про відстрочку чи розстрочку або прощення (спи­сання) боргів чи їх частини;

2. факультативні положення:

• про виконання зобов'язань боржника третіми особами;

• про обмін вимог кредиторів на акції боржника;

• про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Вона набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала. Рішення про укладення мирової угоди приймається:

а) від імені кредиторів - комітетом кредиторів біль­шістю голосів за умови наявності письмової згоди на це всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою;

б) від імені боржника - керівником боржника або арбітражним керуючим, які виконують повноваження органів управління боржника.

Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голо­суванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесено до однієї черги.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в

56

ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Арбітражний керуючий протягом 5 днів із дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди, встановленого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Затвердження господарським судом мирової угоди є під­ставою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди при­пиняються повноваження арбітражного керуючого (розпоряд­ника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для по­новлення провадження про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням гос­подарського суду у разі:

1. невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менше ніж третини вимог кредиторів;

2. провадження боржником дій, які порушують права та законні інтереси кредиторів.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Дайте визначення поняття "санація боржника".

2. Який порядок проведення санації боржника?

3. Що таке мирова угода?

4. Який порядок укладання мирової угоди?

5. Яка форма та зміст мирової угоди?

Тема 2.1. Правове регулювання обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції План

1. Правовий статус Антимонопольного комітету України.

2. Відповідальність за порушення антимонопольного за­конодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомтесь з функціями та порядком діяльності Ан­тимонопольного комітету.

2. З'ясуйте, які види відповідальності за порушення анти­монопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції передбачені чинним законодав­ством України.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання І. Правовий статус Антимонопольного комітету України

З метою забезпечення контролю за дотриманням законо­давства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від порушень утворено спеціальний державний орган - Антимононольний комітет України.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

1. здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

2. захист законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, накладення стягнень за порушення цього законо­давства у межах своїх повноважень;

3. сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Антимононольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань:

1. контролює дотримання антимонопольного законодав­ства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів госпо­дарських товариств та підприємств; при здійсненні госпо­дарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

2. розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

3. звертається до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законо­давства, в т.ч.:

а) про визнання недійсними актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету про скасу­вання неправомірних актів, припинення правопорушень тощо;

б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства;

в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства;

59

г) з інших підстав, передбачених чинним законодав­ством України, а також надсилають до суду протоколи про адмі ністративні порушення для накладання штрафів на посадових осіб відповідно до чинного законодавства України;

4. дає рекомендації державним органам щодо провад­ження заходів, спрямованих на розвиток підприємництва та кон куренції;

5. бере участь у розробці та вносить у встановленому по­рядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку конкуренції, антимонопольної політики та демоно­полізації економіки;

6. бере участь в укладенні міждержавних угод, розробці й реалізації міжнародних проектів та програм, а також здійснює співробітництво з державними органами та неурядовими орга­нізаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комі­тету України;

7. узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення;

8. розробляє та організовує провадження заходів, спрямо­ваних на запобігання порушень антимонопольного законо­давства;

9. систематично інформує населення України про свою діяльність.

Питання 2. Відповідальність за порушення антимоно­польного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкурен ції

Залежно від характеру порушень антимонопольно-конку- рентного законодавства розрізняють такі їх види:

1. недобросовісну конкуренцію;

2. антиконкурентні дії (монополістичні зловживання);

3. порушення щодо антимонопольних органів.

Недобросовісною конкуренцією відповідно до Закону

України "Про захист від недобросовісної конкуренції" визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам,

60

іирговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Розрізняють три великі групи правопорушень, що нале- жа 11, до недобросовісної конкуренції, а саме:

1. неправомірне використання ділової репутації;

2. створення перешкод господарюючим суб'єктам (під­приємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

3. неправомірні дії щодо комерційної таємниці конку­рента (іншого суб'єкта господарювання (підприємця)).

За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачають такі види відповідальності:

• господарсько-організаційні санкції;

• господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне ви­лучення майна;

• відшкодування шкоди.

Господарсько-організаційні санкції застосовуються у

формі:

1. примусового поділу суб'єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з організаційних, територіальних та технологічних міркувань). Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим 6 місяців;

2. надання обов'язкових до виконання вказівок щодо припинення виявленого порушення (у т.ч. скасування чи зміна органом влади, органом місцевого самоврядування) органом адміністративно-господарського управління та контролю при­йнятого ним рішення чи розірвання угоди, що визнані антикон- курентними діями зазначених органів), відновлення поперед­нього стану на ринку;

3. блокування цінних паперів;

4. скасування дозволу на узгодження дій у разі пору­шення умов його надання;

5. вимога щодо обов'язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарю ючого суб'єкта (підприємця);

6. скасування па вимогу антимонопольних органів ліцеп зій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимоно­польного законодавства.

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб'єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурент- ного законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до 2 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та/або розміру незаконно отриманого прибутку. Рі­шення про накладення штрафів приймається антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виключно Антимонопольним комітетом України, у решті випадків - адмі­ністративною колегією Антимонопольного комітету України).

Безоплатне вилучення товарів з неправомірно викорис­таним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так у продавця засто­совується за відповідні дії недобросовісної конкуренції, з дотри­манням передбаченого Кабінетом Міністрів України порядку.

Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, спожива­чам, державі.

Застосовується в судовому порядку, за заявою заінтересо­ваної особи (осіб), в інтересах держави - антимонопольних органів, прокуратури.

Розмір шкоди визначається за правилами ЦІ< України (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених п.и. 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону України "Про захист економічної

62

конкуренції" (антиконкурентні дії, зловживання моно- полі.іїим/домінуючим становищем; здійснення суб'єктами іоснодарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб'єктами господарювання над іншим (іншими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання, концентрація без отримання відповідного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на його звернення до ;ін гимонопольних органів із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію - у подвійному розмірі завданої шкоди.

Застосуванню до порушників антимонопольно-конку- рентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення моно­полістів, встановлення фактів та складу правопорушення, роз­гляд справи.

Порядок розгляду справи про порушення антимоно- польно-конкурентного законодавства включає такі стадії:

1. порушення справи;

2. винесення попереднього рішення у справі;

3. розгляд справи.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Якими повноваженнями наділений Антимонопольний комітет України?

2. За які порушення антимонопольного законодавства України наступає відповідальність?

3. Які види відповідальності передбачені за порушення антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції?

Тема 2.2. Правове регулювання ціноутворення

План

Контроль за додержанням дисципліни цін та відпо­відальність на порушення законодавства з питань ціноутво­рення.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте, які органи здійснюють контроль за додер­жанням дисципліни цін.

2. Ознайомтесь із видами відповідальності за порушення законодавства з питань ціноутворення.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання. Контроль за додержанням дисципліни цін та відповідальність за порушення законодавства з питань ціноутворення

Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним із видів державного контролю за діяльністю господа­рюючих суб'єктів.

Державний контроль за цінами здійснюється головним чином при встановленні та застосуванні державних фіксованих і регульованих цін та тарифів.

Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю

за цінами, що функціонує у складі Міністерства .

В умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог антимонопольного законодавства.

Закон України "Про ціни і ціноутворення" не регулює цеіально правовий статус державних органів контролю за ціпами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що ідійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України "Про державну податкову службу її Україні", окрім повноважень, передбачених пп. 6 - 9 ст. 11 указаного Закону. Виходячи з того, що завдання та функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами суттєво відрізняються, в Законі України "І Іро ціни і ціноутворення" доцільно повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за цінами.

Відповідно до чинного законодавства України державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

1. здійснювати на підприємствах, в установах і організа­ціях незалежно від форм власності перевірки грошових доку­ментів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших доку­ментів;

2. одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірки;

3. обстежувати будь-які виробничі, складські, торговель­ні приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;

4. вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених пору­шень законодавства про ціни;

5. зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними та іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

6. накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

65

Закон зобов'язує господарюючих суб'єктів у всгцііоині' ному порядку подавати необхідну інформацію для здійсненнії контролю за правильністю встановлення та застосування цін

Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушенні! державної дисципліни цін встановлена Законом України "При ціни та ціноутворення" (ст. 14), а також іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, уси необгрунтовано одержана підприємством, організацією суми виручки у результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню у доход відповідного бюджету залежно під підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств та організацій у банківських установах за рішенням суду на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішення державної інспекції з контролю за цінами, воно може бути оскаржене в господарському суді.

Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, що порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі суб'єкти господарювання. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в господарському суді порушення цін з боку дер­жавних органів, підприємств, організацій і вимагати відшко­дування завданих їм збитків у випадках реєстрації їх товарів та послуг із порушенням чинного законодавства України про ціни.

Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо- технічного призначення (п. 24) та Положення про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односто­ронньому порядку має право відмовитися від виконання дого­вору (повністю або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Хто здійснює контроль за додержанням дисципліни цін?

66

2. За які порушення законодавства з питань ціноутво- I їси ми паступає відповідальність?

3. Які види відповідальності існують за порушення зако­ні шлиства з питань ціноутворення?

Тема 2.3. Захист прав споживачів

План

1. Право споживача на безпеку товарів (робіт, послуг).

2. Право споживача на інформацію про товари (роботи, послуги).

Завдання для самостійного вивчення

1. Охарактеризуйте права споживача на безпеку товарів (робіт, послуг).

2. Ознайомтесь з правом споживача на інформацію про і овари (роботи, послуги).

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання /. Право споживача на безпеку товарів (робіт, послуг)

Право громадян-споживачів на придбання товарів належ­ної якості в Україні стало одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого потребує встановлення певних гарантій.

Так, у ст. 50 Конституції України зазначено: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на від­шкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".

Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів є соціально-економічним правом, оскільки може бути реалізоване, насамперед, завдяки відпо­відному рівню матеріального виробництва і соціальних відносин у суспільстві.

Постає питання про відповідність норм Закону України "Про захист прав споживачів", що визначають право споживачів на якісні товари, положенням Конституції України. Так, від­повідно до ст. З цього Закону споживачі мають право на належну якість товарів, торговельного обслуговування, безпеку, необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент.

Проблема якості товарів (робіт, послуг) та її правового врегулювання зберігає актуальність і в умовах ринкових відно­син, оскільки її вирішення дуже важливе для громадян-спо- живачів.

В Україні існує відповідна державна система захисту прав споживачів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" державний контроль за дотри­манням прав споживачів здійсшоють, зокрема, місцеві ради, державні адміністрації, Держспоживстандарт та його територі­альні органи, органи та установи державного санітарного нагляду.

Ознаками якості вважаються:

• сукупність корисних властивостей продукції;

• здатність продукції задовольняти особисті та виробничі потреби.

У ст. 12 Закону України "Про захист прав споживачів" зазначається, що споживач має право вимагати від продавця, аби якість придбаного ним товару відповідала вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар, яку надає продавець.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги.

До обов'язкових належать:

• вимоги, що стосуються безпеки продукції для життя, здоров'я та майна громадян, її сумісності та взаємозамінності, охорони навколишнього середовища, і вимоги до методів випро­бувань цих показників;

• вимоги техніки безпеки та гігієни праці з посиланням н;і відповідні норми і правила;

• метрологічні норми, правила, вимоги та положення, їмо забезпечують достовірність та єдність вимірювань;

• положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації або застосування про­дукції.

Обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню на всій території України, а рекомен- іонані повинні бути виконані, якщо:

• це передбачено чинними актами законодавства;

• ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

• виробником (постачальником) продукції документаль­но заявлено про відповідність продукції цим стандартам.

Окрім нормативно-ириписних гарантій, важливу роль у забезпеченні надходження у торговельну мережу якісних юварів відіграють сертифікація та гарантії, які умовно можна назвати організаційними (наприклад, ліцензування, патенту­вання), інформаційними (наприклад, маркування, штрихове кодування, рекламування), контрольно-запобіжними (конт­рольні перевірки якості, санітарні вимоги до умов продажу, зберігання тощо), правозахисними (санкції за порушення вимог законодавства про якість) заходами.

Іншим засобом, що належить до правового регулювання питань якості, є сертифікація.

Сертифікація - це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення відповідності продукції встановленим або ініційо­ваним вимогам, про що видається відповідний сертифікат.

Сертифікація продукції (процесів, робіт, послуг) в Ук­раїні здійснюється з метою:

• запобігання реалізації небезпечної продукції;

• сприяння споживачам у компетентному виборі про­дукції;

• створення умов для участі суб'єктів підприємництва в міжнародному економічному, науково-технічному співробіт­ництві та міжнародній торгівлі.

Питання 2. Право споживача на інформацію про товари (роботи, послуги)

Право споживача на інформацію про товари (роботи, пос­луги) регулюються законами України "Про захист прав спожи­вачів", "Про інформацію", "Про рекламу".

Оскільки процес придбання товарів починається з вирі­шення проблеми, який саме товар вибрати серед багатьох за­пропонованих, дуже важливу роль для споживача відіграє рекламна кампанія, яку запроваджують виробники та реалі- затори продукції (товарів, послуг). Згідно зі ст. 1 Закону України "Про рекламу" "реклама - спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь- який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку".

До основних принципів рекламної діяльності належать:

• законність;

• достовірність;

• використання державної та інших мов відповідно до законодавства;

• використання форм та засобів, які не заподіють споживачеві реклами моральної, фізичної або психічної шкоди.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про рекламу" з метою захисту прав споживачів у рекламі забороняється:

• поширювати інформацію про продукцію, виробництво або реалізація якої заборонені законодавством України;

• використовувати засоби і технології, які безпосередньо впливають на підсвідомість споживача;

• наводити твердження, що дискредитують осіб, які не користуються рекламованою продукцією;

• рекламувати продукцію, яка підлягає обов'язковій сер­тифікації або виробництво чи реалізація якої потребує наявності і псі пального дозволу (ліцензії), якщо немає відповідного серти­фіката.

Дуже важливою є норма, за якою рекламодавець на вимогу виробника, розповсюджувача реклами, зобов'язаний на­дати йому документальне підтвердження достовірності інфор­мації, необхідної для виробництва та розповсюдження реклами.

Визначившись із тим, який саме товар необхідно прид- оати, споживач, купуючи товар чи отримуючи послугу, повинен бути впевнений, що отримає якісну продукцію або послуги й реалізує своє право на належну якість і безпеку товарів та послуг.

Е5ІДПОВІДНО до ст. 18 Закону України "Про рекламу" про­давець (виробник) зобов'язаний своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар у доступній формі, яка забезпечувана би можливість компетентного вибору.

Інформація про товари повинна містити:

1. назви нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати товари, перелік основних споживчих властивостей товарів, а щодо продуктів харчування - склад (включаючи перелік використаних у процесі виготовлення продукції інших продуктів харчування і харчових добавок), калорійність, вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з обов'язковими вимогами нормативних документів і протипоказання щодо застосування;

2. ціну та умови придбання товарів, дату їх виготовлення;

3. гарантійні зобов'язання виробника;

4. правила та умови ефективного використання товарів;

5. строк служби (придатності) товарів;

6. відомості про необхідні дії споживача після завер­шення строку придатності, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

7. найменування та адресу виробника (продавця) і під­приємства, яке приймає претензії від споживача а також ви­конує ремонт і технічне обслуговування товарів.

Стосовно товарів, які підлягають обов'язковій сертифі­кації, споживачеві повинна надаватися інформація про їх сер-

71

тифікацію; щодо товарів, які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, ви­робник (продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари і можливі наслідки їх впливу.

Інформація доводиться до відома споживачів вироб­ником (продавцем) у технічній документації, що додається до товарів на етикетці, а також маркуванням чи в інший спосіб, прийнятий для окремих видів товарів або в окремих сферах обслуговування.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Укра­їні, повинні забезпечуватись інформацією про місце їх поход­ження. Громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність, на етикетці товару повинен надати інформацію про номер документа, що засвідчує його право займатися підприєм­ницькою діяльністю, і найменування органу, що видав цей документ, а за потреби й відомості про його сертифікацію.

Надання інформації в технічній документації, на етикетці тощо іноземною мовою без перекладу в зазначеному щойно обсязі розцінюється як відсутність необхідної інформації.

Надання недостовірної або неповної інформації про товар та виробника (продавця) може спричинитися до такого:

1. придбання товару, що не має потрібних споживачеві властивостей; у цьому разі споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

2. неможливості використання придбаного товару за призначенням - у цьому разі споживач має право вимагати надання у розумно короткий строк, але не більше місяця, належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

3. заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну спо­живача - у цьому разі споживач має право висунути продавцю (виробнику) вимоги щодо відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших передбачених законом чи договором підставах.

Збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню ііииною особою в повному обсязі.

Споживач має право перевірити якість, комплектність, міру, масу та ціну товарів, які купує, здійснити демонстрацію безпечного та правильного їх використання. У цьому разі на вимогу споживача продавець зобов'язаний надати йому кон і рольно-вимірювальні прилади, а також відповідні докумен- іи про ціну товарів.

Право на інформацію забезпечується:

• обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

• створенням у державних органах спеціальних інфор­маційних служб або систем, що повинні забезпечувати у встановленому порядку доступ до інформації;

• вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фон­дів; обмеження цього доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визна­чаються законодавством;

• створенням механізму реалізації права на інформацію;

• здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію.

Якщо під час гарантійного строку необхідно визначити причини втрати якості товару, продавець зобов'язаний у три­денний строк із дня одержання від споживача письмової заяви направити цей товар на експертизу.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Якими нормативно-правовими актами реалізуються права споживачів?

2. Які права має споживач у разі придбання неякісної продукції?

3. Яку інформацію про товар повинен знати споживач?

Тема 2.4. Загальна характеристика господарських

зобов'язань

План

Особливості укладення деяких категорій господарських договорів.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомтеся із особливостями укладання поперед­нього договору.

2. Визначте особливості укладання господарських дого­ворів за державними замовленнями.

3. З'ясуйте особливості укладання договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірник і типових договорів.

4. Ознайомтеся з порядком укладання організаційно-гос­подарських договорів.

5. Визначте умови укладання господарських договорів за рішенням суду.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання. Особливості укладення деяких категорій господарських договорів

1. Укладення попередніх договорів.

За змістом ст. 182 ГК України та ст. 635 ЦК України попереднім вважається договір, згідно з яким суб'єкт госпо­дарювання зобов'язується в певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти ос­новний господарський договір на умовах, передбачених попе­реднім договором.

Характеристика попереднього договору:

а) Предметом попереднього договору є укладення в майбутньому основного господарського договору.

Насамперед необхідно зазначити, що намір укласти в майбутньому основний договір закріплюється саме із допомогою договірної конструкції - попереднього договору. Як

ЦК (ч. 4 ст. 635), так і ГК України (ч. 6 ст. 182) спеціально і,піймають, що угода сторін про наміри (протокол про наміри іоіцо), якщо у ній немає волевиявлення сторін щодо надання Ппму сили попереднього договору, не визнається попереднім доктором і не породжує юридичних наслідків. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

б) Основний господарський договір укладається на умовах, передбачених попереднім договором.

На практиці виникає питання про те, які умови можна вважати істотними в попередньому договорі. Судячи з вигце- маведеного визначення, ними можна вважати обов'язок у май­нути ьому укласти основний договір, а також строки укладення і а кого договору.

У попередньому договорі повинні зазначатися умови, що < істотними, у свою чергу, для основного договору. Проте в попередньому договорі можуть зазначатися лише деякі, а не всі істотні умови основного договору.

Згідно із ч. 2 ст. 182 ГК попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. У цьому договорі визнача­ється і порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором (абз. З ч. 1 ст. 635 ЦК).

Попередній договір може містити й ті умови, які необхідно оперативно виконувати до моменту укладення основ­ного договору. Іншими словами, деякі умови попереднього договору повинні виконуватися після його укладення незалежно від строку укладення основного договору.

Після з'ясування решти умов виникає можливість укласти основний договір, у якому можна буде здійснити коригування того, що було виконано за попереднім договором.

І

Вказівка на те, що законом може бути встановлені обмеження щодо строку, в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору, міститься в абз. 2 ч. 1 ст. 635 ЦК України.

Попередній договір не можна вважати способом забезпечення виконання основного договору. Незважаючи на те, що попередній договір тісно пов'язаний із майбутнім основним договором, цей договір укладається і діє незалежно від укладання основної угоди. З моменту укладання основного договору попередній договір припиняється як такий, що виконаний належним чином (ст. 599 ЦК України).

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору іншій стороні. У разі, якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Перевагами попереднього договору є можливість притяг­нення до відповідальності за порушення його умов і, як наслідок, стягнення завданих цим збитків, у т.ч. й не одержаних доходів (упущеної вигоди), а також укладення основних договорів за рішенням суду (ст. 187 ГК).

г) Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (абз. 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України).

2. Укладення господарських договорів за державним замовленням.

Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконав­цями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

76

Держава в особі Кабінету Міністрів України є гарантом іа зобов'язаннями державного замовника.

Укладення сторонами договору за державним замов­ленням (державного контракту) здійснюється в порядку, перед- баченому ст. 181 ГК (загальний порядок укладення госпо­дарських договорів), з урахуванням особливостей, передбачених тконодавством.

Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа. Ухилення від укладення дого­вору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства та зумовлює відповідальність, передбачену Г'К України та відповідним законом України.

Спори, що пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, у т.ч. при ухилянні від укладення договору однією або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обо­в'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

3. Особливості укладення господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, нрішірних і типових договорів.

При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений із ініціативи будь-якої зі сторін у строки, погоджені сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спрощений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням загального порядку укладення договорів, установленого ст. 181 ГК України.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися за додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК України (загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання), не інакше, як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГК України та відповідно до правил, встановлених нормативно- правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

4. Укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах.

Застосовуються загальні правила укладення договорів па основі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно- правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарок та публічних торгів (ст. 185 ГК України).

4. Порядок укладення організаційно-господарських договорів висвітлено у ст. 186 гк України.

Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладення таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладення організаційно-господарських договорів забороняється.

4. Укладення господарських договорів за рішенням

суду.

Спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням або договорів, укладення яких обов'язкове на підставі закону та в інших установлених законом випадках, розглядаються судом. Інші иереддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішення суду, яким виріїнено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Які умови укладання попереднього договору?

2. Які особливості укладання господарських договорів за державними замовленнями?

3. У чому особливості укладання організаційно-госпо­дарських договорів?

4. Які умови укладання господарських договорів за рішенням суду?

Гема 2.5. Правове регулювання торговельної діяльності План

1. Відповідальність за незаконну торговельну діяльність.

2. Відповідальність за порушення правил торговельної і»/»/ іьності.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте види відповідальності за незаконну торго- мельну діяльність.

2. Ознайомтесь з видами відповідальності за порушення правил торговельної діяльності.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання /. Відповідальність за незаконну торговельну діяльність

2 »

Ст. 160 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення встановлює:

незаконна торговельна діяльність, тобто здійснення угод купівлі-продажу товарів чи інших предметів із ухиленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання не- контрольованого державою прибутку, якщо розмір цього при­бутку не перевищує 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тягне за собою накладення штрафу від 5 до 25 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією цих товарів і виручених грошей.

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері торговельної діяльності. Правовими актами України встановлено порядок здійснення торговельної діяльності, відпо­відно до якого суб'єкти господарської діяльності здійснюють торговельну діяльність після їх державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених зако­нодавчими актами, за наявності у них ліцензії на торгівлю окремими видами товарів.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяль­ності здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-під- приємців" від 15.05.05. Торгівля окремими видами товарів відповідно до законів України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про лікарські засоби" та інших законодавчих актів здійснюється на підставі ліцензії.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у здійс­ненні угод купівлі-продажу товарів чи інших предметів із ухи­ленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання неконтрольованого державою прибутку. Особа, що вчинила це правопорушення, може бути притягнена до адмі­ністративної відповідальності за умови, що розмір цього при­бутку не перевищує 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Під договором купівлі-продажу необхідно розуміти договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобо­в'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Прибуток - це сума, на яку доходи перевищують, по­в'язані з ними, витрати. Порядок державної реєстрації, ліцен­зування та контролю за одержанням прибутку суб'єктами торговельної діяльності встановлено Господарським, Податко­вим кодексами України, законами України "Про зовнішньо­економічну діяльність", "Про забезпечення санітарного та епіде­міологічного благополуччя населення", "Про безпечність та якість харчових продуктів", Порядком провадження торговель­ної діяльності і правилами торговельного обслуговування населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06 № 833.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як приватні особи, які здійснюють торговельну діяльність без одержання відповідного дозволу, так і працівники торгівлі, громадського

80

ірчунання та сфери послуг, які без належного оформлення цимолу займаються торгівлею.

Питання 2. Відповідальність за порушення правил торговельної діяльності

Ст. 155 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення встановлює:

1. порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфе­ри послуг, громадянами, які займаються підприємницькою ді- чіи.ністю, - тягне за собою накладання штрафу від 1 до 10 не­пі юда гковуваних мінімумів доходів громадян;

2. продаж товарів зі складів, баз, підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського чарчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а також приховування товарів від по­купців, вчинене працівниками підприємств (організацій) дер­жавної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і спо­живчої кооперації, які не є посадовими особами, - тягне за со- бою накладення штрафу від 1 до 14 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян;

3. дії, передбачені ч.ч. 1 і 2 цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу від І до 27 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об'єктом правопорушень, передбачених вказаною статтею Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАГІ), є суспільні відносини в сфері торговельної діяльності.

Торговельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку. Вона може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері.

Торговельна діяльність в Україні регулюється ГК Ук­раїни, законами України "Про захист прав споживачів", "Про

81

зовнішньоекономічну діяльність", "Про забезпечення санітар­ного та епідеміологічного благополуччя населення", "Про лікарські засоби", "Про безпечність та якість харчових продуктів", Порядком провадження торговельної діяльності та правилами торговельного обслуговування населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06 № 833, Правилами роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки України від 19.04.07, Правилами роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.03 № 185, а також іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктивна сторона правопорушення полягає у пору­шенні правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг пра­цівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, які займаються підприємницькою діяльністю.

Суб'єкти господарювання повинні:

1. забезпечити відповідність приміщення (місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі та ресторанного госпо­дарства необхідним санітарним нормам, а технічного стану приміщення (місця, будівлі) та устаткування - вимогам нор­мативних документів щодо зберігання виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці;

2. наявність на видному місці куточка продавця, в якому розміщується інформація про найменування власника або упов­новаженого ним органу, книга відгуків та пропозицій, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав спо­живачів;

3. розміщення торговельного патенту, ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог;

4. продаж товарів згідно з установленими правилами і нормами.

Працівники суб'єкта господарювання зобов'язані забез­печити реалізацію прав споживачів, визначених Законом України "Про захист прав споживачів", виконувати ці правила 1.1 вимоги інших нормативно-правових актів, що регулюють Міріовельну діяльність.

Працівники, залучені до виготовлення, зберігання та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини, зобо­в'язані мати спеціальну підготовку. Забороняється продаж то­карів, що не мають відповідного маркування, належного і (тарного вигляду, на яких строк придатності не зазначено або іазначено з порушенням вимог нормативних документів, строк придатності яких минув, а також тих, що надійшли без доку­ментів, передбачених законодавством, зокрема, які засвідчують іч якість та безпеку.

У документах на товари, що підлягають обов'язковій сертифікації, повинні зазначатися реєстраційні номери серти­фіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності і а/або декларації про відповідність, якщо це встановлено тех­нічним регламентом.

Забороняється безпідставне вилучення, приховування або затримання реалізації виставлених для продажі товарів, при­мушування покупця придбавати товари неналежної якості або непотрібного йому асортименту. Не допускається продаж то­варів, вільна реаіізація яких заборонена.

Об'єктивна сторона полягає у продажу товарів зі складів, без підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації на порушення встановлених правил, а також приховування товарів від покупців, вчиненому працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі та споживчої кооперації, які не є посадовими особами.

Суб'єктивна сторона характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Запитання для повторення га закріплення матеріалу

1. Які види відповідаїьності передбачені чинним зако­нодавством України за незаконну торговельну діяльність?

2. Якими нормативними актами передбачені відповідаль­ність за порушення правил торговельної діяльності?

3. За які порушення правил торговельної діяльності на­ступає відповідальність?

Тема 2.6. Правове регулювання інвестиційної

діяльності

План

Поняття та ознаки суб'єктів інвестиційної діяльності. Права та обов 'язки суб 'єктів інвестування.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомтесь із поняттям та визначте ознаки суб'єктів інвестиційної діяльності.

2. З'ясуйте права та обов'язки суб'єктів інвестування.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання. Поняття та ознаки суб'єктів інвестиційної діяльності. Права та обов'язки суб'єктів інвестування

Суб'єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залу­чених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвес­тування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, креди­торів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учас­ника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути гро­мадяни та юридичні особи України, інших держав, які забез­печують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Усі суб'єкти інвестиційної діяльності, незалежно від форм власності та господарювання, мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, окрім тих, інвестиції в яких заборонено або обмежено Законом України "Про інвестиційну діяльність", іншими актами законодавства

України, визнається невід'ємним правом інвестора та охоро­няться законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види та обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у т.ч. шляхом орі апізації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійс­нення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забез­печення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить ііому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно ири порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства України.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряд­жатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посе­редників за цінами і на умовах, що визначаються за домов­леністю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності встановлені ст. 8 Закону України "Про інвестиційну діяльність", згідно з

85

яким інвестор у випадках і порядку, встановленому законо­давством України, зобов'язаний:

1. подати фінансовим органам декларацію про обсяги та джерела здійснюваних інвестицій;

2. одержати необхідний дозвіл або узгодження відповід­них державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

3. одержати позитивний комплексний висновок держав­ної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного та епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідності довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

1. додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

2. виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

3. подавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;

4. не допускати недобросовісної конкуренції та виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;

5. сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) у розмірах та у порядку, визначеному законами України.

Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одер­жати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встанов­леному законодавством.

Інвестиційним законодавством визначені джерела інвес­тиційної діяльності. Згідно з ст. 10 Закону України "Про інвес­тиційну діяльність" інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

1) власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій,

86

• шхіиного лиха, грошові нагромадження та заощадження гро- ііідяіі, юридичних осіб тощо);

2. позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

3. залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одер- к.іиі від продажу акцій, пайові та інші внески громадян та юри­дичних осіб);

4. бюджетних інвестиційних асигнувань;

5. безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань ор­ганізацій, підприємств, громадян.

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави як суб'єктів інвестиційної діяльності щодо реалізації інвестицій (інвестиційна діяльність) може здійснюватися в різ­них правових формах.

Основною правовою формою (правовим документом), яка регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобо­в'язань, будь-яких інших умов господарських правовідносин, що не суперечить законодавству України, є виключною ком­петенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання дер­жавних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Чинне законодавство України не встановлює, якими саме господарськими договорами регулюються взаємовідносини між українськими суб'єктами інвестиційної діяльності.

Більш детально ці відносини врегульовані законом щодо іноземних інвестицій. Так, згідно із ст. 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну ін­вестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне вироб­ництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Потрібно вважати, що є всі підстави відносити до інвестиційних за своїм характером договори:

87

а) власне інвестиційні договори;

б) засновницькі договори, в яких засновники визначають, зокрема, умови передачі майна створюваному суб'єкту госпо­дарювання, порядок розподілу прибутків і збитків тощо;

в) угоди про розподіл продукції.

Однією із форм реалізації державних інвестицій є дер­жавне замовлення на виконання робіт у капітальному будів­ництві (ч. 1 ст. 14 Закону України "Про інвестиційну діяль­ність").

Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств та організацій.

Прийняття в експлуатацію об'єктів державного замов­лення провадиться в порядку, визначеному Постановою Кабі­нету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22.09.04 № 1243.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Хто є суб'єктом інвестиційної діяльності?

2. Які ознаки притаманні суб'єктам інвестування?

3. Назвіть права суб'єктів інвестиційної діяльності.

4. Які обов'язки мають суб'єкти інвестування?

Тема 2.7. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

План

Поняття, види зовнішньоекономічного договору, його зміст, форма та порядок укладення.

Завдання для самостійного вивчення

1. З'ясуйте поняття та ознайомтесь з видами зовніш­ньоекономічного договору.

2. Визначте зміст, форму та порядок укладення зовніш­ньоекономічного договору.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДА Ції

Питання. Поняття, види зовнішньоекономічного договору, його зміст, форма та порядок укладення

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - нота­ріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовніш- ні.оекопомічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спря­мована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав 1.1 обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Ознаками такого договору, що дозволяють виділити його н окрему групу господарських договорів, є:

• особливий суб 'єктний склад: сторонами в договорі є мі і чизняний суб'єкт та іноземний контракт;

• особливий зміст договору: права та обов'язки його і юрін щодо здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічної пильності); обов'язковість врахування типових платіжних умов і а типових захисних застережень (передбачається Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України

Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 21.06.95 № 444 і типові форми захисних іасгережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті");

• спеціальні вимоги щодо права, яке застосовується:

  1. при визначенні змісту договору (права та обов'язки сторін договору визначаються правом країни, обраної сторонами мри його укладенні або в результаті подальшого погодження; якщо сторони не погодили це питання, то їх права та обов'язки визначаються правом місця укладення договору, яке визнача­ться законами України (зокрема, ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність");

  2. при прийманні виконання (застосовується право країни, обраної сторонами; якщо такого погодження не було - береться до уваги право місця проведення такого приймання);

• спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило - письмова форма, якщо інше не установлено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України; форма зовнішньоеко­номічного договору, контракту (у т.ч. модифікація письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України); форма договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічного договору визначаються ГК України (ст. 382), Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст. 6), Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.00 № 201;

• обов 'язковість державної реєстрації визначених зако­ном України видів зовнішньоекономічних договорів/контрактів, що здійснюються відповідно до встановленого порядку (ст. 383 ГК України; постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.02 № 155 "Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоеконо­мічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металоломом", Наказом Міністерства економіки України від 29.06.00 № 136 "Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)", Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті (затверджено постановою Правління Національного банку України від 22.11.99 № 602);

• особливості порядку розгляду договірних спорів: визначення за згодою сторін із відповідною фіксацією у договорі юрисдикційного органу (державні суди України чи конкретний міжнародний третейський суд/арбітраж, створений на території України чи іншої країни).

Враховуючи положення ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору:

1) на експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

90

2. щодо надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяль­ності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяль­ності, у т.ч.:

• виробничих, трапспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, орокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облі­кових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонено законами України;

• надання вищезазначених послуг іноземними суб'єк- іами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

2. кооперації (наукової, науково-технічної, науково-ви­робничої, виробничої, навчальної тощо) з іноземними суб'єк­тами господарської діяльності; навчання та підготовка спе­ціалістів на комерційній основі;

3. здійснення міжнародних фінансових операцій та опе­рацій із цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

4. щодо кредитних та розрахункових операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

5. про спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних під­приємств різних видів і форм, проведення спільних госпо­дарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

6. про підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іно­земних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

91

2. про організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпо­зіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

3. про товарообмінні (бартерні) операції та інші діяль­ності, побудовані на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

4. про орендні, у т.ч. лізингові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності ;

5. щодо здійснення операцій по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

6. щодо здійснення посередницьких операцій, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших);

7. інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів здійснюється в спеціальному порядку. Це стосується таких договорів:

1) про здійснення товарообмінних (бартерних) операцій (регулювання відносин, що складаються при цьому, здійс­нюється Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.98, Постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 29.04.99 № 756;

2. про операції з давальницькою сировиною (Закон Ук­раїни "Про операції з давальницькою сировиною у іоннішньоекономічних відносинах" від 04.10.01 );

3. комісії та консигнації (Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної пильності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового нішнгу, поставки складних технічних виробів і товарів ( псіпального призначення та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" від ИІ.03.02 № 445 .

Суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності для підпи­сання зовнішньоекономічного договору (контракту) не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищої організації, за винятком випадків, передбачених законами У країни.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) згідно з ч. 2 ■ і . 382 ГК України, може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Держава здійснює захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійс­нюється через дипломатичні та консульські установи, державні юргові представництва, які представляють інтереси України, а гакож в інший спосіб, визначений чинним законодавством України (ст. 389 ГК України).

Держава вживає необхідних заходів у відповідь на дис­кримінацію та/або недружні дії з боку інших держав, митних союзів або економічних угруповань, які обмежують права та законні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, імпорт та транзит яких територією України забороняється.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Дайте визначення поняття "зовнішньоекономічний договір".

2. Які ви знаєте види зовнішньоекономічного договору?

3. Які умови становлять зміст зовнішньоекономічного договору?

4. Який порядок укладання зовнішньоекономічного до­говору?

Тема 2.8. Правове регулювання біржової діяльності

План

Правове становище фондової біржі. Порядок створення фондової біржі. Особливості припинення діяльності фондової біржі.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте правове становище фондової біржі.

2. Ознайомтесь з порядком створення фондової біржі.

3. З'ясуйте особливості припинення діяльності фондової

біржі.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання. Правове становище фондової біржі. По­рядок створення фондової біржі. Особливості припинення діяльності фондової біржі

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами, що можуть вільно продаватися і купуватися.

Саме фондова біржа зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та виконує інші функції, пов'язані з обігом цінних паперів.

Господарський кодекс України визначає основні засади посередництва, пов'язаного з випуском та обігом цінних паперів

І» і 356), ліцензування (ст. 357) та умови здійснення цієї діяльності (ст. 358), вимоги до укладення угод щодо цінних ішиерів (ст. 359), основи правового статусу фондової біржі як горі овця цінними паперами (ст. 360, 361).

Закон України "'Про цінні папери та фондовий ринок" від .М 02.06 визначає поняття та основні засади створення та функціонування фондової біржі як організації, метою діяльності якої є організація торгівлі на фондовому ринку (укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних).

Фондові біржі повинні відповідати вимогам Закону України '"Про цінні папери та фондовий ринок" щодо:

1. здійснення організації торгівлі на фондовому ринку мк виключної діяльності, яку їм дозволяється поєднувати лише і діяльністю з проведення клірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів), які укладаються на відповідній біржі (ст. 26);

2. підтримання власного капіталу в розмірі, не мен­шому ніж 3 млн грн, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, - не меншому ніж 6 млн грн.

3. організанійно-правові форми: фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі акціонерного ювариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами;

4. некомерційний характер діяльності - прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками);

5. спеціальних вимог щодо засновників - фондова біржа утворюється не менше ніж 20 засновниками - торговцями пінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, іцо налічує не менше ніж 20 торгівців цінними паперами; частка одного торговця цінними паперами (як засновника/учасника фондової біржі) не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі;

6. державна реєстрація фондової біржі, з моменту якої остання набуває статусу юридичної особи, здійснюється в загальному порядку (відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців");

7. обов'язковість ліцензування діяльності фондової біржі як організатора торгівлі на фондовому ринку - право здійснювати таку діяльність виникає у фондової біржі з моменту отримання ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

8. обов'язок фондової біржі дотримуватися ліцензій­них умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку, затверджено Рішенням ДКЦПФР від 22.05.06 № 377 (у т.ч. вимога до розміру статутного та власною капіталу, порядку його визначення, ліквідності, кваліфікаційні вимоги до фахівців професійного учасника фондового ринку, необхідні умови договорів, які укладаються під час проведення професійної діяльності на фондовому ринку, інші вимоги та показники, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку);

9. Спеціальні вимоги щодо членів біржі:

• членами фондової біржі можуть бути виключно тор­говці цінними паперами, які мають ліцензію на право провад­ження професійної діяльності на фондовому ринку та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення та стандарти біржі;

• у разі анулювання отриманої торговцем цінними папе­рами ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку його членство у фондовій біржі тимчасово зупиняється до поновлення ним ліцензії або надання на біржу листа щодо виключення його з членів біржі;

• членство у фондовій біржі припиняється у разі ану­лювання ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, виданій торговцю цінними паперами;

• інші підстави припинення або тимчасового зупинення чиепства у фондовій біржі визначаються правилами фондової (ііржі;

• кожний член фондової біржі має рівні права щодо організації діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.

Фондова біржа створюється у формі акціонерного юнариства, не менш як 20-ма засновниками - торговцями пінними паперами (банками, акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом їх діяльності). Засновники мусять мати дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонерові - торговцеві цінними паперами, не може перевищувати 5 відсотків.

Реєструються фондові біржі відповідно до Положення про державну реєстрацію фондових бірж та торговельно-інфор- маційних систем, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 04.09.03 № 364.

Для здійснення державної реєстрації фондової біржі до ДКЦПФР подаються такі документи:

1. заява про державну реєстрацію фондової біржі;

2. копія протоколу зборів засновників щодо створення фондової біржі;

3. список засновників, акціонерів, учасників фондової біржі із зазначенням найменування, місцезнаходження, коду СДРПОУ, номера та терміну дії ліцензії на здійснення про­фесійної діяльності на ринку цінних паперів: діяльності по випуску та обігу цінних паперів, номерів телефонів);

4. статут та засновницький договір фондової біржі;

5. документ, що засвідчує сплату засновниками внеску до статутного фонду фондової біржі у розмірі, передбаченому чинним законодавством України;

6. копія договору, що передбачає передачу засновникам у власність або користування приміщення (частини приміщення);

7) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію фондової біржі.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації. Підставою здійснення діяльності фондовою біржею є Свідоцтво про реєстрацію фондової біржі.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом - зборами акціонерів.

Правила фондової біржі є локальним нормативним актом, що регламентує її діяльність, пов'язану з торгівлею цінними паперами.

Порядок проведення торгів на фондовій біржі значною мірою подібний до порядку торгів на товарній біржі.

На фондовій біржі можуть укладатися форвардні контракти та ф'ючерсні контракти.

Особливості припинення діяльності фондової біржі

Законодавство передбачає особливі умови припинення діяльності фондової біржі. Її діяльність припиняється у тому разі, коли число членів біржі стає меншим за 10. Якщо у фондовій біржі залишилося 10 членів, її діяльність припиняється у випадку неприйняття нових членів протягом шести місяців.

Оскільки фондова біржа є акціонерним товариством, її діяльність припиняється відповідно до законодавства України про господарські товариства.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Якими нормативними актами регулюється правове ста­новище фондової біржі?

2. Який порядок створення фондової біржі?

3. Які умови припинення фондової біржі?

Тема 2.9. Правове регулювання ринку фінансових

послуг

Плай

1. Державне регулювання ринку фінансових послуг.

2. Заходи впливу на учасників ринку фінансових послуг.

Завдання для самостійного вивчення

1. З'ясуйте суть державного регулювання фінансового

ринку.

2. Ознайомтесь із заходами впливу на учасників ринку фінансових послуг.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Питання 1. Державне регулювання ринку фінансових

послуг

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи іа рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законо- дансгвом, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових іік швів, з метою отримання прибутку або збереження реальної нар гості фінансових активів.

Фінансовими вважаються послуги, що надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено іаконом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності:

1. випуск платіжних документів, платіжних карток, до­рожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми іабезпечення розрахунків;

2. довірче управління фінансовими активами;

3. діяльність з обміну валюти;

4. залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

5. фінансовий лізинг;

6. надання коштів у позику, у т.ч. і на умовах фінан­сового кредиту;

7. надання гарантій та поручительство;

8. переказ грошей;

9. послуги у сфері страхування та накопичувального пен­сійного забезпечення;

10. торгівля цінними паперами;

11. факторинг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг - це здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інте­ресів споживачів фінансових послуг.

Метою державного регулювання ринків фінансових пос­луг в Україні є:

1. проведення єдиної та ефективної політики у сфері фінансових послуг;

2. захист інтересів споживачів фінансових послуг;

3. створення сприятливих умов для розвитку та функ­ціонування ринків фінансових послуг;

4. створення умов для ефективної мобілізації та розмі­щення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

5. забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

6. додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

7. запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

8. контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінан­сових послуг;

9. сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

1. ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2. нормативно-правового регулювання діяльності фінан­сових установ;

3. нагляду за діяльністю фінансових установ;

4. застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

5. проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійс­ним її» ся:

• щодо ринку банківських послуг - Національним і ціпком України;

• щодо ринків цінних паперів - Державної комісією з регулювання фінансових послуг України;

• щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Питання 2. Заходи впливу на учасників ринку фінансових послуг

У разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Уповноважений державний орган застосовує заходи впливу відповідно до законодавства.

Уповноважений орган може застосовувати такі заходи нііливу:

1. зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

2. вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

3. накладати штрафи в розмірах, що передбачені чинним іаконодавством України;

4. тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

5. відсторонювати керівництво від управління фінан­совою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

6. затверджувати план відновлення фінансової стабіль­ності фінансової установи;

7. порушувати питання про ліквідацію установи.

Уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг застосовує до суб'єктів підприємницької діяльності штрафні санкції:

1. за діяльність на ринках фінансових послуг без ліцензії, одержання якої передбачено законом, - у розмірі до 5000 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

2. за неподання, несвоєчасне подання або надання за- відомо недостовірної інформації - у розмірі до 1000 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

3. за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень Уповноваженого органу про усунення по­рушень щодо надання фінансових послуг - у розмірі до 500 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення.

Рішення Уповноваженого органу про застосування штрафних санкцій може бути оскаржено в суді.

Штрафи, накладені Уповноваженим органом, стягуються у судовому порядку.

Уповноважений орган має право призначити тимчасову адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується Уповноваженим органом, у разі:

1. систематичних порушень фінансовою установою законних вимог Уповноваженого органу;

2. якщо фінансова установа протягом 30 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;

3. арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників фінансової установи;

4. вчинення фінансовою установою дій щодо прихо­вування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, докумен­ті;

5. необгрунтованої відмови фінансової установи у на- іаііпі документів чи інформації, передбачених законодавством, уповноваженим особам;

6. наявності публічного конфлікту у керівництві фінан­сової установи;

7. наявності клопотання фінансової установи про призна­чення тимчасової адміністрації.

Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення. (' і рок повноважень тимчасової адміністрації не може перевищу­вати одного року з дня її призначення.

Тимчасовим адміністратором може бути:

1. юридична особа, яка здійснює професійну діяльність щодо тимчасової адміністрації фінансових установ, надання аудиторських, юридичних або консультаційних послуг з питань функціонування ринків фінансових послуг і має не менше трьох працівників із сертифікатом уповноваженого органу на право здійснення тимчасової адміністрації фінансової установи;

2. незалежний експерт (за договором);

3. службовець Уповноваженого органу.

До участі у тимчасовій адміністрації допускаються лише особи, які мають сертифікат Уповноваженого органу на право здійснення тимчасової адміністрації фінансової установи, високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, економічну чи юридичну освіту та досвід, необхідний для виконання функцій тимчасового адміністратора.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. Що таке фінансові послуги?

2. У чому суть державного регулювання ринків фінан­сових послуг?

3. Які існують заходи впливу на учасників ринку фінан­сових послуг?

Тема 16. Законодавство про господарську рекламу

План

1. Особливості рекламування деяких видів господарської продукції.

2. Реклама щодо певних видів господарської діяльності, що потребують спеціального дозволу.

3. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу.

Завдання для самостійного вивчення

1. Визначте основні види підприємницької реклами та дайте їм стислу характеристику.

2. Визначте особливості торговельної реклами, що від­різняють її від інших видів реклами.

3. Охарактеризуйте правовий зміст реклами лікарських засобів.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Особливості рекламування деяких видів господарської продукції

Реклама має багато завдань і нею користується чимало людей, починаючи з приватної особи, що розміщує маленьке тематичне повідомлення в місцевій газеті, і закінчуючи великою підприємницькою компанією, яка витрачає мільйони на теле­візійну рекламу.

Рекламну справу, зазвичай, поділяють на сім основних видів (типів), а саме:

1. масова реклама, або реклама, розрахована на масового споживача;

2. індустріальна реклама (виробничо-підприємницька реклама);

3. торг овельна реклама;

4. роздрібна реклама;

5. фінансова реклама;

6. контактна реклама;

7) кадрова реклама.

1. Масова реклама, або реклама, розрахована на масового і поживача.

Типами товарів широкого вжитку є:

• товари безпосереднього вжитку;

• товари тривалого вжитку.

Масова реклама спрямована на рекламування саме іоварів широкого вжитку. До засобів масової реклами, як правило, належать ті. що мають велику аудиторію.

Тепер дедалі частіше використовують спеціалізовані ви- іання, типу часописів для жінок, які характеризуються вели­ким чистим тиражем. Загалом, термін "споживацька преса" охоплює всі видання, які продаються в газетних крамницях, кіосках та на вуличних розкладках.

Більшість галузевих, технічних та фахових часописів мають інші форми розповсюдження, до яких належать спеці­альні замовлення в кіосках, передплата поштою та контрольо­ваний тираж.

Контрольований тираж надсилають поштою (безко­штовно) вибраному колу читачів, а також тим, хто замовив якийсь номер.

Головними засобами масової реклами є преса, радіо, телебачення, зовнішня реклама та певною мірою кіно.

їх доповнюють рекламна література, виставки та заходи стимулюючого збуту. Не треба забувати про спонсорів, на­самперед, у сфері популярних видів спорту, реклама яких, у свою чергу, може доповнюватися рекламними щитами та плакатами, розташованими в місцях змагань.

2. Індустріальна реклама.

Завдання індустріальної реклами полягає в рекламуванні товарів та послуг, які не призначаються для звичайного споживача.

Такими товарами можуть бути сировина, компоненти та аксесуари, заводи та механізми, організаційна техніка та мате­ріали. З послуг можна назвати страхування.

Постачальники послуг, обладнання, сировини, компонен­тів, організаційної техніки та матеріалів, як правило, корис­туються засобами поширення інформації, на які рідко звертає увагу звичайний споживач.

Індустріальна реклама послуговується фаховими та тех­нічними журналами, технічною літературою та каталогами, галузевими виставками, поштовою рекламою, технічними де­монстраціями та семінарами.

Чистий тираж технічних часописів є значно меншим за тираж споживацької преси.

У галузевих виставках беруть участь менше підприємців, ніж у виставках, відкритих для широкого загалу; відповідно, там буває і менше відвідувачів.

На рекламу витрачається значно менше грошей, і особли­вий наголос можна зробити на виховуванні ринку з допомогою таких методів зі сфери зв'язків з громадськістю, як документальні фільми, часописи, котрі підприємницькі організа­ції видають для зовнішнього вжитку, та статті в технічній пресі.

Індустріальна реклама має ще деякі особливості. Якщо масова реклама може апелювати до людських емоцій, то ін­дустріальна реклама має бути детальнішою та інформатив- нішою, хоча це і не виключає нестандартних творчих рішень.

Професійні часописи є цінним міжнародним рекламним засобом, що допомагає зберігати обсяги реалізації вже давно відомих товарів та послуг і впроваджувати на ринок новий продукт.

У гаїузі індустріальної реклами, як правило, працюють рекламні агентства, які спеціалізуються на обслуговуванні "індустріальних" або "технічних" клієнтів.

Структура витрат на цей тип реклами також є іншою. Творча частина може коштувати більше, ніж рекламна площа, а продаж рекламних площ обіцяє невеликі комісійні.

У цій гаїузі реклама може мати дуже обмежені можливості або її результативність потребуватиме невиправдано великих витрат.

3. Торговельна реклама.

Торговельна реклама розрахована на дистриб'юторів, ііисамперед, оптовиків, агентів, імиортерів-експортерів, а також на численних роздрібних підприємців, торговців, великих і ма- іич Товари, що їх рекламують, мають перепродаватися.

Завданням реклами в торговельній сфері є інформу­вання торговців про наявність товарів, які можна перепродати, незалежно від того, чи нагадує вона про вже добре відомі юрговельні марки, чи впроваджує нові лінії товарів, чи, як це чисто трапляється, повідомляє про спеціальні акції, що здійс­нюються з метою допомоги роздрібним торговцям продати і омар.

Такою акцією може бути знижка цін, кращі пропозиції їли покупців, впровадження нового упакування, кампанія у • фері масової реклами або стимулювання збуту.

Реклама цього типу може звертатися, а може і не інсртатися до торговельної преси. Вона також може засто­совувати комбінацію з двох або трьох засобів. Часто викорис­тається реклама поштою, особливо у разі необхідності передати великий обсяг інформації, наприклад, розклад широкої рекламної кампанії: дати, час виходу в ефір на радіо або іелебаченні, номери газет, де буде розташовано рекламні оголошення. Можуть додаватися копії рекламних оголошень та плакатів, інколи в натуральну величину.

Ця поштова посилка може містити фотокартки та опис наявного стендового матеріалу, форму замовлення.

До них також можуть додати опис "допоміжних" рек­ламних схем (творчі рішення, форма оплати), що є своєрідним внеском виробника в рекламну камтганію роздрібного торговця, яку той здійснює в місцевих засобах масової інформації.

Іншим корисним засобом є торговельна виставка. Деякі великі виставки (автомобільні або меблеві) можуть бузи від­критими для широкої публіки або відкритими для неї в певні дні.

Час від часу важно купувати рекламний час на теле­баченні для того, щоб повідомити роздрібних торговців про нові лінії товарів.

Торговельну рекламу необхідно сприймати як частину загальної рекламної кампанії певного продукту, і здійснювати її має те рекламне агентство, що займається масовою рекламою.

Проте, на відміну від масової реклами, що має переконати споживача в доцільності купівлі певного продукту, торговельна реклама мусить переконати роздрібного торговця в корисності продажу цього продукту.

Торговельна реклама підтримує збут. Вона торує шлях.

Безглуздо рекламувати товари і переконувати споживачів купувати їх, якщо цих товарів немає в магазинах та на ринку.

Попит, що його створила масова реклама, необхідно задовольнити, забезпечивши крамниці відповідними товарами.

Якщо споживач не може придбати розрекламований товар, то він його і не купить або, що є ще гіршим, придбає товар конкурента.

4. Роздрібна реклама.

Ця форма реклами є чимось середнім між торговельною рекламою та масовою рекламою. Її зразки особливо легко по­мітити в універмагах та супермаркетах, але вона може включати рекламну діяльність, яку здійснює будь-який постачальник товарів або послуг: заправна станція, ресторан або особа, що торгує страховими полісами.

Роздрібна реклама має виконати три завдання.

1. Привернути увагу до підприємства, змусити спожи­вачів завітати до нього і, якщо це магазин, активізувати явиїце, котре називається "рух в крамниці". Йдеться про кількість відвідувачів.

2. Сприяти реалізації товарів, що продаються тільки у цій крамниці.

3. Сприяти продажу товарів, що лежать на полицях та складі цього магазину. Це може бути пропаганда сезонних товарів або спеціатьпі пропозиції чи створення представ­ницького вибору товарів. Спеціальні пропозиції можуть бути постійною політикою або мати тимчасовий характер (на­приклад, зимові та літні розпродажі).

Головними засобами роздрібної реклами є:

108

а) місцеві щотижневі газети, у т.ч. значна кількість безкоштовних газет, що повністю охоплюють житлові маси, ос кільки їх доставляють до дверей кожної квартири;

б) регіональні щоденні газети, більшість яких є "ве­чірками";

в) зовнішні та внутрішні плакати на громадському іраиспорті, рекламні щити на стадіонах;

г) реклама поштою, розрахована на постійних покупців, пі доставка рекламних пакетів безпосередньо до дверей спо­живача;

ґ) регіональне комерційне телебачення;

д) незалежне місцеве радіо;

е) плакати у вітринах та стенди в крамницях;

є) товари у вітринах та на полицях крамниць;

ж) каталоги.

Для роздрібної реклами характерними є такі чотири ознаки:

• створення образу крамниці;

• позначення її місцезнаходження;

• розмаїття або специфічність товарів, що продає крамниця;

• привабливі цінові пропозиції.

Питання 2. Реклама щодо певних видів підпри­ємницької діяльності, що потребують спеціального дозволу

1. Реклама лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації.

Дозволяється реклама:

• лише таких лікарських засобів, медичної техніки, діагностики, лікування та реабілітації, що в установленому по­рядку дозволені спеціально уповноваженим центральним орг аном виконавчої влади в галузі охорони здоров'я до засто­сування в Україні;

• лише таких лікарських засобів, які відпускаються без припису (рецепту) лікаря, та лише такої медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування й реабілітації, застосування яких не потребує спеціальних знань та підготовки.

109

Забороняється реклама допінгових речовин та/або ме­тодів для їх використання у спорті. Така реклама повинна містити:

• об'єктивну інформацію про лікарський засіб і здійсню­ватися так, щоб було зрозуміло, що наведене повідомлення є рекламою і що рекламований товар є лікарським засобом;

• повну фармацевтичну назву лікарського засобу та назву виробника;

• загальні застереження щодо застосування лікарських засобів, медичної техніки, профілактики, діагностики, лікування та реабілітації;

• рекомендацію щодо обов'язкового ознайомлення з інструкцією до застосування, що додається до лікарських засобів.

У рекламі лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації забороня­ється розміщення:

• відомостей, що можуть справляти враження, що за умови вживання лікарського засобу чи застосування медичної техніки консультація з фахівцем не є необхідною;

• відомостей про те, що лікувальний ефект від вживання лікарського засобу чи застосування медичної техніки є гаран­тованим;

• зображень зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби, поранень;

• тверджень, що сприяють виникненню або розвитку страху захворіти або погіршити стан свого здоров'я через невикористання лікарських засобів, медичної техніки та медичних послуг, що рекламуються;

• тверджень, що сприяють можливості самостійного встановлення діагнозу для хвороб, патологічних станів людини та їх самостійного лікування з використанням медичних товарів, що рекламуються;

• посилань на лікарські засоби, медичну техніку як на найбільш ефективні, найбільш безпечні, виняткові щодо відсутності побічних ефектів;

• порівнянь з іншими лікарськими засобами, медичною технікою, методами профілактики, діагностики, лікування та реабілітації з метою посилення рекламного ефекту;

• посилань на конкретні випадки вдалого застосування іікарських засобів, медичної техніки;

• рекомендацій або посилань на рекомендації медичних працівників, науковців, медичних закладів та організацій щодо рекламованих товару чи послуги;

• спеціальних виявлень подяки, вдячності, листів, урив­ків із них із рекомендаціями, розповідями про застосування та результати дії рекламованих товарів чи послуг від окремих осіб;

• зображень і згадок імен популярних людей, героїв кіно-, теле- та анімаційних фільмів, авторитетних організацій;

• інформації, що може вводити споживача в оману щодо складу, походження, ефективності, патентної захищеності лі­карського засобу.

У рекламі косметичних засобів, харчових продуктів, вітамінних та інших харчових добавок забороняється посилання па те, що ці товари мають лікувальні властивості, якщо такі властивості не підтверджені у встановленому законодавством порядку спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з охорони здоров'я.

Забороняється реклама діагностики або лікування, які не грунтуються на безпосередньому контакті лікаря з пацієнтом.

2. Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, інаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелек­туальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби.

Така реклама забороняється:

а) на радіо та телебаченні, на перших та останніх сторінках газет, перших та останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами, реклами на транспорті, з допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів);

б) на радіо та телебаченні у період з 6 год до 23 год.

Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тю­тюнові вироби:

• забороняється на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18 років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань;

• забороняється з використанням осіб віком до 18 років як фотомоделей;

• не повинна містити зображення процесу паління тютюнових виробів або споживання алкогольних напоїв;

• не може розташовуватися ближче ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, у яких навчаються діти віком до 18 років;

• не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній, сексуальній або інших сферах життя тощо.

  3. Реклама зброї.

Реклама зброї може здійснюватися тільки у відповідних спеціалізованих виданнях щодо зброї, або безпосередньо у при­міщеннях торговельних закладів (підприємств), які реалізують зброю, або на відповідних виставках (заходах).

3. Реклама послуг, пов 'язаних із залученням коштів населення.

Така реклама дозволяється лише за наявності спеці­ального дозволу, ліцензії, що підтверджує право на здійснення такого виду діяльності. Подібна реклама повинна містити номер дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав цей дозвіл, ліцензію.

У рекламі таких послуг або осіб, які їх здійснюють, забороняється повідомляти розміри очікуваних дивідендів, а також інформацію про майбутні прибутки, крім фактично виплачених за підсумками не менш як одного року.

5. Реклама цінних паперів.

Рекламодавцям реклами цінних паперів при замовленні її виробництва та розповсюдження забороняється:

• вказувати розмір доходу, який передбачається одер­жати за цінними паперами, крім випадків, коли це необхідно вказувати відповідно до вимог законодавства про цінні папери, ги давати прогноз щодо зростання курсової вартості цінних паперів;

• рекламувати цінні папери до публікації інформації про випуск цінних паперів та їх реєстрацію відповідно до зако­нодавства про цінні папери та нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

• використовувати відомості, які відсутні в інформації про емісію цінних паперів, що зареєстрована у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Питання 3. Відповідальність за порушення законодав­ства про рекламу

Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону України. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть:

1. рекламодавці, винні:

• у виготовленні рекламної продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом;

• у наданні недостовірної інформації виробнику рек­лами, необхідної для виробництва реклами;

• у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом;

• у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами;

• у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно;

2. виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами;

3) розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

З метою захисту інтересів суспільства, держави, спожи­вачів реклами та учасників рекламного ринку спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, Антимонопольний комітет України, Національна рада України з питань телебачення і радіомов­лення, Міністерство фінансів України. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування.

Рішення про накладання штрафу за порушення законо­давства про рекламу у розмірі 300 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

Запитання для повторення та закріплення матеріалу

1. ІЦо означає поняття "фінансова реклама"? Яким є її головне призначення?

2. Чим між собою відрізняються торговельна та роздрібна реклама?

3. Назвіть особливості реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів на телебаченні.

Тема 2.11. Контроль за здісненням господарської

діяльності

План

Повноваження державних органів при здійсненні господарського контролю.

Завдання для самостійного вивчення

Ознайомтесь з повноваженнями державних органів при здійсненні господарського контролю.

114

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання. Повноваження державних органів при ідііісненні господарського контролю

На сьогоднішній день здійснювати господарський конт- роль мають право 39 центральних органів виконавчої влади. З усього цього різноманіття виберемо, як демонстраційний, дер­жавний контроль - контроль із боку Державної санітарно- «підеміологічної служби.

Санітарно-епідеміологічна служба підпорядковується Мі- иістсрству охорони здоров'я України. Посадові особи ( аиітарно-епідеміологічної служби (СЕС) мають право перевіряти тільки підприємства на своїй території.

Основні завдання СЕС:

1. санітарно-епідеміологічних контроль у сфері господа­рювання;

2. дотримання санітарних норм;

3. проведення державної санітарно-гігієпічної експертизи;

4. видання дозволів.

Права СЕС:

1. надавати (або не надавати) згоду на відведення земельної ділянки для будь-яких потреб;

2. надавати (або не надавати) висновок про відповідність санітарним нормам будь-якої споруди;

3. вирішувати питання про необхідність експертизи всіх компонентів харчових товарів;

4. контролювати на підприємствах здійснення проти­епідемічних заходів (медогляд тощо);

5. надавати (або не надавати) згоду на видання дозволів провадити певні види діяльності, що можуть створити масову загрозу здоров'ю людей;

6. надавати вказівки про усунення порушень і проведення експертизи (необхідних лабораторних досліджень);

7. безкоштовно отримувати будь-які дані, пов'язані з санітарно-епідеміологічним станом фірми;

8. відбирати зразки сировини чи продукції в малій кількості;

9. тимчасово чи повністю заборонити діяльність фірми, будівництво чи реконструкцію;

10. тимчасово заборонити використання та продаж певних видів продукції або виробництво;

11. зупинити інвестиційну діяльність;

12. дати вказівку про усунення від роботи певних осіб;

13. вилучити (конфіскувати) небезпечні для здоров'я продукти чи хімічні речовини.

Види перевірок:

1. планові;

2. позапланові.

Оформлення результатів перевірок

Унаслідок перевірки працівник СЕС має скласти:

1. акг перевірки, що підписується ним і господарником. Один екземпляр має залишитися підприємцю;

2. протокол про порушення санітарного законодавства у трьох екземплярах;

3. постанову з переліком штрафних санкцій. У ній вка­зуються види порушень і штрафні санкції за вказані порушення.

Адміністративно-запобіжні заходи

На основі постанови до фірми можуть бути вжиті такі заходи:

1. обмеження одного з видів діяльності фірми - повинно мати визначений припис і термін;

2. тимчасова заборона діяльності - до усунення вияв­лених недоліків протягом певного часу;

3. припинення діяльності взагалі - тільки тоді, коли жодні заходи не зможуть усунути порушення санітарних норм;

4. зупинення діяльності на певний час виконання якогось із видів робіт, за умови виконання яких не є можливим до­тримання санітарних норм;

5. заборона певного виду діяльності назавжди - вико­ристання чи виробництво шкідливої для здоров'я продукції.

116

Фінансові санкції

На основі постанови на фірму можуть накласти такі пнікції:

1. за розроблення та використання документації, що не відповідає вимогам санітарних норм - штраф у 25 % вартості і лкої документації;

2. за продаж забороненої продукції - штраф у 100 % вартості проданих товарів;

3. за виробництво чи продаж небезпечної продукції - їм граф у 100 % вартості проданих товарів;

4. за продаж імпортної продукції, що не відповідає і іандартам безпеки - штраф у 100 % вартості проданих товарів;

5. за ухилення від контролю СЕС - штраф у 25 % вар- юсті продукції впродовж усього строку ухилення.

Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність настає в таких випадках:

1. за випуск та реалізацію продукції, що не відповідає стандартам - штраф від 51 до 1360 грн;

2. за порушення правил під час транспортування та зберігання продукції - штраф від 51 до 680 грн.

Додаткові негативні наслідки

1. Виконуючи власну постанову, працівник СЕС може опломбувати виробничі приміщення, обладнання, джерела енергії тощо.

2. Відновити діяльність можна тільки після письмового дозволу СЕС.

Запитання для закріплення та повторення матеріалу

1. Які повноваження має Державна СЕС при здійсненні господарського контролю?

2. Назвіть адміністративно-запобіжпі заходи господар­ського контролю.

3. У яких випадках наступає адміністративна відповідаль­ність як засіб господарського контролю?

Тема 2.12. Відповідальність у господарському праві

План

1. Підстави господарсько-правової відповідальності.

2. Форми господарсько-правової відповідальності. По­няття "адміністративно-господарські санкції", їх види.

Завдання для самостійного вивчення

1. З'ясуйте підстави господарсько-правової відповідальності.

2. Ознайомтесь з формами господарсько-иравової відпо­відальності.

3. Вивчіть поняття "адміністративно-господарські санк­ції"" та їх види.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Питання 1. Підстави господарсько-правової відпові­дальності

Господарсько-правова відповідальність настає лише за наявності відповідних підстав.

Розрізняють юридичні та фактичні підстави госпо­дарсько-правової відповідальності.

1. Юридичні підстави - той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб'єкта господарювання як протиправну та передбачає за неї форму і розмір відпо­відальності: такими підставами в господарському суді є закон і договір.

2. Фактичні підстави - це ті житгєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні. Такі ситуації іменуються складом господарського правопорушення.

Своєрідність господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що склад господарського правопорушення залежить від виду такої відповідальності.

Якщо мова йде про відшкодування збитків, то склад правопорушення включає чотири елементи (умови відпо­відальності):

а) протиправну поведінку иіСми піку ноиедіпку госпо­дарюючого суб'єкта, що суперечнії, вимінам нікому або

договору;

б) наявність ібитків міпріїїи ,іПо попімідісніоі мийна,

зайвих (додаткових) митраї суб'їмм і оснодирюні я і псог-

риманого прибутку (якщо чимні не иіііороіом Мої о і і иіуманпя); при цьому необхідно дома' і н мі' ііпім мминіііі и. іСнпкім, але іі їх

розмір;

в) причинний кін ті< міч, притнпріїшіою поведінкою та швданими збитками при ці.пм\ причина н.ен пише необхідний (а не випадковий) причиїппііі їм ним

г) вину- у госиодирсі.міму примі про п наявність свідчать два елементи:

• наявність у і/уб'їмм і ін но ніріонміши відносин реаль­ної можливості діяти мрммомірію м іннігрсджтін настання нега­тивних наслідків (зби і кім);

• неприйняття имм мі необхідних заходів щодо недопущення іірогніїраміюі ііоін іііімі га попередження настання збитків.

Питання 2. Форми .•оснодирсько-нравової відповідаль­ності. Поняття "інініпічпрчішкніо господарські санкції", їх види

Розрізнянні, різні форми іоі іюдарсько-правової відпо­відальності - залежно ні і характеру га спрямованості впливу, механізму реалізації фак нічних підпав застосування.

Формами господарі і.ко нраіюмої відповідальності є:

1. відіпкодумаїнін іби 11 іп

2. сплата пеусіоіікп

3. конфіскацій 'її ми і пн іюдарсько-правових санкцій;

4. господарі і.ічі .і іміпіс і ративні штрафи;

5. операї импо юі ночарсі.кі санкції;

6. плапоно-іоспроірахупкові (оціночні) санкції;

7. господарі 1.1' 11 орі анізаційні санкції.

У ГК України законодавець закріпив лише 4 форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій:

1. відшкодування збитків;

2. штрафні санкції;

3. оперативно-господарські санкції;

4. адміністративно-господарські санкції.

При цьому проявами адміністративно-господарських санкцій, відповідно до ГК України, є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно- господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулювання ліцензії, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання тощо).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта-правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як ГК України (ст.ст. 224 - 229), так і ЦК України (ст.ст. 621 - 624 гл. 82) та численними законами.

Склад збитків визначається ст. 224, 225 ГК України:

1. вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог чинного законодавства України;

2. додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншими суб'єктами, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3. неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4. матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно- позовному порядку.

Неустойка (штрафні санкції) це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Види неустойки (штрафних санкцій):

1. за юридичними ніде і мнимії

• законна (передбаченії н законі);

• договірна (псредбіїчні їм я н дикторі);

• законно-договірни {пері юачам м я н законі, розмір її коригується договором у м< ,к.і\ їй шіюронепих законом);

  2. за співвідношенням спинення неустойки га відшко­дування збитків:

• залікова (сі мі у» їм н пси юнім ,і і(щ і мі у час піні, не покритій неустойкою);

• альтернативна (нн инбір і|>' ніюрм стягується неус­тойка або відшкодовую і м и кїи і кн),

• виключна (і пм у» н.сі шин т уї юііка, збитки не під­лягають відшкоду на і пію).

• штрафна Ц'ішуммм неустойка та повністю відшкодовуют ься <1III і мі)

Форми нсус ю(Іі н (ні 11 міфі і и санкцій):

• у процентному НІ піошснні до суми порушеного зобов'язання незале мю ні і • ірок\ прострочення;

• у ІірОЦСІІІПоМУ МІ ІІІОІПСІІІІІ до суми порушеного зобов'язання заломні Ш і • іроку прострочення;

• у твердій сумі

• у кратному рої 111 > і до парі ості товарів (робіт, послуг).

Неустойки і І НІ м ||.І II II П|)СТЄНЗІЙНО-1ЮЗОВНОМу порядку.

Опера і мінні і ні прські санкції - це передбачені

чинним закони піні ш» і України заходи економічного впливу кредитора па і о»тю нірюючого суб'єкта-боржника (право­порушника), » при моїі.іні на попередження або зменшення витрат кредитора під 11«*|»\ нн ні. ооржника.

Плі |мііричункові санкції - це передбачені чинним

законодавцііюм \ країни заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових зобов'язань.

Це:

• підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;

• позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;

• виключення із звітності даних про продукцію, виго­товлену з порушенням ДСТ, ДБНП (державних будівельних норм та правил);

• віднесення на прибуток, що залишається у розпоряд­женні господарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Адміністративно-господарські санкції - це заходи ор- ганізаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого само­врядування у передбачених законом випадках.

Залежно від характеру спрямування адміністративно- господарські санкції можуть бути господарсько-оргаїїізсщійшши та адміністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції - це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкт господарювання, що застосовуються компетентними державни­ми органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках.

До них належать:

1. обмеження або призупинення діяльності господарю­ючого суб'єкта до усунення виявлених у його діяльності недо­ліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил);

2. припинення дії ліцензії (патенту );

3. скасування ліцензії;

4. примусимо |" • • і• • он мит (у зв'язку з допущеним

суб'єктом ПІДПріПЧ І ІІчіМНН II монополістом на ринку

певного товару мни правопорушення);

5. застос у ні ні їй н мінні оішх заходів;

6. принпнгнни і і і ' їй і імпорт них операцій;

7. зушпктінн рипи і,і рахунками суб'єктів госио

дарювання;

8. засгоі умі і їм німі і і и.пого режиму ліцензування;

9. примуі ОН І І МНІМ

Адмінії пі/иі/тічі, тип санкціями є передбачені за­коном заходи ну на порушника, що застосо­вуються компічгііііінмн п р інііиїими органами (щодо конфіс­кації-судом) у Ні і" И'.і < ми мкопом випадках.

До і

• госнолирі ьи< 11 11 и п і раї ивний штраф;

• господарі м і і'тіфп кпціи;

пні 'п-нни маііна з метою його знищення;

• сі>іі ін ні ріп (ініоіГязкових платежів) тощо.

Господи|нм»н інчіні* грлтивний штраф - це грошова

сума, що сплачу» м.- ш н р мінного бюджету суб'єктом госпо­дарювання нрнн |> ппінком у передбачених законом ви­падках.

Конфнтмініи ін (»г юплатне вилучення у фонд бюджету майна (копіііп) і\і> нмн іоіподарювання - правопорушника у випадках, перейм чімнюм.

Заіні іншім га закріплення матеріалу

1. Які ні'н і<іі*и існують для господарсько-правової відповідальної н

2. Ям іі< і•• кінчені форми господарсько-правової відпові­дальності?

3. ДаІІи нн Нііічсннн поняття "адміністративно-господар­ські санкції"

4. Ям нн ін н. іміністративно-господарських санкцій пе­редбачені чинним і ікоіюдавством України?

1311 Господарське право

3