). Засоби та заходи захисту від іонізуючих випромінювань підрозді­ляються на: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні.

Організаційні заходи від іонізуючих випромінювань передбачають забезпечен­ня виконання вимог норм радіаційної безпеки. Приміщення, які призначені для роботи з радіоактивними ізотопами повинні бути ізольовані від інших і мати спеці­альне оброблення стін, стелі, підлоги. Відкриті джерела випромінювання і всі предмети, які опромінюються повинні знаходитись в обмеженій зоні, перебування в якій пер­соналу дозволяється у виняткових випадках, та й то короткочасно. На контейнерах, устаткуванні, дверях приміщень та інших об'єктах наноситься попереджувальний знак радіаційної небезпеки.

На підприємствах складаються та затверджуються інструкції з охорони праці, у яких вказано порядок та правила безпечного проведення робіт. Для проведення робіт необхідно, за можливістю, вибирати якнайменшу достатню кількість ізотопів («захист кількістю»). Застосування приладів більшої точності дає можливість використовува­ти ізотопи, з меншою активністю («захист якістю»). Необхідно також організувати дозиметричний контроль та своєчасне збирання і видалення радіоактивних відходів із приміщень у спеціальних контейнерах.

До технічних заходів та засобів захисту від іонізуючого випромінювання нале­жать: застосування автоматизованого устаткування з дистанційним керуванням; вико­ристання витяжних шаф, камер, боксів, що оснащені спеціальними маніпуляторами, які копіюють рухи рук людини; встановлення захисних екранів.

Санітарно-гігіенічні заходи передбачають: забезпечення чистоти приміщень, включаючи щоденне вологе прибирання; улаштування припливно-витяжної вен­тиляції з щонайменше 5-кратним повітрообміном; дотримання норм особистої гігієни.

До лікувально-профілактичних заходів належать: попередній та періодичні медогляди осіб, які працюють з радіоактивними речовинами; встановлення раціональ­них режимів праці та відпочинку; використання радіопротекторів — хімічних речовин, що підвищують стійкість організму до іонізуючого опромінення.

Захист працівника від негативного впливу джерела зовнішнього іонізуючого випромінювання досягається шляхом:

• зниження потужності джерела випромінювання до мінімально необхідної величини («захист кількістю»);

• збільшення відстані між джерелом випромінювання та працівником («захист відстанню»);

• зменшення тривалості роботи в зоні випромінювання («захист часом»);

• встановлення між джерелом випромінювання та працівником захисного екрана («захист екраном»).

Захисні екрани мають різну конструкцію і можуть бути стаціонарними, пересув­ними, розбірними та настільними. Вибір матеріалу для екрана та його товщини зале­жить від виду іонізуючого випромінювання, його рівня та тривалості роботи.

Для захисту від альфа-випромінювання немає необхідності розраховувати тов­щину екрана, оскільки завдяки малій проникній здатності цього випромінювання шар повітря в кілька сантиметрів, гумові рукавички вже забезпечують достатній захист.

Екран для захисту від бета-випромінювання виготовляють із матеріалів з неве­ликою атомною масою (плексиглаз, алюміній, скло) для запобігання утворення галь­мівного випромінювання. Досить ефективними є двошарові екрани: з боку джерела випромінювання розташовують матеріал з малою атомною масою товщиною, що до­рівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з більшою атомною масою (для поглинання гальмівного випромінювання).

Для захисту від гамма-випромінювання, яке характеризується значною проникною здатністю, застосовуються екрани із матеріалів, що мають велику атомну масу (свинець, чавун, бетон, бари-тобетон).

Захист від внутрішнього опромінення дося­гається шляхом виключення безпосереднього ко­нтакту з радіоактивними речовинами у відкрито­му вигляді та запобігання потраплянню їх у повітря робочої зони.

При роботі з радіоактивними речовинами важливе значення має застосування засобів індивідуального захисту (3І3), які запобігають потраплянню радіоактивних забруднень на шкіру та всередину організму, а також захищають від альфа — та, при можливості, від бета-випромінювань.

До 3І3 від іонізуючих випромінювань належать: халати, костюми, пневмокос-тюми, шапочки, гумові рукавички, тапочки, бахіли засоби захисту органів дихання та ін. Застосування тих чи інших 3І3 залежить від виду і класу робіт. Так при ремонтних і аварійних роботах застосовуються 3І3 короткочасного використання — ізолю­вальні костюми (пневмокостюми) шлангові чи з автономним джерелом живлення повітрям.

42. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами. Санітарно-захисні зони підприємств.

43. Дія електричного струму на організм людини. Електричні травми. Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.

Чинники, що впливають на наслідки ураження електричним струмом:

Електричного характеру – сила струму; напруга; опір тіла; вид та частота струму;

Неелектричного хар-ру –тривалість дії струму; індивідуальні особливості людини; умови навколишнього середовища;

Проходячи крізь тіло людини, електричний струм чинить на нього складний вплив:

• термічний – нагрівання тканини живого організму;

• біологічний – подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму;

• електролітичний – розпад крові і плазми З кожним роком зростає виробництво та споживання електроенергії а відтак і кількість людей, які в процесі своєї життєдіяльності використовують (експлуатують) електричні пристрої та установки. Тому питання електробезпеки набувають особливої ваги.

Електробезпека - це система організаційних та технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Аналіз виробничого травматизму показує, що кількість травм, які спричинені дією електричного струму є незначною і складає близько 1%, однак із загальної кількості смертельних нещасних випадків частка електротравм вже складає 20—40% і займає одне з перших місць. Найбільша кількість випадків електротравматизму, в тому числі із смертельними наслідками, стається при експлуатації електроустановок напругою до 1000 В, що пов'язано з їх поширенням і відносною доступністю практично для кожного, хто працює на виробництві. Випадки електротравматизму, під час експлуатації електроустановок напругою понад 1000 В нечасті, що обумовлено незначним поширенням таких електроустановок і обслуговуванням їх висококваліфікованим персоналом.

Основними причинами електротравматизму на виробництві є: випадкове доторкання до неізольованих струмопровідних частин електроустаткування; використання несправних ручних електроінструментів; застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою 220 чи 127 В; робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань; доторкання до незаземлених корпусів електроустаткування, що опинилися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції; недотримання правил улаштування, технічної експлуатації та правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок та ін.

Електроустаткування, з яким доводиться мати справу практично всім працівникам на виробництві, становить значну потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття, людини не здатні на відстані виявляти наявність електричної напруги. В зв'язку з цим захисна реакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під дію електричної напруги. Проходячи через організм людини електричний струм справляє на нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму проявляється опіками окремих ділянок тіла, нагріванням кровоносних судин, серця, мозку та інших органів, через які проходить струм, що призводить до виникнення в них функціональних розладів.

Електролітична дія струму характеризується розкладом крові та інших органічних рідин, що викликає суттєві порушення їх фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму проявляється ушкодженнями (розриви, розшарування тощо) різноманітних'тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

Біологічна дія струму на живу тканину проявляється небезпечним збудженням клітин та тканин організму, що супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Таке збудження може призвести до суттєвих порушень і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу.