Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, 1986

— міжнар.-правовий документ, прийнятий 22.XII 1986 надзвичайною сесією Гаазької конференції з міжнародного приватного права для уніфікації колізійних норм і у зв'язку з тим, що Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 не містила положень, які б регулювали колізійні питання. Новий акт замінив застарілу Конвенцію про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, 1955. Складається з преамбули та 28 статей, об'єднаних у 4 глави.

Конвенція визначає право, що застосовується до договорів купівлі-продажу товарів: а) між сторонами, які мають комерц. підприємства в різних д-вах; б) у решті випадків, коли має місце колізія законів різних держав, за винятком випадків, коли така колізія виникає виключно в результаті вибору сторонами права, що застосовується, навіть якщо такий вибір пов'язаний з визначенням суду чи арбітражу. Договір купівлі-продажу регулюється правом, яке обирають сторони договору (п. 1 ст. 7). Угода про такий вибір має бути явно вираженою чи прямо випливати з поведінки сторін. Останні можуть у будь-який час домовитися про підпорядкування договору в цілому або його частини будь-якому ін. праву, окрім права, яким договір регулювався раніше (п. 2 ст. 7). У разі, коли сторони не обрали право, що застосовувалося б до їхнього договору, він регулюється правом д-ви, в якій на момент укладення договору продавець має комерц. підприємство (п. 1 ст. 8). Зазначена норма діє, якщо: переговори велися у цій д-ві і договір укладено сторонами, які перебували в ній; договір прямо передбачає, що продавець повинен виконати своє зобов'язання, доставивши товар у країну покупця; договір укладено на умовах, визначених здебільшого покупцем. Конвенція передбачає винятки, коли договір може регулюватися нац. правом, з яким він має явно тісніший зв'язок (ст. 3). Ця норма є відображенням однієї з осн. тенденцій у коліз. праві країн системи заг. права. Конвенція не застосовується до договору купівлі-продажу між сторонами, які беруть участь в ін. міжнар. угодах, що встановлюють коліз. норми для таких договорів (ст. 22

4) УНІДРУА (UNIDROIT – з франц. Institut international pour l'unification du droit privé) - Міжнародний інститут уніфікації приватного права.

Основною метою Міжнародного інституту уніфікації приватного права, створеного в 1926 р., є дослідження шляхів і способів гармонізації приватного права окремих держав і створення умов для поступового прийняття різними державами уніфікованих норм приватного права.

У 1994 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права були створені Принципи міжнародних комерційних договорів, так звані Принципи УНІДРУА.

Принципи УНІДРУА демонструють зовсім новий підхід до права міжнародної торгівлі, оскільки вони не відповідають поняттю міжнародної конвенції, то для їх застосування не потрібна ратифікація держави. По суті цей документ являє собою впорядкований та уніфікований перелік міжнародних торговельних звичаїв.

Принципи УНІДРУА використовують у таких ситуаціях:

- Якщо сторони погодилися, що їх договір буде регулюватись даними Принципами, тоді вони застосовуються у вигляді "контрактного права", що особливо корисно при складанні договорів і веденні переговорів сторонами, представники яких говорять різними мовами і походять з різних правових систем. Керуватись Принципами можна також у переддоговірній роботі, складанні й виконанні контрактів, при виникненні спірних ситуацій і взаємних претензій.

- Якщо сторони погодилися, що їх договір регулюватиметься "спільними принципами права" або аналогічними положеннями.

- Якщо в контракті відсутня угода про вибір застосовуваного права.

- З метою тлумачення міжнародних уніфікованих правових документів.

- Як модель для національного і міжнародного законодавства.

Положення Принципів УНІДРУА можна поділити на дві частини: перша - це основоположні засади, спільні для всіх правових систем, а друга - правила складання і виконання міжнародних комерційних договорів та передбачення наслідків їх невиконання і можливих шляхів надання потерпілій стороні різних засобів захисту.

Необхідно мати на увазі, що деякі положення Принципів вступають у протиріччя з українським законодавством.

Принципи УНІДРУА набули великого поширення, що підтверджується значною кількістю випадків звернення до них з боку Міжнародного комерційного арбітражу.

Загальний огляд Принципів УНІДРУА Фундаментальним чинником у регламентації правовідносин будь-якої галузі права, у тому числі зобов'язального права із іноземним елементом( у площині нашого дослідження: суспільні відносини у сфері зовнішньоторговельних відносин), є ж звичайно принципи права – загальні основи права, які відображають його підпорядкованість “велінням справедливості у тому вигляді, як остання розуміється у визначену епоху та у визначений момент” [3]. У цьому контексті заслуговують на увагу розроблені Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) Принципи міжнародних комерційних договорів ( Principles of International Commercial Contracts) або, інакше кажучи, принципи УНІДРУА [4]. Зазначені принципи встановлюють загальні норми для міжнародних комерційних угод та підлягають застосуванню у випадку, коли контрагенти ню у випадку, коли контрагенти погодились про те, що їх угоди будуть регулюватися цими Принципами. Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися, коли контрагенти дійдуть згоди щодо регламентації зобов'язальних правовідносин “загальними принципами права”, “lex memoria” або аналогічними положеннями. Принципи УНІДРУА можуть застосовуватися і для вирішення питання, яке виникає у випадку, коли не уявляється можливим визначити відповідну норму, яка підлягає застосуванню. Крім того, зазначені Принципи можуть бути використані для тлумачення міжнародних уніфікованих правових документів та слугувати в якості моделі для національного законодавства. Принципи, між іншим, містять: загальні положення, положення стосовно укладання угод, їх дійсності, тлумачення, змісту, припинення угоди тощо. Як зазначено у вказівках Принципів, для їх застосування до конкретного право чину необхідна спеціальна угода між сторонами про це. При цьому підставою для застосування Принципів може слугувати й угода сторін в частині регулювання контракту між ними “загальними принципами права” (“General principles of Low”) , торговим правом (“lex memoria”) або залученням до тексту контракту таких положень, як, наприклад, посилання на “звичаї міжнародної торгівлі” (“usages & customs of international trade”). 2.2 Застосування Принципів УНІДРУА, як шлях досягнення згоди по контракту У контексті Принципів уявляється актуальним визначення таких понять як свобода форми, обов'язковість договору, спосіб укладання договору, протиріччя між стандартними і нестандартними умовами, конфлікт проформ, дійсність простої угоди, правило “contra proferentem”, невизначеність валюти, валюта розрахунку збитків тощо. Так, зокрема, вимоги щодо свободи форми (стаття 1.2 Принципів) викладені наступним чином: зазначені принципи не встановлюють ніяких вимог стосовно того, що договір має бути укладеним або підтвердженим у письмовій формі. Його існування може бути підтверджено у будь-який спосіб, включаючи показання свідків; вимоги щодо обов'язковості договору (стаття 1.3 Принципів) – належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін, його може бути змінено або припинено лише у відповідності до його умов або за згодою сторін, або у інший засіб їх відповідності до цих Принципів; спосіб укладання договору (стаття 2.1 Принципів) – договір може бути укладено шляхом акцепту оферти або у результаті поведінки сторін, яка достатньо засвідчує про угоду; протиріччя між стандартними і нестандартними умовами (стаття 2.21 Принципів) – у випадку протиріччя між стандартною умовою та умовою, що є нестандартною, перевагу має останнє; конфлікт проформ – якщо контрагенти використовують стандартні умови і досягають угоди поза рамок цих стандартних умов, договір вважається укладеним на підставі погоджених умов та тих стандартних умов, які співпадають за своєю сутністю, окрім випадку, коли сторона попередньо зазначить, що вона не має наміру щодо пов'язаності таким договором, або у наступному без затримки проінформує про це другу сторону, дійсність простої угоди – договір укладається, змінюється або припиняється в силу самої угоди сторін без будь-яких додаткових вимог; правило “contra proferentem”– якщо умови договору однієї із сторін є неясними, то перевага віддається тлумаченню, що є протилежним інтересам цієї сторони; невизначеність валюти (стаття 6.1.10 Принципів) – якщо грошове зобов'язання не виражено у будь-якій конкретній валюті, платіжиає бути здійсненим у валюті місця, де має бути здійснений платіж; валюта розрахунку збитків (стаття 7.4.12 Принципів) – збитки мають бути розраховані або у валюті, у якій було виражено грошове зобов'язання, або у валюті, у якій було завдано збитків. У залежності від того, що більш відповідає зобов'язанням.

Інкоте́рмс (англ. Incoterms, International commerce terms) — міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торговельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі.

Умови Інкотермс є стандартизованими. Ці умови регламентують момент передачі права власності на товар і всі пов'язані із цим ризики. Застосовуються в міжнародних договорах купівлі-продажу.

Інкоте́рмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.

Вони розробляються і публікуються Міжнародною торговою палатою (англ. International Chamber of Commerce, скорочено ICC). Англомовна версія тексту є офіційною версією Incoterms 2000, яка була затверджена Комісією ООН з міжнародного торговельного права (англ. United Nations Commission on International Trade Law) скорочено (англ. UNCITRAL). Наразі профільна комісія ICC працює над розробкою правил Incoterms 3000, до складу робочої групи шляхом участі в Українському національному комітеті Міжнародної торгової палати включені й українські фахівці.

Incoterms 2010 — це остання редакція міжнародних стандартних правил з тлумачення найширше використовуваних торгових умов в галузі зовнішньої торгівлі, які регламентують момент передачі права власності на товар і всіх пов'язаних із цим ризиків.

Загальна кількість термінів порівняно з чинним Incoterms 2010 скорочена з 13 до 11. Також у Правилах з'явилися 2 нових умови: DAT (Постачання на терміналі) і DAP (Постачання в пункті). Крім того, нова версія містить невелике керівництво до кожної умови, щоб допомогти користувачам Правил Incoterms ® 2010 вибрати потрібну умову.

У Incoterms за версією 2000 року умови поділяються на 4 групи. Нова версія 2010-го року поділ на групи скасовує.